Тімоті Снайдер швидко став улюбленцем українських інтелектуалів. Він адекватно пояснює історію Східної Європи світу, зокрема – те, чим насправді для Росії та ЄС є Майдан. А переклади його праць українською зробили Снайдера ще й популярним серед багатьох українців. 

Це яскраво доводила й тиснява під час Форуму видавців на подіях за його участю. До речі, саме до Форуму видавництво “Дух і літера” випустило українську збірку його публікацій про події останнього року. Історична публіцистика користується особливим пієтетом серед українців, а тут маємо приклад історика, який не боїться руйнувати міфи, протистояти пропаганді і пояснювати ситуацію через історичні аналогії.

Відтак “Пошта” відібрала 12 думок Тімоті Снайдера, виголошених під час Книжкового форуму, які розповідають трішки більше про роботу історика в сучасних умовах та умови, в яких ми живемо.

1. Я маю кілька думок щодо мовчання західних інтелектуалів про ситуацію в Україні. Мене часто долучають до дебатів істориків на Заході про Україну, де доводиться пояснювати тутешні події. Я б хотів їм розтлумачити, чому слід мати більше ентузіазму, коли намагаєтеся розібратися у трансформаціях України.

Мені цікаво, чому багато світових інтелектуалів та лідерів не зайняли свою позицію у питанні про Україну, чому багато із них досі мовчить. Важливо, що чимало лідерів почали конфронтувати через поспішні висновки. Багато розумних людей справді повірили у те, що всі українці – фашисти чи антифашисти. Для мене це все абсурд, але я намагаюся пояснити вам різні погляди на одну ситуацію. 

Інший погляд пояснює ці події геополітичною боротьбою між США та рештою світу. А згідно третього йдеться про спротив сучасному. Усі три погляди шкодять Україні: бо якщо тут фашисти, їх не підтримуватимуть, якщо українці просто засіб американської пропаганди – теж погано.

2. Наразі мені не доводилося ані зустрічати, ані бачити людей, які б казали, що вони “за” розділену Україну чи розкол Європейського Союзу. Це важливо, що на Заході немає свого Александра Дугіна (скандально відомий російський публіцист та філософ – “Пошта”).

3. Великою перевагою, яку мають історики, аби зрозуміти сучасність – є можливість відкидати те, що не є правдою, те, що насправді не сталося, що не є можливим, що не поєднується. І це саме те, що допомогло мені зрозуміти Майдан.

4. Як історик я намагаюся працювати інтернаціонально. Якби я працював лише в Україні і намагався пояснити тут, що ж відбувається, то це б не мало сенсу. Ви знаєте це краще за мене! Натомість слід шукати контекст ситуації і пояснювати події в Україні світові. Якщо ж звузити свою роботу і працювати лише у межах однієї нації, то цим ви знищите свій шанс пояснити місцеві події світові.

5. Людей, які говорять про Україну, відрізняє проста річ: є ті, які були тут, і ті, хто ще не відвідував Україну. Це дуже проста річ, але насправді люди, які були тут, мають набагато цікавішу позицію, аніж усі інші.

6. Тим, хто повторює тези російської пропаганди, не треба переконувати геть усіх. Достатньо просто встановити собі рамки серед переконуваних. Пропаганда, якою б абсурдною вона не була, виконує свою технічну роль. У Радянському Союзі пропаганда була нередагованою версією реальності. І коли ми подивимося на сучасну російську пропаганду, то побачимо, що її ідеологам також байдуже до фактичних помилок.

7. Історія – це не па­м’ять. Пам’ять – це ще не історія. Ці поняття тісно пов’язані, але не тотожні. Оскільки пам’ять і спогади зазвичай є чимось особистим, то вони легко можуть стати елементом маніпуляцій. Натомість історія передбачає фундаментальне розрізнення між тим, що сталося, і тим, як це трактують люди. А це ніколи не є одним і тим самим.

Якщо ви не розрізнятимете історії та пам’яті, то завжди будете керованими чиєюсь пропагандою. Тому своє завдання я бачу в тому, аби пояснити людям, дати шанс тому, що сталося, стати зрозумілим людям.

8. Для історика важливо мати свою позицію. Вона не може бути реакцією на речі, не може бути впливом чогось, результатом чиєїсь пропаганди. Важливо також, коли історик пише про минуле або коли він пише про сучасність, не зважати на те, що люди думають про вашу роботу. Якщо будете міркувати над цим задовго, то писатимете для них. Ви тоді не зможете бути певними у чомусь. Тому просто не переймайтеся тим, що про це подумають. Ви маєте не турбуватися про те, що люди вас ненавидітимуть, а так і буде.

9. Книга “Українська історія, російська політика, європейське майбутнє” є результатом довгої співпраці з українцями. Це книга повна аргументів. Але писав я її для Заходу, а не для українців. Я намагався пояснити Майдан та інші українські події, які мали неоднозначне трактування.

10. Україна не має історії без Європи, але так само Європа неможлива і без України. Століттями Україна розкривала важливі моменти історії Європи. Сьогодні це знову відбувається. Коли українські протестувальники вийшли на вулицю, то намагалися змінити свій світ. Вони хотіли того, що більшість у Європі сприймає як належне. Але масштаб їхньої роботи змусив увесь світ задуматися про важливість України. Якщо світ проґавить можливість, яку відкрили українці, то він цим самим проґавить і можливість підтримати розвиток демократії.

Для Європейського Союзу це важливо ще й тому, що тут люди продемонстрували готовність відстоювати ті цінності, що лежать в основі Європейської Унії. Але як і будь-яка інша революція, українська може зазнати поразки. Для перетворення її на стабільність, країні тепер потрібна західна фінансова допомога.

11. Я часто чув про те, що різні частини України дуже не подібні між собою. Але це нормальний процес, який відбувається дуже повільно. Раніше люди у Львові дивилися на Київ і вважали його дуже чужим. Час минув і Львів та Київ тепер дуже подібні. Невдовзі люди у Києві побачать, що Дніпропетровськ дуже схожий на них. Я веду до того, що українцям просто потрібен час.

12. Серед українців побутує думка, що для Росії може бути корисно пережити свій Майдан. Але це та річ, яку вони мусять вирішили самі для себе. Дійти до цього поступово, а не штучно. Події в Україні стали викликом для Путіна у нього ж в країні. Слабкість його політики полягає у тому, що він не вірить у свободу і вибір людей. Тому російська пропаганда описувала українські події як переворот нацистів, яких підтримали європейці. Це смішно, але насправді це вписується у картину світу Путіна.