Це вже виглядало дивно, але це ще не все. Адже відбувся ще такий “казус”, як це назвали у команді Зеленського, що спочатку в оприлюдненій довідці про результати аналізу датою збору крові було вказано 2 квітня, згодом дату таки виправили на 5 квітня. Зазначимо, що Радіо Свобода, посилаючись на розслідування київського видання іноземної спільноти в Україні Kyiv Post, писало про те, що власником лабораторії “Євролаб” є підприємець і телеведучий Андрій Пальчевський, його клініка “пов’язана з сумнівними офшорними компаніями, зареєстрованими в житловому будиночку в Ілфорді у столичному регіоні Великого Лондона, а сам Пальчевський, схоже, має сильні зв’язки з Росією і може бути пов’язаний із широкою мережею офшорів, оповитих таємницею і, схоже, призначених для уникнення податків”.

А от здавати аналізи разом із Порошенком для VADA (Добровільна антидопінгова асоціація) відмовився. Чи може дебатувати Порошенко із Зеленським і без всіх цих аналізів? Чинний глава держави продовжує наполягати на тому, що готовий вести дебати із опонентом 14 квітня на НСК “Олімпійський” і 19 квітня у студії Суспільного мовника (як це і передбачено законом). Але в команді Зеленського знову щось вигадали: 11 квітня голова штабу Зеленського Іван Баканов в ефірі телеканалу “Прямий” запропонував провести дебати у форматі телемосту у прямому ефірі, тобто Зеленський із стадіону, Порошенко із студії Суспільного мовника. Що тут сказати: команда Зеленського робить все можливе, щоб ніяких дебатів не було. Схоже, дуже бояться, щоб їхній кандидат самостійно заговорив про серйозні питання.

“Львівська Пошта” вже писала про технології “дзеркального кандидата”, коли той не озвучує свою справжню позицію щодо важливих питань порядку денного життя держави, аби кожен виборець свої думки вважав думками цього кандидата. Так і працює команда Зеленського, так і вдалося добитися підтримки у першому турі абсолютно різних груп виборців. 

“Реальність яка? Більшість виборців пішли за гаслом “Нові обличчя проти старих облич”. Ми як серйозні люди, розуміємо, що поки що команда Зеленського представляє нам віртуальний образ. Оскільки відсутні серйозні, змістовні дебати, ми поки що дуже віртуально уявляємо образ самого Зеленського як потенційного президента. Більшість країни той телевізійний образ наповнювала тим, чим люди вважають за доцільне наповнити. Кожен наповнював по-своєму”, – зазначив професор політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. І. Кучерева Олексій Гарань в ефірі Громадського.

Найбільшу роль тут відіграло те, що велика кількість українців готова була голосувати за будь-кого, але тільки не за чинного главу держави Петра Порошенка, який зараз уособлює старі політичні еліти. І тут справа навіть не в тому, що Порошенко є таким вже поганим президентом (насправді, хто і скільки б не сперечався, список його досягнень на найвищому державному посту позитивно відрізняє його від попередників, зрештою на п’ятому році війни Росії проти України ми обираємо собі главу держави, а не нам його призначають з Кремля), але корупційні скандали навколо його найближчого оточення зіграли свою роль, кадрових висновків він не робив, своє оточення не очищав. І, звісно, провали судової та антикорупційної реформ – це те, за що значна частина українців критикує чинного главу держави насамперед. Знову ж таки, можна скільки завгодно сперечатися щодо того, як оцінювати Петра Порошенка на президентському посту, але якщо він не зможе втриматися на найвищій державній посаді на наступну каденцію, то програє насамперед собі і своїй команді, а не Володимиру Зеленському. І, зрештою, така вже в нас традиція – активно ходити на вибори, обирати президента, а потім дуже швидко у ньому розчаровуватися. Таке електоральне ходіння по колу ще може довго тривати. Аж поки українці не навчаться ставити гострі питання політикам до виборів, а не після. Поки ж нам залишається хизуватись тим, що на відміну від північно-східних сусідів в Україні все ж таки відбуваються демократичні вибори.

І зараз українське суспільство зіштовхнулося із дилемою: вибором між Петром Порошенком, який багатьох розчарував, і Володимиром Зеленським, начебто несистемним кандидатом, який незрозуміло яку стратегію розвитку держави пропонує. Хоча “Львівська Пошта” вже писала про те, що несистемним Зеленського заледве можна назвати. Він спростовує вплив з боку одного з українських олігархів, колишнього голови Дніпропетровської ОДА, одного із бенефіціарів телеканалу “1+1” Ігоря Коломойського, говорячи, що останній є лише його бізнес-партнером. Але ЗМІ періодично повідомляють про людей із структур Коломойського у виборчому штабі Зеленського. У команді цього кандидата все пояснюють особистими дружніми стосунками. Звучить гарно, але коли ми підемо голосувати у другому турі 21 квітня, то, згадуючи про скандали із людьми з оточення чинного глави держави, потрібно подумати і про оточення “несистемного” кандидата.

Зараз нам усім залишається лише здогадуватися щодо того, які кадрові призначення у випадку своєї перемоги може пропонувати Зеленський у межах президентських повноважень. Водночас “команда Зеленського” потрохи оприлюднює прізвища своїх радників та експертів з різних галузей, котрі допомагають їхньому виборчому штабу. І тут також виникає немало питань. До команди цього кандидата увійшов експерт з питань інформаційної та мовної політики Олександр Харебін. Він працював першим заступником гендиректора Національної телерадіокомпанії України у 2015 – 2017 роках. Також відомо, що у 2013-ому, коли одіозний олігарх Сергій Курченко (у ЗМІ його називали “гаманцем Януковича”, зараз як Янукович, так і Курченко “в бігах” у Росії) викупив “Український медіахолдинг”, то членом наглядової ради і операційним директором цієї компанії став Олександр Харебін. У січні 2018-го Харебін в інтерв’ю в ефірі телеканалу “Прямий” розповідав про те, що Україну треба ототожнювати із Київською Руссю і водночас дуже сумував за СРСР. “Україна, на мій погляд, робить величезну помилку, відмовляючись від минулої спадщини – Радянського Союзу, що є базовою цінністю для України. Навіщо ми віддали Велику Вітчизняну війну Росії? На мій погляд, помилка. Чому ми не говоримо про російську мову як важливу частину українського суспільства, громадян України? Ми завжди чомусь вдаємося до крайнощів. Відчувається, що для нинішньої політичної еліти вигідно перекласти провину за свої помилки, за свою нездатність, знайти зовнішніх ворогів. Якщо говориш російською, умовно кажучи, ти поганий українець або ти не українець. Якщо ти говориш щось, кажучи про корупцію, кажучи про те, що влада не справляється, якщо ти, не дай Боже, мав якесь відношення до росіян, до російської мови, до російського бізнесу – ти ворог народу. Образ ворога культивується. Він точно не про творення. Багато питань. І всі ці питання поки не знаходять відповідей. Тобто вони обговорюються у закритих групах інтелектуалів, у закритих групах журналістських спільнот, але це не стало трендом”, – говорив Олександр Харебін російською в ефірі телеканалу “Прямий”.

Зараз на своїй сторінці у Facebook він зазначає, що коли йому нагадують те інтерв’ю і ностальгію за СРСР, то це “виривання фраз із контексту”, скероване на розкол України. От тільки більше роботи на розкол видно власне у подібних експертів, які розповідають про утиски російськомовних в Україні. Хто шукає ворогів, якщо ворог сам напав на Україну? Коли в Україні утискали російськомовних? І під час Революції Гідності, і далі з початком російської агресії проти нас, українське суспільство об’єдналося незалежно від того, хто якою мовою розмовляє. І ніхто нікому не заборонятиме розмовляти в Україні ні російською, ні іншими мовами, але потрібно раз і назавжди закрити будь-які дискусії щодо єдиної державної української мови і необхідності її знання всіма посадовими особами в нашій державі. “Львівська Пошта” вже писала про те, що кандидат Володимир Зеленський під час нечастих виступів у межах виборчої кампанії показово починав говорити українською, а далі дуже швидко переходив на російську. Очевидно, що це робилося, аби сподобатися різним виборцям, але насправді яскраво демонструє позицію цього кандидата.

“Back in Зе USSR. Для мене питання гуманітарної політики є визначальними в Україні. І не лише тому, що займаюся ними професійно. Певен – мова, культура й історія роблять нашу країну унікальною і дають можливість її називати саме Україною. Тому я дуже уважний до висвітлення цих питань в програмах і діяльності політиків, особливо кандидатів в президенти. Тому мене непокоїть кричуще мовчання про це від Зеленського або тривожні заяви від його оточення про потребу винести гуманітарні питання “за дужки” політики. Олександра Харебіна представили як члена команди Зеленського, відповідального за мовну та інформаційну політику (дивне поєднання, з характерною відсутністю культури, напевно, є відповідником гуманітарної політики). Його тези підтвердили мої побоювання: Зеленський – це знову совок…”, – зазначив на своїй сторінці у Facebook керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Що ж, чи влаштовує таке ту частину виборців, упевнених в своїй сильній проукраїнській позиції, які готові голосувати за будь-кого, але лише би не за Порошенка? Питань і критики щодо Зеленського, який ще не був у справжній політиці, може бути не менше, аніж щодо представника старих політичних еліт, чинного глави держави. І виборцям потрібно ставити ці питання, принаймні самим собі перед тим, як підтримати якогось із кандидатів 21 квітня.