Але при Божій помочі ми сьогодні дійшли до певного пункту розвитку, коли люди усвідомили свою гідність. У суспільстві знайшлося багато людей, які дивляться на майбутнє вже зовсім іншими очима, які шукають чогось іншого, того, що ми називаємо “європейські цінності” –  цінності справжньої демократії. Усвідомлюючи свою гідність, свої права і обов’язки, люди хочуть щось змінити. 

У такій ситуації, якщо ми хочемо бути справжньою демократичною державою, де народ має голос, де народ хоче вирішувати своє майбутнє, вибори стають дуже важливими. У чому я вбачаю важливість саме цих виборів? У тому, що ми реально бажаємо, аби вони були справжніми, аби наш голос був вирішальним, був справжнім вибором.

– Політика – це  шукання і здійснення форм суспільного життя, які будуть забезпечувати кожному громадянину його права, будуть шанувати його особистість. Це ціль політики. Люди, яких ми називаємо політиками,  присвячують своє життя, щоби знайти і здійснювати свою політичну місію однаково для всіх. Без політиків не може бути демократичної держави. Політики – важлива частина демократичного устрою. 

– Новий чи не новий – то другорядне. Важливіше, чи він справжній політик, який діє на рівні свого покликання – служити народові. То значить забезпечити народу і кожному громадянину рівні права та все, що потрібно для гідного життя, забезпечити структуру суспільства, розуміючи при цьому велич свого покликання. 

У нас більшість людей дивляться на політиків з підо­зрою, бо політики хочуть збагатитися, мати вплив, одне слово, не шукають доб­ра загального, а шукають свого матеріального блага. Цей трагічний момент ми повинні змінити. Важливо, щоби люди зрозуміли, що бути політиком, діяти як політик – це надзвичайно почесне завдання.

Це одне з найвищих завдань, яке люди можуть мати. І якщо політик є творцем чогось позитивного, щирий у цьому, за це йому належить відповідна шана. 

– До фатальних! Це державне самогубство, коли ми залишаємо Богом дану і політичним ладом запевнену можливість жити так, як ми би хотіли. Якщо люди не користуються цим правом, то засуджують себе на нещастя, на неволю, на дуже погану ситуацію, яку ми за останні кілька десятиліть вже не раз переживали. Мені здається, зараз є прекрасна нагода щось змінити. 

Важливо, аби пересічний виборець переконав себе, що змінити може тільки він – кожен від себе і всі разом. Ніщо не зміниться саме собою, кожен мусить свою лепту вкласти – свідомо, відповідально, і в той спосіб повернутися до справжньої класичної демократії.

– Що значить демократія? Кожен громадянин і всі разом беруть на себе відповідальність за свою долю. І можуть це зробити, і хочуть це зробити. В минулих десятиліттях мільйони чесних і добрих людей натерпілися лиха в таборах, у в’язницях, терпіли фізично і морально. Але й зараз нам потрібно п’ять, десять, п’ятнадцять років, бо ми маємо ПЕРЕВИХОВАТИСЯ. 

Пригадуєте класичний приклад: ізраїльський народ вийшов з єгипетської неволі. Господь випровадив його, але тому народу знадобилося 40 років, аби зрозуміти і переконатися, що бути вільними, жити на своїй землі є найвища цінність. Ціле покоління мусило відмерти. Я не кажу, що нам потрібно аж 40 років, що всі, кого виховували в радянських обставинах, повинні відмерти. 

Але мусить бути зміна, мусить прийти нове покоління, а те, що живе, мусить перевиховатися і перестали “дихати” радянськими порядками.

– Ми вже його розпочали. Те, що ми переживаємо нині, той період волонтерства, бажання послужити, робити добро без зарплати – то вже незворотний перевиховний суспільний процес. Скільки дітей, молоді й старших людей бажають щось зробити. Я вже не згадую тих, хто готовий іти на фронт! Ми повин­ні бути свідомі, що є багато людей, які жертвують собою, своїм часом, своїм життям! Цей процес перевиховання важкий. 

Але якщо іскра Божа людину запалить, і вона починає думати, перед нею відкриваються великі можливості. Коли немає можливостей? Коли люди не дбають, не хочуть, сидять закриті, заглушені. Я називаю таких ПОКЛОННИКАМИ ЛЕНІНА. Для них нормальні суспільні вартості не становлять інтересу. 

– Ви дуже гарно поставили питання: що не повинно бути проігноровано виборцем? Перш за все виборець має бути готовий порівнювати і перевіряти, кого вибирає. Нам бракує політичної культури, відчуття, що я  – звичайний громадянин, який не буде входити до політичної структури, несу таку ж відповідальність за все. І якщо я її не сповню, не зроблю, що треба, то я проґавив велику нагоду. 

Від громадян мусить бути щире зацікавлення й бажання потрудитися, подивитися, на користь кого вони кидають свій голос. Треба старатися пізнати людину в різних аспектах: походження, школа, вища освіта. Мені здається, людина без вищої освіти не повинна йти на відповідальний пост, яким є народний депутат. Кандидат повинен бути професіоналом у якійсь галузі – чи економіка, чи медицина, чи соціологія, наприклад, в якій він може пропонувати кваліфіковані реформи. 

Депутат не може дивитися на якогось “диригента”, який йому скаже, як голосувати, бо то жах! Він мусить голосувати так, як йому велить сумління. Але те сумління має бути дуже добре поінформоване. Народним обранцем повинна стати людина справді працьовита, готова присвятити час своєму завданню.

Патріотизм. Яке його відношення до своєї Батьківщини? Чи він патріот на словах, чи взагалі не патріот? Чи він любить українців, громадян своєї країни? Оце є патріотизм. Політик – це той,  хто працює в середовищі людей, отже, мусить мати належне відношення до всіх людей, незалежно від їх національності, конфесійної приналежності. 

– Ще один елемент у нас занедбаний. В нас здебільшого нема політичних партій як таких. У нас є хіба що політичні угруповання. Тому й не маємо політичної філософії, а лише політичні програми. Але то є тільки реклама. Вибрали, і він уже забув свою програму. 

Політична філософія – це ґрунтовне переконання, легітимна уява, як повинно виглядати суспільство, як його будувати, як воно повинно працювати, жити. Це все, що в нормальних умовах творить політичну партію. Не з фантазіями, не з пустими обіцянками треба ставати перед електоратом. 

На людських вічах треба випитати того кандидата, щоб усі знали, хто перед ними стоїть. А пізніше треба через якийсь час перевірити, чи справді те, що вони бачили, здійснилося, чи депутат голосує так, як обіцяв, скільки часу він присвячує праці в округах, як виглядає його голосування, чи зріло мислить, наскільки він є особою, яка самостійно думає.  

– Мені дуже прикро, що я незрячий! Я не можу читати, але багато слухаю радіо. І чую, що є все ще дуже багато кандидатів, які готові купувати голоси, а також дуже багато людей, які готові продати свої голоси. Ми ще мусимо зробити голосування відповідальним. Я зрозумів, що до цих пір дуже багато гречки й цукру роздається, на жаль. А крім матеріального підкупу, є ще те, що називається популізмом. Я би то назвав ПУСТОЮ МОВОЮ. 

У Святому Письмі сказано: “…і будуть покарані за кожне пусте слово”. А популізм – то пусті слова, коли людину переконують не речовими аргументами, а гарними словами. Такі недуги не лікуються легко. Після Майдану багато людей ОПРИТОМНІЛИ, зрозуміли, хто вони. Треба людей ще виховувати. Багато в чому це залежить і від Церкви. Вона не має права мішатися до політики. То інше.

Церква не має проповідувати за конкретного кандидата, але повинна проповідувати знання та людські цінності, бо це також частина Божої правди: яким має бути той, хто бере на себе зобов’язання депутата, і яким повинен бути той, хто обирає. Церква має сказати людям: не продавайте свою душу, не продавайте свій голос, зробіть так, щоб ви не мусили встидатися колись перед собою, перед своїми дітьми й онуками за те, як ви поводилися! 

– Працюючи! Само нічого не прийде! Дехто каже: нащо будемо працювати, ми стільки мучилися, а воно й досі нічого не дало? НЕ ДАВАЛО! Бо не було обставин.

Я думаю, що люди повинні усвідомити, що сьогодні є обставини, коли після Майдану, після Революції Гідності наша праця може дати результат. Але без праці нічого не буде. Дуже часто сьогодні чуємо слово МИР. Що є мир? То є, коли люди прагнуть справедливості, правди і стараються робити добро ближньому. Мир – це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро. 

Якщо громадяни перевіряють кандидата, то є справедливість. Це пізнати об’єктивну правду і за цією правдою говорити та діяти. Це частина життя у мирі, мирного життя. Дуже важливо, аби ми бажали добра всім. Тоді мир стане дуже реальним, дійсним, без цього нема миру. Мир – то не є те, що ми робимо, а те, що одержуємо від Бога. А якщо ми хочемо робити добро іншим, то можемо бути певні Божого благословення.