Володимир Зеленський – президент України. Із самого початку таких реалій, це, звичайно, звучало смішно. От тільки майже кожен день роботи нової владної команди демонструє, що українцям буде не до сміху. Про перші скандальні кадрові рішення ми вже писали і виглядає так, що доведеться до цього питання повертатися ще неодноразово. Та зараз зосередимося на іншому.

Зеленський вже неодноразово давав зрозуміти, що готовий домовлятися з господарем Кремля Путіним, що потрібно шукати компроміси з агресором. Озвучується благородна мета – мир в Україні без територіальних поступок з нашого боку. От тільки представники Зеленського перманентно “закидують” в інформпростір такі ідеї, що передбачають мир за будь-яку ціну, зокрема і через капітуляцію України. Це, звичайно, найлегший шлях зупинити війну, але водночас очевидний шлях до втрати України.

Можливо, для когось це звучить занадто пафосно, але потрібно розуміти, що не для того Путін розпочав війну проти України, щоб зрештою просто відпустити нас із орбіти кремлівського впливу. Абсолютно контрольована маріонеткова держава, яка нікуди не рухається без погодження із Москвою – ось що потрібно російській владі від України. Нехай за такого сценарію ми і збережемо формальну незалежність, але тоді буде просто Малоросія, а не Україна. Ми що, хіба вже не жили в таких формально “незалежних” умовах із кремлівськими маріонетками на чолі України? А коли наше суспільство нарешті згуртувалося, щоб відстояти свою справжню незалежність та гідність, Путін пустив у хід своїх солдат, танки та артилерію. Від 2014-го нічого не змінилося: господарю Кремля потрібні не компроміси, а покора від України. Тому заяви політиків в Україні, що вони готові домовлятися з Путіним, означають лише одне: вони готові коритися Кремлю і забаганкам його господаря.

Можна скільки завгодно повторювати, що команда президента Зеленського не демонструє ніякого цілісного плану ні щодо реформ в державі, ні щодо зовнішньополітичної діяльності. Але цілком очевидно, що ця команда дуже легко стає передавачем російської пропаганди. От Путін вже давно вимагає федералізації України, а представник президента Зеленського у Верховній Раді України (ВРУ) Руслан Стефанчук нещодавно в інтерв’ю РБК-Україна заявив про роздуми їхньої команди над ідеєю запровадження двопалатного парламенту в нашій державі. Мовляв, не можна ігнорувати думку громадян, висловлену на скандальному референдумі ще у 2000-ому. Тут треба зауважити, що сама собою ідея двопалатного парламенту не означає федералізації держави, от тільки в українських реаліях до цього може призвести.

Команда Зеленського заявляє про необхідність якихось масштабних змін нашої Конституції, як навіжена носиться з ідеєю референдумів. Тут одразу нагадаємо, що закону про всеукраїнський референдум в Україні наразі немає, але це не зупиняє соратників Зеленського говорити про зміни всього, що можна саме через референдуми. У перший же день своєї роботи на посаді глави Адміністрації президента (АП) одіозний юрист Андрій Богдан заявив про можливість винесення на референдум питань домовленостей із Росією. Зазначимо, що Андрій Богдан не мав стати головою АП, бо потрапляє під закон про люстрацію, зрештою президент Зеленський провів “дуже важливу” для них реформу, реорганізувавши АП в Офіс президента України (ОПУ), який очолив той самий люстрований Богдан (у законі про очищення влади, звичайно ж, немає згадки про посаду керівника ОПУ).

В опублікованому на початку цього тижня інтерв’ю Богдана для РБК-Україна керівник ОПУ вирішив пояснити, що мав на увазі під ідеєю референдуму щодо домовленостей з Росією. “Там було не так – не про переговори з Росією, а з якихось тонких моментів, наприклад, з питання про мову. Ми можемо Донецькій і Луганській області дозволити розмовляти російською мовою, якщо у нас почнеться мир у країні? Ставимо питання – “так/ні”. Якщо можемо, тоді Донецьк і Луганськ спілкуються російською мовою”, – заявив Богдан.

Якщо дійде до такого референдуму, то вже зрозуміло, як буде поставлене гіпотетичне питання. Маніпулятивне “якщо настане мир” вирішить результати. На уточнювальні питання автора інтерв’ю головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини про те, чи є розуміння можливої ланцюгової реакції в інших областях України, Андрій Богдан маніпулятивно заявив: “Давайте ще угробимо п’ятнадцять тисяч наших громадян у війні?”.

Зауважимо, що Богдан висловився проти надання російській мові статусу другої державної, але водночас дав зрозуміти, що підтримує норми, які були прописані у так званому “законі Колесніченка – Ківалова”. Цей закон команди ексдиктатора Януковича ВРУ скасовувала у 2014-ому, проте у лютому минулого року Конституційний суд визнав його таким, що суперечить нашому Основному закону. Нагадаємо, що “закон Колесніченка – Ківалова” був ухвалений із великою кількістю порушень (подані після розгляду документа у першому читанні понад дві тисячі правок взагалі не розглядалися), але набрав чинності у серпні 2012-го. Передбачалося, зокрема, використання в офіційному діловодстві не української мови, а тієї, якою в конкретному регіоні розмовляє не менш як 10% жителів. Зрозуміло, що насамперед закон ухвалювався під російську мову. В 13 українських областях російська мова отримала статус регіональної. Тож навіть без офіційного рішення про другу державну мову були створені законодавчі підстави для витіснення української мови російською в нашій державі. Ухвалення цього закону в парламенті супроводжувалося протестами у різних областях. Саме після ухвалення документу в другому читанні нині вже покійний “диригент біло-голубих” Чечетов російською ж заявив: “Оцініть красу гри. Ми розвели їх, як котят”.

“А “закон Колесніченка – Ківалова”, наприклад, вирішує регіональні мови?” (питання автора інтерв’ю Сергія Щербини) – “Регіональні мови – напевно. Особисто моя думка: я б дозволив Донецьку і Луганську: державна – українська, регіональна – російська, і за умови, що після цього вони – територія України” – “А якщо так захоче Харків і Одеса?” (питання автора інтерв’ю Сергія Щербини) – “Тоді давайте змусимо всіх розмовляти українською? Тоді зупинимося на тому, що Україна – це у нас буде Тернопільська, Львівська та Івано-Франківська області. Ми повинні шукати компроміси, чи ми повинні всім нав’язувати думку якоїсь частини України?” – а це вже шматок згаданого інтерв’ю нинішнього керівника Офісу президента України Андрія Богдана для РБК-Україна. Як бачимо, маніпуляцій багато.

Представник Зеленського у парламенті й другий номер партійного списку “Слуги народу” Руслан Стефанчук вже також поспішив заявити, що це особиста позиція Богдана, і що “вона не зовсім корелюється з тим, що заявлено в програмі нашої партії”.

Подивімося на передвиборчу програму “Слуги народу”, опубліковану на офіційному сайті ЦВК. У цій програмі останнім 16 розділом зазначено “Національна ідентичність і громадянська злагода”. Там лише чотири короткі пункти: “запровадимо гуманітарну політику, яка сприятиме культурному, громадянському та духовному об’єднанню громадян України; створимо систему підтримки української мови та культури за допомогою фіскальних стимулів і пріоритетного державного фінансування; розробимо державні програми системних контактів з українськими діаспорами; створимо систему інформаційної реінтеграції мешканців окупованих територій в Україну”.

Трактувати і підтримку української, і якусь нову гуманітарну політику можна по-різному. Потрібно розуміти і те, що Андрій Богдан з його думкою, м’яко кажучи, не остання людина в системі ще не до кінця сформованої нової влади. І Богдан не перший із “команди Зеленського”, хто заявив про можливий перегляд гуманітарної політики, сформованої за роки російської агресії проти нас. Нагадаємо, що співвласник “Студії Квартал-95”, співавтор передвиборчої програми Зеленського і брат першого помічника президента Зеленського Борис Шефір ще наприкінці травня в інтерв’ю Детектор медіа заявляв про те, що від гуманітарної політики попередників потрібно відмовлятися, зокрема скасувати мовні квоти на радіо та телебаченні. Тут все зрозуміло, “кварталівці” – за російськомовний інформпродукт.

Також показово, що президент Зеленський ніяк не реагує на оскарження в Конституційному суді (КС) колишніми “регіоналами” закону про функціонування української мови як державної. Закон ухвалено 25 квітня цього року, і він мав би набути чинності 16 липня. Але подивимося, як буде поводитись КС, жодному його рішенню вже не доведеться дивуватися. Закон ніяк не обмежує можливості використання будь-якої мови у побуті чи релігійних обрядах. Та в публічній сфері державні чиновники зобов’язані використовувати тільки українську. Хіба це не логічно? Не для людей із совковою свідомістю, скільки б вони не говорили про сучасні технології. Згадаймо виступи вже президента Зеленського російською і зрозуміємо, яку політику в гуманітарній сфері він може підтримувати.

джерело: uk.wikipedia.org

І ще одна показова річ: ще перед другим туром президентських виборів керівник штабу Зеленського (нині перший номер партійного списку “Слуги народу”) Дмитро Разумков заявляв про те, що питання віри, мови, історії потрібно поки “винести за дужки”, а насамперед займатися економікою. І така позиція була неправильною. А після перемоги команда Зеленського вирішила переїжджати з Банкової, що обійдеться держбюджету в сотні мільйонів гривень – ось така економіка. І дозволяючи реваншистський наступ на гуманітарну політику, самі одними з перших питань вирішили висловлювати свої думки власне щодо питання мови. Що означає “дозволити Донецьку і Луганську розмовляти російською”? Хіба в Україні комусь забороняли говорити будь-якою мовою? Ні. Захист російськомовних в Україні – це вигадана Кремлем проблема, але от зараз такими захисниками виступають представники команди Зеленського.

“Не знаю, чи був голова Офісу президента в Донецьку та Луганську, але якщо він раптом не знає, то хочу сказати, що жодного разу, жодного дня ніхто не забороняв у цих областях розмовляти російською мовою. Так само, як і в інших областях теж… Крім того, важливо розуміти, що війна почалася зовсім не тому, що хтось забороняв жителям Донбасу говорити російською. Відповідно, “дозволивши російську мову”, неможливо добитися миру. Жителі Донбасу взагалі із самого початку не хотіли і не були готові воювати. Тому війну довелося починати російським диверсантам, що вторглися у Слов’янськ із Ростовської області. Сама “ДНР” була створена російськими громадянами Ігорем Гіркіним та Олександром Бородаєм. Управляються та забезпечуються так звані “республіки” із Москви. До чого тут жителі Донбасу взагалі?” – зазначає на своїй сторінці у Facebook відомий український блогер і журналіст із Донецька Денис Казанський.

Зазначимо, що у день опублікування інтерв’ю Андрія Богдана також стало відомо, що Росія повторно скликає засідання Радбезу ООН для обговорення нашого закону про функціонування української мови як державної. Це засідання може відбутися 16 липня.

Вперше Росія скликала Радбез ООН для розгляду цього питання наприкінці травня, але тоді засідання не відбулося, посли країн-членів Радбезу ООН навіть не проголосували за порядок денний. Якщо 16 липня засідання все ж таки відбудеться, то за словами речника Постійного представництва України при ООН Олега Ніколенка, наша сторона використає його “щоби порушити нагальні проблемні питання російсько-українського конфлікту, насамперед звільнення українських моряків і політичних в’язнів, обстріли на Донбасі, в результаті яких продовжують гинути люди, а також відповідальність Росії за катастрофу літака МН17”. “Українська делегація неодноразово заявляла, що мовний закон є внутрішнім питанням Української держави, і Рада Безпеки до нього не має стосунку”, – зазначив Ніколенко на своїй сторінці у Facebook.

Та, як уже зазначалося, зараз велика проблема у тому, що представники команди нового українського президента передають посили російської пропаганди. Після позачергових парламентських виборів можливості команди Зеленського можуть збільшитися. Потрібно слідкувати за розвитком ситуації та бути готовими не допустити, щоб нас знову “розвели, як кошенят”…