І тут Зеленському і Ко не допоможуть ні соцмережі, ні відеозвернення. Допоможе єдність українського суспільства. Не в сенсі референдумів щодо можливих поступок перед Росією, а в сенсі чіткої комунікації із суспільством, поясненням своїх кроків. Поки ж у Зеленського виходить робити деякі “сильні” заяви, але водночас приправляти їх російською пропагандою. І нехай запеклі прихильники українського президента скільки завгодно повторюють, що йому ще потрібно дати час чогось навчитися. Але часу в нього немає, він вже тут і зараз є главою держави і Верховним головнокомандувачем. Його слова і дії впливають на бойовий дух нашої армії, і ворог може це використовувати, використовує і буде використовувати.

6 серпня внаслідок ворожого обстрілу з ручних протитанкових гранатометів поблизу Павлополя у Донецькій області загинуло четверо наших військових. Вони служили в одному з підрозділів бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, у момент ворожої атаки займались інженерним облаштуванням позицій Об’єднаних сил. Загинули 20-річний матрос Василь Курдов, 21-річний матрос Владислав Рак, 24-річний солдат Сергій Шандра, 31-річний старший матрос Олександр Шарко.

Нагадаємо, що з 21 липня на Донбасі мало б діяти так зване “хлібне перемир’я”. І хоч кількість обстрілів із боку російсько-терористичних сил зменшилася, насправді повного припинення вогню з боку ворога не було жодного дня. Так було і під час всіх попередніх оголошених режимів припинення вогню на Донбасі. Тому дивує, що після ворожої атаки 6 серпня і вбивства наших вояків президент України Володимир Зеленський заявив про те, що цього разу перемир’я, мовляв, тривало 17 днів.

“Четверо українських військових загинули біля Павлополя від обстрілів з ручного протитанкового гранатомета. Хлібне перемир’я тривало 17 днів. Сьогоднішній інцидент спрямований на підрив не тільки цього перемир’я, але й переговорного процесу загалом. Україна щиро прагне миру. І наше прагнення незмінне. Сьогодні весь світ побачив, хто саме миру не хоче. Саме тому я закликаю лідерів країн-учасниць нормандського переговорного формату – Еммануеля Макрона, Ангелу Меркель та Володимира Путіна – якомога швидше зібратися для відновлення перемовин. Мої щирі співчуття родинам загиблих героїв. Ми не припинимо працювати над закінченням бойових дій і не залишимо без відповіді жодну атаку на наших військових. Україна обов’язково буде єдиною і мирною. Слава Україні!” – така заява з’явилася на сторінці Володимира Зеленського у Facebook 6 серпня.

Звичайно, навіть жорсткими заявами не повернеш життя військових. Але навіщо заявляти про 17 днів перемир’я та “інцидент”? Наступного дня Зеленський провів нараду з військовим керівництвом, йому доповіли про те, що із 21 липня кількість обстрілів позицій ЗСУ значно зменшилася і вони мають неприцільний характер, але з початку оголошеного перемир’я в районі виконання завдань Операції об’єднаних сил загинуло шестеро військовослужбовців ЗСУ, а також поранено дев’ятьох.

Натомість Зеленський розповів, що зранку 7 серпня провів телефонну розмову із президентом РФ Путіним. “Терміново подзвонив йому і сказав, що це не наближає нас до миру. Дуже прошу вплинути на ту сторону, щоб вони припинили вбивство наших людей… Терміново подзвонив йому і сказав, що це не наближає нас до миру. Дуже прошу вплинути на ту сторону, щоб вони припинили вбивство наших людей”, – так пресслужба президента передала частину його розмови із військовими.

Серйозно? Попросив вплинути на “ту сторону”? А чому Зеленський не заявляє, що Путін має вивести з України своїх російських кадрових військових? А також припинити надсилати боєприпаси та військову техніку.

Тут потрібно зауважити, що традиційно пресслужба українського президента і пресслужба Кремля по-різному виклали суть розмов глав держав. “Президент Росії підкреслив, що для деескалації конфлікту необхідно насамперед виключити подальші обстріли українськими військами населених пунктів Донбасу, що призводять до жертв серед мирного населення. Підтверджена також виняткова важливість послідовної реалізації мінських домовленостей, включно із юридичними аспектами надання ДНР та ЛНР особливого статусу. В цьому контексті відмічена необхідність конструктивного діалогу між сторонами, зокрема в межах мінської контактної групи”, – це повідомлення Кремля.

Бачимо відвертий шантаж. Пресслужбі українського президента довелося чи то пояснювати, чи то виправдовуватися. “Сторони обговорили ситуацію з нічними обстрілами, унаслідок яких загинуло четверо українських військовослужбовців. Володимир Зеленський наголосив на неприпустимості повторення подібного. Президенти України та Росії також обговорили процес розмінування в районі Станиці Луганської, який необхідний для початку відновлювальних робіт і ремонту моста. Крім того, йшлося про важливість діалогу в межах Тристоронньої контактної групи. Володимир Зеленський підкреслив, що захищатиме права всіх українців, незалежно від того, де вони є, і для цього немає необхідності вносити зміни до Конституції України. Сторони домовилися про можливу зустріч лідерів країн нормандського формату. Робочі групи наразі напрацьовують документи для підписання на найвищому рівні”, – це повідомлення пресслужби Зеленського про його телефонну розмову із Путіним.

Звичайно, добре, що окремо було виділено позицію щодо того, що не потрібно змінювати наш Основний закон. Але цікаво, які документи для підписання главами країн нормандської четвірки зараз напрацьовуються. Та й взагалі невідомо, коли лідери України, Росії, Німеччини та Франції зберуться на нетелефонні перемовини. Відомо лише, що у липні в Парижі відбулася зустріч політичних радників, помічників лідерів нормандської четвірки, а нещодавно Зеленський заявляв, що наприкінці серпня передбачається зустріч чотирьох представників на рівні міністерств закордонних справ (тут треба зауважити, що наприкінці цього місяця у Зеленського ще не буде “свого” глави МЗС).  Наступним кроком “у Зеленського” вже бачать зустріч чотирьох глав держав нормандського формату.

Якщо Зеленський хоче зібрати нормандську четвірку якнайшвидше, то з якими пропозиціями він готовий виступити на такій зустрічі? Зеленський раніше вже заявляв про те, що потрібно просто поговорити з РФ і перестати стріляти. Повернутий Зеленським у мінську контактну групу другий президент України Леонід Кучма вже заявляв про те, що наші військові не мають стріляти навіть у відповідь… Що з цього вийшло? Ми побачили. Побачив і Зеленський, але продовжив просити Путіна повпливати на “ту сторону”. А що це за сторона?

“Українські військовики вже кілька років талдичать, що бойовиками керують кадрові російські офіцери. А 1-й і 2-й армійські корпуси так званих “ЛДНР” входять до складу 8-ї армії Південного військового округу Збройних сил Російської Федерації. У структурі управління цих квазіутворень на Донбасі немає навіть фейкових державних органів, яким ці корпуси могли б бути підпорядковані. Їхні “міністерства оборони” вже давно розформовані, так як їм ніхто не підпорядкований. Люди, які це знають, розуміють, що звертатися до Путіна з проханням вплинути на них – це нонсенс. Путін на них не впливає, він ними командує. Це стара російська пастка, закладена ще у 2014 році – про громадянську війну і внутрішній конфлікт. “Стара” українська влада теж не зразу виробила антидот від цієї інформаційної отрути, а наші західні партнери “прозрівали” ще довше. Але з горем пополам якось впорались. А новообрані, схоже, десь загубилися в минулому, в пошуках миру через переговори. Переговори з тим, кого не цікавлять жодні переговори, крім як про нашу капітуляцію. І зізнання західних партнерів у тому, що вони помилялися, допомагаючи Україні”, – зазначає на своїй сторінці у Faсebook політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.

Менш ніж за місяць, 5 вересня, виповниться п’ять років так званим першим мінським домовленостям. Вже чотири з половиною роки існують й домовленості під неофіційною назвою “Мінськ-2”. Вже понад п’ять років, хоч і з тривалими паузами, триває робота у так званому нормандському форматі. Політико-дипломатичні перемовні маневри свого часу дозволили Україні отримати час для того, щоб “перевести дух” у неоголошеній війні, яку веде проти нас Росія. Отримати час для зміцнення нашої армії, для налагодження міжнародної коаліції держав на підтримку України. Але водночас були закладені небезпечні пастки у політичній частині мінських домовленостей. Може бути багато дискусій щодо того, вигідні чи ні для України мінські домовленості, але свого часу вони нам допомогли.

Зараз Зеленський обіцяє активізувати і мінський процес, і роботу в нормандському форматі. Але відкритим залишається питання: як? Що такого нового може запропонувати нова українська влада? І чи зможе уникати старих і нових пасток у процесі перемовин? А також чи дійде до нових можливостей?

“Стратегічною помилкою колективного Заходу стали саме переговори з Кремлем як з рівним. Замість визнання його агресором, вони вдавали, що вірять у його позицію “над сутичкою”, а отже, погоджувалися із самопозиціонуванням Кремля як посередника у “внутрішньоукраїнському конфлікті”. Нарівні з Німеччиною і Францією. І от тут крім старих загроз вимальовується і нова можливість. Володимир Зеленський, який позиціонується, зокрема й на Заході, як політичний неофіт, може спробувати зруйнувати цю застарілу систему уявлень про способи “врегулювання ситуації на Донбасі”. Якщо сам це все переосмислить. Якщо потенціал “мінських домовленостей” з точки зору продовження й посилення західних санкцій проти Росії буде вичерпано, президент Зеленський може перевернути цю шахову дошку з усіма фігурами. Але щоб дізнатися, коли саме цей санкційний потенціал вичерпається, потрібно не дзвонити Путіну і просити пощади, а вимагати від Заходу нових санкцій. І визнання РФ не посередником, а стороною конфлікту. Щоправда, для цього доведеться визнати, що попередня влада усе-таки у чомусь була права. Принаймні у тому, що чинила опір агресору замість того, аби домовлятися з ним про мир на його умовах”, – зауважує вже згаданий Володимир Горбач на своїй Facebook-сторінці.