Восьме скликання Верховної Ради України (ВРУ) відпрацювало вже чотири роки. Нагадаємо, що позачергові парламентські вибори відбулися 26 жовтня 2014-го, перше засідання нинішні нардепи провели 27 листопада 2014-го. Наступні парламентські вибори в нашій країні відбудуться 27 жовтня 2019-го.

Нинішнє скликання ВРУ – перше після Революції Гідності і від самого початку працює в умовах неоголошеної війни з Росією. Здавалося б, така ситуація не залишала народним обранцям нічого іншого, як згуртуватися і працювати злагоджено, не ставлячи на перше місце виключно партійні та бізнесові інтереси. Однак реальність виявилася такою, що скандалів і чвар між політиками не стало менше, аніж було до війни. У 2014-ому до ВРУ не потрапили комуністи, але змогла повернутися низка екс-регіоналів. А ті політсили, які прийшли до влади з гаслами Революції Гідності, вже давно встигли пересваритися…

Як же оцінювати нинішній склад парламенту? З одного боку, було ухвалено багато важливих рішень. З другого – навіть вкрай необхідні закони традиційно ухвалювались із великим запізненням. Хоча тут вже претензії треба ставити не виключно до парламенту, а й до Президента та уряду.

Зараз же зосередимось на тому, як свої обов’язки виконували нардепи. Відсутність дисципліни – це те, що характеризувало нардепів попередніх скликань і, на жаль, нинішніх.

Можна по-різному ставитися до того, підтримали чи не підтримали окремі парламентарі той чи той законопроект, але приходити на роботу і брати участь в голосуванні вони повинні! За чотири роки в Раді відбулося 15 тисяч голосувань, та лише 217 нардепів із 423-ох взяли участь хоча б у половині з цих голосувань. На це звертають увагу в Комітеті виборців України (КВУ).

“В парламенті є кілька десятків політиків, які не голосують майже ніколи. 21 народний депутат взяв участь лише в 5% голосувань Ради. Це Сергій Клюєв (взяв участь в 0,35% голосувань), Вадим Рабінович (1%), Юхим Звягільський (2%), Сергій Льовочкін (2%), Дмитро Ярош (2%), Олександр Онищенко (2%), Костянтин Жеваго (2%), Віталій Чепинога (2%), Євгеній Мураєв (2%), Сергій Ларін (3%), Євген Бакулін (2%), Юлія Льовочкіна (3%), В’ячеслав Богуслаєв (4%), Дмитро Добкін (4%), Юрій Бойко (4%), Андрій Білецький (4%), Валерій Писаренко (5%), Нестор Шуфрич (5%), Дмитро Святаш (5%), Денис Дзензерський (5%), Дмитро Шенцев (5%)”, – кажуть у КВУ.

Своєю чергою Громадянська мережа ОПОРА повідомляє, що загалом 40 нардепів взяли участь в менш ніж 10% голосувань. Натомість лише дев’ять нардепів пропустили менш ніж 10% голосувань.

Щодо ігнорування голосувань та загалом пропусків пленарних засідань окремими депутатами зауважимо, що лідер цього антирейтингу Сергій Клюєв ще з початку літа 2015-го – “в бігах”. Проти нього була порушена справа про шахрайство і привласнення державних коштів, парламент дав згоду на притягнення Сергія Клюєва до кримінальної відповідальності, але він утік з України. Також втікачем із літа 2016-го є нардеп Олександр Онищенко, якого в Україні підозрюють у газових махінаціях, від яких держава зазнала збитків на майже три мільярди гривень. Але ігнорують свої обов’язки, як ми вже побачили, не лише нардепи-втікачі.

У КВУ зазначають, що й відомі політики ігнорують голосування Ради: Михайло Добкін (7%), Наталія Королевська (8%), Сергій Ківалов (8%), Віталій Хомутиннік (10%), Олександр Вілкул (11%), Сергій Тарута (13%), Михайло Поплавський (15%), Олесь Довгий (15%). Натомість лідером за кількістю голосувань є Іван Спориш із БПП, який взяв участь в 99% голосувань.

І ще один цікавий нюанс: найактивніше політики працювали на початку каденції. У 2014 – 2015 роках один нардеп в середньому брав участь в 55% голосувань ВРУ, в 2016-ому – в 53%, у 2017-ому – в 41%, у 2018-ому – лише в 40%.

“У парламенті є кілька десятків “мертвих душ”, яких можна вважати депутатами лиш умовно. Мовиться про політиків, які систематично не беруть участі в голосуваннях Ради. При цьому, відповідно до закону, участь в голосуваннях є обов’язком народних депутатів! Значна частина політиків виправдовують свою бездіяльність перебуванням у опозиції. Однак вони мали б це доводити не ігноруванням голосувань, а голосуванням “проти”, що є доступним для всіх народних депутатів”, – каже голова КВУ Олексій Кошель, інформує сайт цієї громадської організації.

Аналітики з Громадянської мережі ОПОРА у своєму звіті зазначають, що за чотири роки найчастіше в сесійній залі голосували “за” представники двох фракцій нинішньої коаліції – “БПП і “Народного фронту” – у трохи більше ніж половині випадків, а також члени фракції “Самопоміч”. Представники “Опозиційного блоку” підтримували лише кожне десяте голосування. Члени цієї ж фракції також найчастіше голосували “проти” – у майже 4% випадків. Це найбільший показник голосувань “проти” серед усіх парламентських фракцій. А ще представники “Опоблоку”, а також із депгруп “Воля народу” та “Відродження” ніяк не висловлювали своєї позиції під час чотирьох із п’яти голосувань. Водночас найчастіше “утримувалися” в парламенті члени “Самопомочі” – під час 15% голосувань.

Бачимо, що кнопку “проти” нардепи натискають вкрай рідко. Навіть перебуваючи у сесійній залі під час голосувань, вони часто просто не беруть в них участі. “На мою думку, неголосування опозиційних фракцій або їхніх депутатів проти рішень, які вони не підтримують, для них політично обґрунтоване. Будь-яка опозиція планує стати владою, і в новому статусі їм доведеться ухвалювати окремі рішення, які раніше пропонували попередні посадовці. Цього просто не уникнути! І тому для, як то кажуть, збереження обличчя важливо не фіксувати позицію проти того чи того рішення. Особливо це стосується резонансних рішень, які є соціально дражливими або конфліктними. Самоусунення від висловлення позиції шляхом голосування у майбутньому завжди можна пояснити й уточнити, навіть якщо політик робив публічні заяви проти того чи того рішення. А факт голосування проти рішення важко пом’якшити, коли політик пізніше його запропонує для імплементації. Звичайно, не всі голосування можна пояснити такою логікою, але депутати і лідери фракцій можуть застосовувати подібні обґрунтування”, – пояснює аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Клюжев.

І насамкінець потрібно зазначити, що на низьку продуктивність роботи нашого парламенту впливає і відвертий законодавчий спам, котрий продукують наші нардепи. Щоби сподобатись виборцям, вони реєструють законопроекти на будь-які актуальні в певний час теми, але ці документи вкрай низької якості. Тільки за минулий рік Міністерство фінансів забракувало 32% депутатських законопроектів, які надійшли на експертизу. Ці ініціативи просто неможливо було втілити, бо грошей із держбюджету не вистачило б.

Ми вже повідомляли про те, що наші нардепи реєструють за рік в середньому 1,8 тисячі проектів законів, а це приблизно в 300 разів більше ініціатив, аніж парламентарі, до прикладу, Норвегії чи Швейцарії. От тільки за чотири роки роботи нинішнього скликання ВРУ законами стали лише 12% із  зареєстрованих законопроектів.