А про що після затвердження парламентом дати інавгурації говорили в нинішній команді Зеленського? Не про стратегію президентства, а знову про дату інавгурації. Радник Зеленського з політичних питань (не той, який разом із ним зустрічався з керівництвом парламенту) Дмитро Разумков заявив, що парламентарі вирішили піти будь-яким шляхом, аби тільки не підтримати пропозицію Зеленського щодо інавгурації 19 травня та створили дискомфорт для мешканців столиці, призначивши датою складання присяги перший день робочого тижня.

Так, з боку парламенту було відверте затягування призначення дати інавгурації. Але ж не можна забувати, що третя неділя травня в Україні (цього року це 19 травня) – День пам’яті жертв політичних репресій. В цей день у всій країні проводять жалобні заходи. В команді Зеленського могли хоча б зробити вигляд, що їм не наплювати на нашу національну пам’ять. Принаймні публічно, принаймні зараз, коли дата інавгурації вже затверджена, складання присяги новообраним президентом відбудеться до 27 травня, тобто буде ще трохи часу, щоб, якщо справді буде таке бажання і знайдуть можливості, щоб достроково розпустити нинішнє скликання парламенту.

Бажання в команді Зеленського демонстрували, а тепер ще раз проаналізуємо можливості. Після офіційного вступу на пост, якщо президент вирішить розпускати нинішнє скликання парламенту, то перед виданням відповідного указу йому потрібно буде ще провести консультації з лідерами нинішніх парламентських фракцій. Припустімо, все це відбудеться швидко, бажання розпускати парламент у глави держави таки буде. Але для його реалізації потрібно, щоб були конституційні підстави для розпуску Верховної Ради України (ВРУ). Нагадаємо, що наш Основний закон передбачає лише три такі підстави: впродовж одного місяця у Верховній Раді України не сформована коаліція депутатських фракцій; впродовж 60 днів після відставки Кабінету міністрів України не сформований персональний склад уряду; впродовж 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. На дві останні вимоги зараз можна навіть не звертати уваги. Щодо першої в переліку, то нагадаємо, що в регламенті ВРУ існує законодавча прогалина щодо норм про формування та розпад парламентської коаліції. І хоч до того, що в нинішньої коаліції на двох (фракції БПП  і “Народного фронту”) є 226 “штиків” багато питань, але про розпад парламентської більшості ніхто офіційно не оголошував. Принаймні до 16 травня. І ось який нюанс: в інформпросторі у цей день почали з’являтися повідомлення про те, що в парламенті начебто готувався план про оголошення розпаду коаліції 17 травня. Отже, з цього дня розпочався б відлік для формування нової коаліції, відповідно Володимир Зеленський вже ніяк би не зміг встигнути розпустити парламент ні до 27 травня, ні до іншої придуманої його хитрими юристами дати. Лише чекати на чергові парламентські вибори 27 жовтня. Але достовірність таких інформаційних “вкидів” ще потрібно було перевірити, зрештою, вже після виходу цього номера “Львівської Пошти” наші читачі дізнаються, як розгорталася ця ситуація.

А напередодні цікавим було те, що інавгурацію Зеленського 20 травня підтримало аж 315 нардепів, з них 116 від фракції БПП і 66 від “Народного фронту”, тобто від парламентської коаліції на двох. І представники БПП почали заявляти, що вони готові як до чергових, так і до позачергових парламентських виборів наприкінці липня – на початку серпня. Водночас з’являлися повідомлення про те, що фракція “Народного фронту” 17 травня проведе своє засідання, на якому обговорить питання виходу із коаліції, а отже, і сценарій із “запобіжником” проти розпуску нинішнього скликання ВРУ.

Але ще раз повернімося до можливостей новобраного президента. Ще перед другим туром президентських виборів заступник головного редактора “Дзеркала тижня” Сергій Рахманін писав про те, що одіозний столичний Окружний адміністративний суд зобов’язав ВРУ надати списки членів парламентської коаліції. Начебто парламенту це потрібно було зробити до 12 березня, але списки суду ніхто не передавав. Зрештою, як уже зазначалося, з регламенту ВРУ ще раніше були вилучені норми щодо ведення поіменного списку коаліції. Але знову багато “але”. Як писав Сергій Рахманін, за “пасткою для Ради” через столичний Окружний адміністративний суд стояв соратник Зеленського і Коломойського, юрист Андрій Богдан.

Звичайно, що для того, щоб таким “слизьким” шляхом довести те, що парламентська коаліція не існувала вже принаймні станом на березень, потрібне буде ще одне окреме рішення суду. З огляду на те, які рішення Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК) вже наухвалював, дивуватися не доведеться, якщо він вирішить, що коаліції вже давно не було. Але це не означає, що одразу усі погодяться із законністю такого рішення. Тут питань дуже багато. І ще нагадаємо, що для фінансування процесу позачергових виборів новому президентові потрібно буде домовлятися із нинішніми парламентом та урядом.

У будь-якому випадку ми усі вже дуже швидко побачимо, яким шляхом піде новообраний президент. Нинішній парламент відкрив перед ним шлях, щоб починати каденцію “по безспрєдєлу”. Тепер вибір за самим Зеленським.

“Час для розпуску парламенту буде. Але якою саме юридичною підставою для дострокового припинення повноважень парламенту скористається президент Зеленський? Найбільш імовірний сценарій, що зараз обговорюється – це рішення Окружного адмінсуду міста Києва, який має визнати, що коаліції немає, причому вже давно. Того самого суду, який скасував націоналізацію “Приватбанку”, відсторонив Супрун і поновив Насірова. І якщо дійсно буде так, то це дуже сумно, з двох причин. Перша – дуже не хотілося б, щоб новий президент в одному з найперших і найважливіших своїх рішень спирався на рішення абсолютно дискредитованого суду, відомого своєю здатністю казати на чорне біле на договорних засадах. Легітимність такого рішення буде під великим питанням… Друга причина – це гарантії особистої недоторканності, які судді в обмін на своє рішення виторговуватимуть (а можливо, вже виторгували) у членів команди президента. Вони прекрасно знають ціну питання дострокових виборів. І гарантії залишення на посаді – це найменше, що вони могли за це рішення “попросити”. Це може виглядати як невеликий компроміс. Але з таких “невеликих” компромісів починається велика біда. Судді ОАСК – це уособлення всіх хвороб і вад судової системи України. І саме з них команда новообраного президента має починати її лікування. Якщо ж буде вибраний сценарій розпуску парламенту через ОАСК і залишення його суддів на посадах, це означатиме, що здоров’я судової системи для команди Зе – далеко не пріоритет. А компроміси зі злом – практика, яку вони готові застосувати для досягнення своєї політичної мети. Це буде один із перших справжніх тестів для нової команди, де потрібно буде не говорити чи писати, а діяти. І певною мірою це буде призма, через яку на його політичну силу і її справжні цінності дивитимуться виборці. Думаю, в команді обраного президента це усвідомлюють. Там є люди, які щиро зацікавлені в реформі судів і знають, що треба робити з судами і чого робити не треба. Сподіватимемося, що до них дослухаються”, – зазначає на своїй сторінці у Facebook голова правління Фундації DEJUR Михайло Жернаков.

І не можна забувати ще про одне. Якщо у команді Зеленського бояться втрати рейтингів самого Зеленського і хочуть пришвидшити парламентську виборчу кампанію на три місяці, то мають і розуміти, що неофіційна парламентська кампанія вже розпочалася. 16 травня відомий співак Святослав Вакарчук таки оголосив про створення своєї партії “Голос” та її похід на найближчі вибори. “Ми, партія “Голос”, йдемо в парламент, аби знищити стару політику і творити політику нову, яка принесе нам справжні зміни. Стара політика роз’їдає Україну зсередини. Внутрішній ворог має бути знищений для того, щоб ми стали сильними і могли протистояти гідно зовнішнім загрозам... Саме тоді настане момент, коли вступ України до ЄС та НАТО стане реальністю”, – заявив Вакарчук. Він доволі розпливчасто розповів про те, як партія “Голос” (зараз на етапі офіційної реєстрації в Мін’юсті) буде вибудовувати відносини із президентом Зеленським: “Якщо президент пропонуватиме зміни, ми виступатимемо за ще більші зміни, якщо президент зрадить своїх виборців – ми змусимо відповідати перед виборцями”.

В наступних номерах ми ще докладніше розглядатимемо фактор участі партії Вакарчука у найближчих парламентських виборах, як і перспективи інших потенційних учасників цих політичних перегонів. Але вже зараз можна сказати, що партія “Голос” може відібрати частину виборців як і від політсили Зеленського, так і від політсили поки ще чинного Президента Порошенка. Але для українського суспільства важливо, щоб вже під час парламентської виборчої кампанії відбувалася конкуренція ідей, а не просто боротьба “фішок” від медійних персонажів. Все тільки розпочинається…