Громадяни України трохи більше довіряють Збройним силам, ніж добровольчим батальйонам (54,7% і 52,6% відповідно), вірять Церкві і громадським організаціям. Однак найбільший рівень довіри населення – до волонтерів – 66,6%. Лідери антирейтингу вже традиційні: російські мас-медіа (83,3% українців їм не довіряють), вітчизняні суди, прокуратура і міліція. Такими є результати соціологічного опитування, яке проводив Фонд “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва” та соціологічна служба Центру Разумкова, які оприлюднили вчора, 3 серпня. 

З цього соціологічного дослідження можна виокремити два глобальні аспекти. Перший з них – позитивний, другий, відповідно, негативний. Почнемо з поганої звістки.

Щодо більшості показників рейтинг “довіри/недовіри” до державних інститутів упав. Зменшення довіри до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів є великою загрозою щодо подальшого реформування країни. Якщо громадяни не вірять керманичам – малоймовірно, що тим вдасться здійснити перетворення, які потрібні для розвитку, чи то пак, виживання країни. А те, що рейтинг довіри до міліції, судів, прокуратури й СБУ з грудня 2014 року фактично не змінився і залишився на дуже низьких показниках, означає те, що українці не відчувають реальних змін всієї державної системи, яка поки працює дуже неефективно. Якщо цього всього терміново не змінювати – всі зусилля щодо реальної зміни країни будуть приречені на провал. 

Тепер про хороше. Дослідження Фонду “Демократичні ініціативи” та Центру Разумкова остаточно підтвердили те, що розлам в українському суспільстві, а також поділ країни на “правобережну” і “лівобережну” чи “пост-помаранчеву” і “біло-блакитну” – вже не актуальні. Сьогодні українські громадяни куди більш єдині у своїх поглядах, ніж за всі роки незалежності.

Незважаючи на те, що рівень довіри до Президента, уряду чи парламенту є низьким – він є майже однаковим у всіх регіонах України: на заході, центрі, півдні, сході чи у Донбасі. Така ж ситуація – з довірою до армії. Більше того, у Донбасі військовим довіряють навіть більше, ніж на півдні чи сході. Суспільство починає усвідомлювати, що не існує “свого” чи “їхнього” Президента, уряду чи парламенту. Відповідно зменшення цього протиріччя сприйняття влади різними регіонами України є позитивним сигналом, на базі якого можна і треба розвиватись і повертати втрачену довіру.

Українське суспільство найбільше довіряє волонтерам – людям, які взяли на себе тягар забезпечення українських Збройних сил на першому етапі російсько-української війни і продовжують допомагати армії та іншим силовим структурам. Найвищий рівень довіри до них на заході і в центрі – понад 75%.

Традиційно українці довіряють Церкві, таких – 62%. Однак є і 28% таких, що їй не довіряють. Тим не менше, довіра до Церкви поступово зменшується, оскільки нинішні показники є найнижчими за останні п’ять років. Зазначимо, що найбільше священнослужителям довіряють у Західній Україні – понад 85%.

Що цікаво: війську ми довіряємо трохи більше, ніж добровольчим батальйонам. Майже 55% відсот­ків респондентів вірять Збройним силам, у той час як добровольчим батальйонам – менше 53%. Однак потрібно зазначити, що в Україні вже протягом тривалого часу фактично немає так званих добровольчих батальйонів. Радник Президента Юрій Бірюков у своєму Facebook зокрема заявляв, що потрібно відмовитись від сентенції “добровольчі батальйони”, оскільки фактично всі угрупування (крім ДУК “Правий сектор” і окремих формувань типу батальйону “ОУН”) входять у структуру або ЗСУ, або Нацгвардії, керуються армійським чи міліцейським командуванням і оформлені у відповідних відомствах як армійці чи міліціонери. Риторика щодо добровольчих батальйонів – переважно софізми, які не мають відношення до реальності.

Найбільше зростання довіри відбулось до громадських організацій. Якщо в 2010 році негативне сальдо довіри (різниця між тими, хто довіряє і тими, хто не довіряє) становило –9%, то у липні цього року ця цифра змінилась вже до +13%. Лідери антиденції цього разу ЗМІ. Рівень довіри до медіа значно впав: з +26% у 2010 до +2% у 2015.

Перш за все українці не вірять російським ЗМІ. Цілком готові прийняти на віру історії про “розп’ятих хлопчиків” і “каратєлєй” лише 1,6% респондентів. Ще 5,7% переважно або частково довіряють їм. Не збираються вірити у правдивість російських засобів масової інформації 83% опитаних. 

Середньостатистичний українець не вірить судам, прокуратурі, міліції і банкам. Таке ж ставлення до Верховної Ради і Кабміну. Трошки менша недовіра населення до глави держави, Служби безпеки України і місцевої влади. 

З вищеперелічених інститутів довіра українців дещо покращилась тільки до банків, судів і зовсім мало – до міліції. Загалом банкам довіряють 14,6% респондентів, судам – 12,8%, міліції – 18,2%. 

Критична ситуація склалась із довірою до уряду: за них – лише 18,3% респондентів. Верховній Раді вірять ще менше – лише 15,5%. Що цікаво, тих, хто цілком довіряє Кабміну, Верховній Раді і Президенту – найбільше у Донбасі. 

Довіра до Петра Порошенка протягом останніх кількох місяців суттєво знизилась. Зараз Президенту вірять менше третини респондентів, хоча ще у грудні йому довіряли більше людей, ніж не довіряли.

Згідно результатів дослідження, українці, як ніколи раніше, хочуть приєднатись до системи колективної безпеки і вступити в НАТО. Майже 64% тих, хто готовий взяти участь у голосуванні, відповіли б “так” вступу до Північноатлантичного альянсу. Проти готові проголосувати лише 28,5% респондентів. Важко відповісти на таке питання 7,6% опитаних.

Зазначимо, що такі показники є рекордними для України. У 2010 році картина була дзеркально протилежною. До НАТО хотіли лише 24,6% наших співвітчизників, проти були майже 68% опитаних. Навіть у червні минулого року, після загарбання Криму Росією і початку війни на сході, за НАТО виступали 45,4% респондентів, проти – 36,4%. Прикметно, що росте підтримка вступу до НАТО і у Донбасі. “Коли раніше 95% у Донбасі були проти вступу до Альянсу, то зараз ця цифра знизилася приблизно до 60%, за різними опитуваннями, у Донбасі вже є 17-20%, які за вступ до Альянсу, і це свідчить про істотні зміни”, – зазначила директор Фонду “Демократичні ініціативи” Ірина Бекешкіна на представленні результатів дослідження.

Рекордні рівні підтримки вступу до Північноатлантичного альянсу свідчать про те, що радянські міфи про НАТО перестали діяти. Риторика прокремлівських сил, яка зображувала “натівських” солдат як фашистів і окупантів, перестала працювати з огляду на поведінку Росії, яка сама вчинила дії, які приписувала НАТО. 

Цікавим є те, що за вступ до Північноатлантичного альянсу виступає більше українців, ніж за приєднання до Європейського Союзу. В липні цього року до ЄС хотіли вступити 51,2% респондентів, натомість ще наприкінці минулого року таких було 57,3%. Тим не менше, жителі України не бачать альтернативи ЄС. За приєднання до Митного союзу готові висловитись лише 17,4% респондентів. Однак росте кількість тих, хто не хоче обирати між цими двома об’єднаннями.

НАТО у свідомості українців більше асоціюється зі Сполученими Штатами, ніж з Європою. Америка зайняла більш активну позицію щодо конфлікту на Донбасі, поставляє нашим військам бронетехніку і нелетальне чи оборонне озброєння на сотні мільйонів доларів задарма, в той час як більшість європейських країн виступає лише із заявами про “глибоке занепокоєння” ситуацією на сході. Тому ріст підтримки Північноатлантичного альянсу і падіння підтримки вступу до Європейського Союзу є закономірним.