Війна і мир Зеленського

Нинішній президент України чомусь вірить, що зможе домовитися із господарем Кремля

фото: president.gov.ua (4)
Українці обрали собі нову владу, президентська партія, яка матиме монобільшість у наступному скликанні Верховної Ради України (ВРУ) зараз намагається нашвидкуруч навчити величезну кількість відверто випадкових для парламенту людей бути нардепами, “прем’єріада” вже в розпалі, президент водночас намагається демонструвати, що він будує “державу в смартфоні”, а суспільство так і не розуміє, хто насправді зараз став главою держави – власне президент чи керівник Офісу президента. Також важко сказати, яку державу ця нова владна “команда” будуватиме поза смартфоном. Є можливості проводити справжні та потрібні, але непопулярні реформи, також є можливості прикривати узурпацію влади заявами про боротьбу зі старою політичною системою. Все це на тлі війни, яку вже шостий рік веде проти нас Російська Федерація.
І як тут не згадати про те, що найважливішою обіцянкою Володимира Зеленського було завершення війни. Принаймні “у Зеленського” маніпулювали на цій темі, мовляв, Порошенко на війні наживався, і тільки “нові несистемні обличчя” зацікавлені у мирі. Але тут нам усім потрібно поставити одне питання: чи може Зеленський завершити війну? Ні. Це може зробити господар Кремля Путін. Тоді виникає інше питання: чи може Зеленський домовитися з Путіним? Нинішній президент України чомусь вірить, що так. Власне, із такої позиції, яку декларує і сам Зеленський, і його оточення випливають величезні ризики для нашої країни. Адже домовляючись про будь-що із Путіним, неможливо уникнути таких “компромісів”, що впливатимуть на подальшу долю України.

Перший контакт

Перший, так би мовити “прямий контакт” між Зеленським і Путіним вже відбувся. 11 липня Зеленський провів першу телефонну розмову із господарем Кремля. За офіційним повідомленням зі сайту президента України, головним питанням цієї розмови було звільнення полонених українських військових моряків. “Також йшлося про повернення інших українських громадян, які утримуються на території Російської Федерації. Крім того, сторони обговорили продовження переговорів у “нормандському форматі”, – йшлося у повідомленні.
Схожа і така ж коротка інформація про цю розмову тоді спершу з’явилася на сайті Кремля. Також повідомлялося, що розмова відбулася з ініціативи української сторони. Про те, що ще до 25 червня Росія повинна була звільнити наших моряків за рішенням Міжнародного трибуналу ООН з морського права, жодна зі сторін згаданих телефонних перемовин у своїх офіційних повідомленнях не згадувала.
17 липня Тристороння контактна група у Мінську домовилася про обмін полоненими у форматі 69 на 208. “У гуманітарній підгрупі підтверджено місцезнаходження 69 українських громадян, яких ми прагнемо звільнити. У наших закладах пенітенціарної системи перебуває 208 осіб, яких запитує протилежна сторона. Домовились в найстисліші терміни провести роботу в двох паралельних напрямках: юридична очистка і підготовка до взаємного звільнення підтверджених осіб та подальше підтвердження утримуваних осіб”, – повідомляла Дарка Оліфер, прессекретар Леоніда Кучми, якого президент Володимир Зеленський повернув як керівника української делегації на перемовинах у Мінську. Тут потрібно розуміти, що так званий процес “юридичної очистки” у різних випадках може тривати різний час. Це на брифінгу 18 липня пояснював представник України у мінській підгрупі з політичних питань Роман Безсмертний, якого Зеленський також повернув у процес перемовин. “Українська сторона вже вчора була готовою розпочати цю процедуру і запропонувала відповідне число, ми могли б навіть сьогодні зробити цей обмін. Це було підтримано навіть представниками ОРДЛО. Однак цьому заперечив Кремль, представники Москви. Тому й було домовлено проводити так звану процедуру правової чистки. Адже у списку на обмін – особи із різною категорією правової очистки. Десь це становитиме кілька днів, десь декілька тижнів, а то й, можливо, декілька місяців. Але ця процедура запущена. Досягнуто домовленостей 69 на 208… Це не просто важкий процес, а важкужчий. Слава Богу, що вчора його зірвали з місця. Ще раз кажу: ще вчора Україна була готовою почати цю процедуру. Бо, наприклад, в Україні є громадяни Росії, а в Росії – громадяни України. Одним указом видається помилування – і їдьте додому. Хто хоче, хай їде, хто не хоче, хай залишається. Однак є й інші категорії осіб. Звісно, що на це впливатимуть, зокрема, і такі речі як указ про громадянство”, – заявив Роман Безсмертний на брифінгу 18 липня. Російські ЗМІ повідомляли, що такий обмін полоненими і засудженими може відбутися наприкінці серпня – на початку вересня.
Роман Безсмертний своєю чергою також пояснював, що звільнення наших моряків перебуває за межами власне цього процесу. Він згадав про рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права. “Щодо них є діалог між президентом Зеленським та президентом Путіним. Українська сторона наполягає на безумовному виконанні цього рішення. Тому для нас ситуація по моряках чиста і ясна. Ми наполягаємо на тому, щоб це рішення було виконаним”, – зазначав Роман Безсмертний.
Та насправді важко сказати, чи “у Зеленського” стоять на позиції безумовного виконання рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Щодо цього можна згадати хоча б те, як Зеленський “накинувся” на главу МЗС Павла Клімкіна після того, як наше зовнішньополітичне відомство категорично відмовилося від російської пропозиції звільнити наших моряків, але продовжувати їх судити вже в Україні за російським законодавством. Це була політично-юридична пастка, що фактично передбачала визнання Україною російської анексії Криму, але складалося враження, що президент Зеленський готовий був піти на такий варіант розвитку подій. Принаймні він дуже розсердився на Клімкіна, який цей сценарій відкинув.
24 липня уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова під час візиту до населеного пункту Щастя на Луганщині у коментарі Громадському заявила, що домовленості про звільнення моряків “практично досягнуто”, скоро будемо зустрічати їх вдома. Щоправда, російська сторона спростувала інформацію про те, що домовленості щодо звільнення моряків майже досягнуто, тож Денісовій дуже швидко довелося уточняти свою попередню заяву. “Хочу уточнити інформацію стосовно 24 військовополонених моряків. 18 липня я підписала клопотання до керівника слідчого управління ФСБ РФ Михайла Шишова щодо ухвалення рішення про обрання мого особистого зобов’язання як запобіжного заходу для військовополонених моряків, які перебувають у Лефортовському СІЗО. Посольство України в РФ передало через МЗС РФ ці документи до ФСБ РФ, і наразі вони перебувають на розгляді керівника слідчого управління. Мені відомо, що проводяться переговори щодо повернення моряків у межах виконання рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Сподіваюсь на те, що усі необхідні документи будуть скеровані та враховані. Чекаємо на моряків вдома!” – пояснила Людмила Денісова 24 липня на своїй сторінці у Facebook.
“Що стосується моряків, на жаль, від Росії ми не чуємо нічого, що могло б вказувати на те, що вона готова їх відпустити. Росія запустила судовий процес над ними і постійно посилається на це замість того, щоб їх просто відпустити. Українські судна та їхні екіпажі у районі Керченської протоки були атаковані і захоплені незаконно, їх утримують також незаконно. Їх потрібно звільнити без жодних умов”, – а це вже заява від 27 липня спецпредставника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера на брифінгу у Києві.
Тож ситуація з нашими моряками та іншими полоненими і засудженими, на жаль, поки залишається непростою. З одного боку, бачимо деяке просування перемовин, з другого боку, всі розуміють, що все залежатиме від рішень Путіна. Точніше, від домовленостей, які можуть бути прикриті масштабним звільненням полонених. Українські полонені в ОРДЛО, а також в російських тюрмах – це політичні заручники Кремля, яких російський президент використовує як додатковий важіль впливу на керівництво української держави. Це звучить цинічно, але потрібно розуміти реалії можливих взаємостосунків із агресором. В Україні влада не може собі дозволити нехтувати нашими полоненими. Але в Росії влада – це Путін. І якби він справді думав над тим, що потрібно звільнити “своїх” людей, схоплених в Україні, то вже б давно відбувся масштабний обмін полоненими. Але навіть попри усі попередні процеси обміну полоненими, Путін зберігав величезну кількість заручників. Для нього це той механізм, який може впливати і на громадську думку всередині України. Путін час від часу надавав лаври “визволителя полонених” своєму куму Віктору Медведчуку, який зараз повертається в українських парламент. І якщо припустити, що Путін надасть ще більші лаври “миротворця” Зеленському, то потрібно думати, а що ж доведеться віддати йому натомість. Лише російськими полоненими господар Кремля не обмежиться…

Високі ставки

І повертаючись до засідання контактної групи у Мінську 17 липня, менш ніж через тиждень після телефонної розмови Зеленського з Путіним, то тоді у білоруській столиці також домовилися про нове “хлібне” перемир’я на Донбасі, що стартувало від опівночі 21 липня. Традиційно російсько-терористичні сили не дотримуються режиму повного припинення вогню. Але обстрілів в зоні Операції об’єднаних сил (ОСС) стало набагато менше.
“29 липня Збройні сили України дотримувалися сталого режиму припинення вогню. Водночас збройні формування Російської Федерації та її найманці тричі порушили режим припинення вогню. З них раз – із застосуванням забороненої Мінськими угодами зброї – міномету калібру 82 мм.
Також противник відкривав вогонь по наших захисниках із реактивного піхотного вогнемету та великокаліберного кулемету. В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” противник тричі обстріляв позиції Об’єднаних сил: поблизу Кам’янки з реактивного піхотного вогнемету; в районі населеного пункту Гнутове з міномету калібру 82 мм; неподалік Водяного з великокаліберного кулемету. Внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої, встановленому диверсійно-розвідувальною групою противника, один військовослужбовець отримав поранення”, – це звіт штабу ОСС станом на ранок 30 липня.
Водночас ще раніше, наприкінці червня, відбулося розведення сил і засобів біля Станиці Луганської, яке до того російсько-терористичні сили постійно зривали. “Мені здається, що це перший крок до сталого припинення вогню по всій лінії розмежування відбувся завдяки розблокуванню мінського процесу. Я розумію, що тільки час і конкретні кроки можуть довести всім, що сторони виконують свої зобов’язання. Я не хочу обіцяти, що завтра буде мир, що припинимо війну. Але мені здається, що крихка надія на початок завершення гарячої фази війни – ця надія з’явилась. І я хочу попросити вас усіх не піддаватись на паніку і провокацію та надати можливість нашим воїнам, нашій армії та нашим дипломатам виконувати свою потужну і дуже складну роботу. Будь ласка, давайте все ж таки зберігати спокій. Ніякої зради немає. Перемоги, на жаль, теж. Але мені здається, це наш перший невеличкий успіх”, – заявляв 1 липня у своєму відеозверненні Володимир Зеленський.
В останні дні липня українська сторона готувалася розпочати відновлення мосту в Станиці Луганській. Але що з цього усього вийде – питання залишалося відкритим.
“Я не дуже оптимістично дивлюся на всю цю історію. У нас загалом в Луганській області два КПВВ. Один із них – цей славнозвісний міст, через який досить складно переходити. Українська сторона підготувала другий КПВВ ще у 2018 році, де можна здійснювати автомобільний переїзд. У Донецьку у нас таких чотири працює спокійно. Але російська окупаційна адміністрація не дає дозволу на відкриття цього КПВВ зі свого боку. Вони це мотивують тим, що у них там нібито вся територія замінована. Але головне у нас із Луганськом немає нормального автомобільного сполучення. Якби вони хотіли зробити жест доброї волі, то вже можна було б відкрити готове повністю, з побудованими комунікаціями КПВВ, і люди нормально могли б виїжджати за пенсіями або за продуктами харчування. Це гігантська, глобальна гуманітарна проблема. Вона не вирішується через те, що та сторона не дає відкрити нормальний КПВВ. Навіть якщо війська з обох сторін розведуть, наприклад, на 5 кілометрів, а ми бачимо останніми роками на Донбасі переважно велися “артилерійські дуелі” такими калібрами, які дозволяють стріляти на достатньо високі дистанції і за 5 км, і за 10 км, і за 20 км, і за 40 км. Якби ми побачили, що російська сторона відводить важке озброєння (нещодавно ОБСЄ зафіксувала поза ділянками відведення і “гради”, і танки, 30 машин “РСО” спостерігають), то можна було б про щось говорити. Росіяни як продовжували порушувати український кордон, заводити воєнну техніку, так і продовжують. Вони можуть у будь-який зручний для них момент використати ситуацію з розведенням для поліпшення своїх тактичних умов, для політичного тиску на Україну і для поновлення бойових дій на вигідних для себе умовах. Заяви, які чуємо з російської сторони, і заяви Медведчука у Страсбурзі, заяви з Офісу президента і заяви Курта Волкера говорять про те, що, можливо, будуть намагатися досягнути миру на умовах Російської Федерації. Це щонайменше надання автономії. Якщо Росія не досягне своїх політичних цілей в Україні, бойові дії будуть поновлені”, – зазначив 29 липня в ефірі Радіо Свобода офіцер запасу ЗСУ, ветеран війни на Донбасі Мирослав Гай.
Своєю чергою головний редактор порталу Цензор.НЕТ Юрій Бутусов під час цього ефіру зауважив, що припинення бойових дій на Донбасі не залежить від того, що відбувається у Станиці Луганській. І розведення сил буде важко провести на інших ділянках фронту. Також він звертає увагу на те, що нинішній президент України Володимир Зеленський фактично повторює ті самі кроки, які робив президент Петро Порошенко п’ять років тому.
“Порошенко хотів знизити інтенсивність бойових дій. Він сподівався, що після цього знайдуться якісь мирні інструменти для того, щоб Росія захотіла вийти з конфлікту. Фактично це неможливо зробити. Росія не піде з Донбасу, бо це для них розмінна монета за Крим, а відмовитися від Криму і Донбасу Україна не може. А Путін хоче знайти такі інструменти, які показують, що керівництво України не контролює ситуацію, не знають, що з цим робити, давайте ми “перестартуємо” наші стосунки. Це “грузинська ситуація”. Путіну це не вдається”, – зазначив Юрій Бутусов.
Водночас політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда також в ефірі Радіо Свобода зауважив, що у випадку справді довготривалого перемир’я ключовим буде його підсумок. І не тільки Кремль, але і Євросоюз будуть підштовхувати Україну до виконання політичної складової мінських домовленостей. Головна загроза – це фактична “автономія Донецької та Луганської областей”, ідея, яку в Україні просуває Віктор Медведчук.
І в нинішній ситуації не можна забувати, що наприкінці цього року завершується дія закону “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”. Закон наш парламент (ще 7-ме скликання ВРУ) ухвалив ще у 2014-ому, але цей документ увесь цей час був “мертвим”. Він передбачає особливе самоврядування на Донбасі, але після місцевих виборів там. І в цьому документі закладенні такі небезпеки, як, до прикладу, амністія для бойовиків чи якась “народна поліція” на Донбасі. У березні 2015-го восьме скликання парламенту ухвалило зміни до цього закону, передбачивши умови, що так і не дозволили документу набути чинності. Йдеться про необхідність виведення усіх незаконних збройних формувань, проведення місцевих виборів за українським законодавством і під наглядом міжнародних спостерігачів. Закон тимчасовий, його ухвалили спочатку на три роки, і вже двічі продовжували його дію на рік. Він так і не почав діяти, але що ж буде, коли почне працювати нове, 9-те скликання ВРУ із монобільшістю партії Зеленського? Їм думати над тим, продовжувати дію “мертвого” закону чи ні, їм думати над тим, чи “оживляти” цей закон і як. Попередня влада знаходила можливості для маневрів на полі міжнародної дипломатії, що дозволили отримати час для реформування української армії і створення міжнародної коаліції держав на підтримку України під час боротьби з Росією. Чи зможе маневрувати новий президент із новим парламентом?
Директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник зазначає, що, по суті, різниці між розширенням прав місцевого самоврядування окремих районів Донецької, Луганської області та автономією Донбасу немає.
Але водночас потрібно знаходити якісь шляхи виходу із ситуації “пастки” закону “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”. “Щойно ці території отримають особливий статус, у нас почнеться парад цих суверенітетів і всього іншого – це питання нашої стабільності, нашої цілісності, тому ми не можемо на це піти. І я переконаний, що на це ніхто не піде. Можуть бути якісь компромісні рішення, наприклад, що ці території мають особливий статус п’ять років, тобто це перехідний період, але, відповідно, вони не беруть участі у нашому житті, вони не голосують, тому що це перехідний період і про такі компроміси можна і треба навіть говорити”, – зазначає виконавчий директор Українського інституту майбутнього Віктор Андрусів, інформує Радіо Свобода.
Зрозуміло, що ключ до завершення війни лежить у руках Путіна. Зрозуміло, що суспільство просто так не проковтне небезпечні поступки з нашого боку, якщо нова влада все ж таки вирішить танцювати під дудку господаря Кремля. А небезпечні заяви ми вже чули. Так, нинішній керівник Офісу президента України Андрій Богдан висловлювався щодо ймовірного референдуму в питаннях домовленостей з Росією, зокрема регіонального статусу російської мови на Донбасі. А перший номер виборчого списку “Слуги народу” вже заявляв, що особливий статус російської мови може бути одним із шляхів завершення війни.
Звичайно, подібні ідеї – це не для завершення війни. Тут радше йдеться про задобрення Кремля. Або ці представники так званої “команди Зеленського” не розуміють наслідків від реалізації озвучених ними ідей, або цілеспрямовано намагаються “продати” українцям російську пропаганду на хвилі своїх нинішніх рейтингів. У будь-якому випадку усім нам потрібно уважно слідкувати за розвитком ситуації і бути готовими “проконтролювати” нашу нову владу у випадку небезпечних маневрів. Де чітка послідовна і пояснена суспільству стратегія нової влади? Це питання ще досі залишається відкритим…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4632 / 1.75MB / SQL:{query_count}