Звернемо увагу на інше – вже зникла можливість для проведення позачергових парламентських виборів ще перед президентськими. А такий сценарій активно обговорювався в українському політикумі. Зауважимо, що для того, аби оголосити такі дочасні вибори, спочатку потрібно було б розпустити нинішнє скликання ВРУ. Це міг би зробити Президент, але він постійно наголошував на тому, що позачергових парламентських виборів не допустить.

Окрім того, для можливості розпуску Президентом парламенту наша Конституція передбачає три умови: впродовж одного місяця у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій; впродовж 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад уряду; впродовж 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Але Президент не зможе розпустити парламент в останні шість місяців свого строку повноважень. Для нинішнього глави держави Петра Порошенка цей  період розпочнеться після 30 вересня. Відповідно, вже замало часу для того, щоб якась із загаданих передумов для розпуску парламенту була повністю реалізована.

Впевненність у тому, що ВРУ вже неможливо буде розпустити, мала б додати шансів для оновлення восени складу Центральної виборчої комісії (ЦВК). Ці питання стали взаємопов’язаними, адже, як раніше зазначала низка політичних експертів, парламент не оновлював ЦВК не тільки тому, що в президентському поданні є на одного кандидата в члени комісії більше, аніж там має звільнитися місць (відповідно, різні парламентські фракції боялись, що саме запропонований від них претендент у ЦВК стане “зайвим”), а й через те, що окремі політсили остергілась можливих дострокових парламентьских виборів одразу після затвердження оновленого складу ЦВК.

Насампред йшлося про такі страхи у предствників “Народного фронту”. “Головною рушійною силою блокування процесу формування нового складу Центрвиборчкому на цей раз виступила фракція “Народного фронту”. За інформацією із парламентських джерел, ця ситуація пояснюється тим, що “фронтовики” досі побоюються дострокових парламентських виборів. Чутки про можливість таких виборів циркулювали із лютого до початку липня і стали головною перешкодою для оновлення складу Центрвиборчкому”, – зазначає у своєму огляді липневих політичних тенденцій у блозі на Українській правді голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

Чому так важливо, щоб президентські й парламентські вибори у 2019-oму проводив уже новий склад ЦВК? Нагадаємо, що повноваження 12 із 15 членів ЦВК уже мали б завершитись ще в червні 2014-го, ще одного – в лютому 2017-го. Так, навесні 2014-го ще попереднє скликання парламенту змінило законодавство, вилучивши норму закону, за якою член комісії після закінчення семирічного терміну повноважень не має права брати участь у її роботі, а натомість дозволили там працювати аж до призначення нових членів ЦВК. Тобто “перепрацювання” вже понад чотири роки абсолютної більшості членів ЦВК врегульовано на законодавчому рівні, але до легітимності комісії насправді величезні питання. Нинішній голова ЦВК Михайло Охендовський потрапив до комісії ще за часів Кучми, у 2004-oму підтримував перемогу Януковича у другому турі, а зараз фігурує в так званій справі чорної бухгалтерії Партії регіонів.

Питання щодо легітимності ЦВК поставить під сумнів і легітимність наступних виборів, якщо їх проводитиме саме нинішній склад комісії. “Є певні речі, які, якщо їх не змінити, поставлять під сумнів легітимність виборів. Якщо ЦВК не зміниться, і буде старий склад, гіпотетично, тоді будь-хто, хто майже програє, тобто програє трішки своєму опоненту, може звернутися і сказати “все не за законом”. І на майбутнє – це міна, закладена у легітимність будь-яких виборів, якщо це не зміниться. Якщо депутати не проголосують за новий склад ЦВК, їм буде складно пояснити нам, навіщо вони взагалі потрібні, якщо вони не можуть встановити правила гри”, – заявив в ефірі “5 каналу” політичний аналітик Олег Лісний.

На питання щодо легітимності виборів за умови неоновлення ЦВК звертав увагу і вже загаданий Володимир Фесенко. “Ще одна потенційна проблема – боротьба за кількісний і якісний контроль над Центрвиборчкомом. В опозиції побоюються, що при нинішньому складі кандидатів до Центральної виборчої комісії, вона буде контролюватися людьми Президента Порошенка. У Президента, навпаки, побоюються, що за квотного принципу формування всі опоненти Петра Олексійовича можуть об’єднатися і отримати більшість у Центрвиборчкомі. На мою думку, побоювання щодо того, що ЦВК може штучно забезпечити перемогу одному з кандидатів, сильно перебільшені. Як показує електоральна практика, підтасовка голосів на виборах може відбуватися в дільничних або в окружних комісіях, але не в Центрвиборчкомі. Вагому роль ЦВК може грати тільки при реєстрації кандидатів на пост Президента, і у випадку виникнення конфліктних ситуацій в ході виборчого процесу. Але  жоден “свій” голова і “свій” склад Центрвиборчкому не допоможе, якщо офіційні результати голосування не визнає суспільство (як це було в листопаді 2004-го). Саме для забезпечення легітимності президентських виборів доведеться сформувати оновлений і легітимний склад ЦВК, інакше виникне ризик політичної кризи під час президентських виборів або за їх підсумками”, – зауважив голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”.

Додамо, що нещодавно спікер Андрій Парубій пообіцяв, що одними з перших питань, які розгляне парламент восени, будуть власне оновлення ЦВК та проект Виборчого кодексу. Що ж, подібних заяв від голови ВРУ було вже багато… Але  щодо оновлення ЦВК, то як ми уже зазначали, шанси на вирішення цього питання зростають, а от щодо того, що нардепи поспішатимуть із розглядом у другому читанні проекту Виборчого кодексу, то тут залишається дуже багато сумнівів.

Але не тільки про ЦВК і Виборчий кодекс спікер Андрій Парубій заявляв як про першочергові для дев’ятої сесії ВРУ. Він також нагадав про необхідність розгляду імплементаційних законопроектів до закону про національну безпеку. Зокрема, необхідні й зміни до закону про СБУ.

Нагадаємо, що закон про нацбезпеку наші нардепи ухвалили 21 червня. Передбачені, зокрема, зміни системи військового управління, громадський контроль за сектором нацбезпеки, але загалом  документ є рамковим і потребує ухвалення ще низки додаткових законів. Ще перед ухваленням закону про нацбезпеку найбільше суперечок було щодо повноважень СБУ.

Західні партнери України (правки погоджувались із послами ЄС, НАТО і США), а також українські антикорупційні організації наполягали на тому, що в нашої головної спецлужби потрібно забрати всі функції щодо боротьби з корупцією та економічною злочинністю, залишивши лише захист державної безпеки, контррозвідку та запобігання тероризму. Адже на практиці боротьба СБУ з економічною злочинністю часто перетворювалась на “кошмарення” бізнесу. Та в кінцевому варанті закону про нацбезпеку нардепи залишилили норму про “захист економічної безпеки України”, що можна трактувати по-різному. 

Отож, упродовж дев’я­тої сесії ВРУ нардепам обов’язково потрібно повернутись до розгляду необхідних імплементаційних законопроектів до закону про нацбезпеку, адже в його перехідних положеннях передбачено, що, зокрема, через шість місяців (тобто ще до кінця цього року) має з’явитися законопроект про внесення змін до закону про СБУ. Тож владі доведеться вирішувати і цю непросту для неї проблему, адже це є частиною задекларованого курсу до НАТО.

Ще одним питанням, яке може викликати неабиякі суперечки серед парламентарів, може стати можливе продовження або непродовження дії закону про осбливе самоврядування на Донбасі (а дія цього документа завершується 10 жовтня ц.р.). Нагадаємо, що Закон “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” ВРУ ще попереднього скликання ухвалила у вересні 2014-го, термін його дії мав завершуватись через три роки. І в цьому документі закладенні такі небезпеки, як, до прикладу, амністія для бойовиків чи “народна поліція” на Донбасі.

У березні 2015-oму вже нинішнє скликання парламенту ухвалило зміни до цього закону, передбачивши умови, що так і не дозволили документу набути чинності. Йдеться про необхідність виведення усіх незаконних збройних формувань, проведення місцевих виборів за українським законодавством і під наглядом міжнародних спостерігачів. Минулого року на тлі мітингів під ВРУ проти продовження дії закону і сутичок у самому парламенті, нардепи таки на рік “продовжили” цей “мертвий” закон. І от нещодавно стало відомо, що в ОБСЄ закликають парламент продовжити дію закону і далі, хоч він так і не набув чинності, Росія продовжує війну і навіть не збирається виконувати мінські домовленості.

Що найімовірніше буде восени у Раді з цим законом? Цього тижня нардеп від фракції БПП, секретар парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Іван Вінник в ефірі телеканалу “112-Україна” висловив думку про те, що дію закону не буде продовжено. “Думаю, він не буде продовжений. У нас у лютому 2018 року набув чинності закон про деокупацію, який чітко визначив Російську Федерацію як країну-агресора, чітко визначив дату окупації. Україна буде звільняти окуповані території, для цього створено оперативний штаб, здійснюється Операція об’єднаних сил... Закон про ОРДЛО, який недійсний, між іншим, ніколи не набуде чинності, бо в статті 10 написана дата, коли ці вибори повинні бути проведені, а саме 2015 рік… У законі про ОРДЛО немає згадки про РФ, натомість є згадка про амністію, водночас у законі про деокупацію наголошується  на невідворотності покарання осіб, які вчинили збройну агресію проти України. Тому нам Конституція забороняє, керуючись принципом правовстановлення, розбалансовувати чинні правові норми”, – зазначив Іван Вінник.

Спікер Андрій Парубій також зазначав, що закон про особливе самоврядування на Донбасі нічого не змінює, але водночас зауважував, що питання продовження ще на рік його дії (чи не продовження) залежатиме від позиції міжнародних партнерів України, і нагадував, що “нам вкрай важливо утримати санкції проти Росії”.