Президентська виборча кампанія в Україні тепер триває вже офіційно. Політичні експерти зазначають, що боротьба за найвищий державний пост буде “брудною”, хоч щодо цього і прогнози фахівців не потрібно. Ми  добре знаємо наших політиків і вже не один місяць спостерігаємо за їхніми передвиборчими шоу сумнівної якості.

Одним iз елементів “брудної” політичної боротьби є маніпуляції із соціологічними опитуваннями. Явище старе і, начебто, вже знайоме виборцям, але наші політики не припиняють промивати мізки громадянам “намальованими рейтингами”.

Чим ближче до виборів, тим більше може з’являтися фейкових соціологічних досліджень. Тут потрібно пам’ятати, що музику замовляють ті, хто за неї платить, тож проплачуючи соціологічні дослідження, конкретні політики не просто так сподіваються на хороші для себе результати. Точніше, політики платять і за справжні опитування, але їхніми результатами  користуються передвиборчі штаби, щоб зрозуміти, в яких регіонах і серед яких категорій виборців треба краще працювати, з якими виборцями взагалі можна “працювати”, і кого з конкурентів треба насправді остерігатися. А для широкого загалу оприлюднюються “потрібні” опитування із “потрібними” результатами.

Звичайно, не можна усі соціологічні дослідження щодо політичних уподобань громадян вважати маніпулятивними. Одна справа, коли йдеться про авторитетні соціологічні кампанії і опитування, які проводяться систематично, із вказуванням замовника у прес-релізі із результатами дослідження. Але зовсім інша, коли замовника не вказують або якась маловідома соціологічна структура виключно під час виборчої кампанії публікує результати свого дослідження.

Цього тижня  “Німецька хвиля” із посиланням на роз’яснення директора Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Ірини Бекешкіної та директора соціологічної служби Центру Разумкова Андрія Биченка підготувала матеріал про те, як українцям розрізняти і не піддаватися на різноманітні соціологічні маніпуляції.

Тож найпоширеніша махінація виглядає так: опитування окремих груп людей, подається як повний національний соціологічний зріз, або всеукраїнське опитування. “ У 2010 році одна з соціологічних компаній наполегливо “пророкувала” тодішньому кандидату в президенти Сергію Тигіпку друге місце на президентських виборах. При цьому опитування громадської думки ця компанія проводила лише у містах, де проживає більше 50 тисяч людей. А, відповідно, у такому опитуванні брали більшу участь індустріальні регіони і менше західні області, де менша щільність населення. При цьому це опитування подавалося, як думка “всієї України”.  Тож соціологи радять уважно придивляться до вибірки соцдослідження – чи є вона справді репрезентативною”, – йдеться у матеріалі “Німецької хвилі”.

Також пояснена ще одна технологія: якщо потрібно занизити рейтинги представників влади, то опитувальному листі насамперед ставлять запитання про соціально економічні проблеми, а вже після цього запитання про підтримку кандидатів. Зрозуміло, що “накручені” респонденти після питань про ставлення до цін за комуналку навіть несвідомо знизять рейтинги кандидата чи кандидатів від влади. Це вже не репрезентативні результати і першочерговість запитань у листку-опитувальнику більшість соціологічних компаній не оприлюднюють.

Ще одна поширена маніпуляція – це включення в соціологічні опитування відомих людей не політиків, або тих політичних діячів чиє балотування в президенти виглядає дуже сумнівним. Останні півтора року ми це спостерігали. “Випадкові кандидати” у соціологічних опитуваннях потрібні для  заниження проценту реальної підтримки тих політиків, які  заявили про свій намір брати участь у виборчих перегонах. Деякі потенційні кандидати, що до останнього часу не були політиками, вже заявили про свої наміри, але повний список офіційних кандидатів у президенти ми побачимо тільки після 8 лютого, коли ЦВК завершить їхню реєстрацію. Авторитетні соціологи зазначають, що до цього часу всі результати замірів електоральної підтримки будуть спотвореними.

І насамкінець, найпростіша маніпуляція – політики навіть не шукають соціологічних компаній, які можуть виконати їхнє замовлення, а просто придумують і соціологічну структуру, і результати опитування. “Найчастіше назви фейкових компаній підбирають таким чином, аби вони були співзвучними із тими, які справді працюють, але з маленькою відмінністю.

Наприклад, взявши назву авторитетної соціологічної служби “Рейтинг”, на минулих виборах у 2014 році від імені псевдокомпанії “Рейтинг плюс” оприлюднювалися сумнівні соціологічні дослідження. Послугами таких фейкових соціологічних компаній найчастіше користуються маловідомі кандидати та партії, аби через такі псевдосоціологічні служби оприлюднювати вигідні для себе рейтинги. Це потрібно для того, щоб набрати додаткові голоси на виборах. Здебільшого такі фейкові соціологічні центри “готують” дослідження лише під вибори, а в міжвиборчий період не проводять ніякої діяльності”, – зазначає “Німецька хвиля”.

Тож українцям потрібно бути уважними. Справжні соціологи, як і справжні політики, насамперед мають дбати про свою репутацію. А несправжні процвітатимуть доти, доки громадяни будуть вестися на їхні фокуси.