“Думала, що вмію тримати емоції при собі, коли є потреба. Не вмію. Сьогодні (21 серпня) прийшов батько з двома синами, меншенький на руках тата, який скромно не захотів сфотографуватись, а старший, 10-річний, Тарасик Кротько – на фото. Дякую”.

“Хочу, щоб чоловіки та хлопці не гинули заради України, а жили заради неї. Я їздила в тур в зону АТО по містах. Я вперше взагалі поїхала на Східну Україну, ніколи там не була. Мені не доводилось там бути, ніколи мене не запрошували, а зараз я поїхала і ми були у таких містечках як Сватове, Кремінна, Сєвєродонецьк, Слов’янськ і Краматорськ. Вперше там побувала і побачила, що там про людей забули, що там взагалі розвиток зупинився. Я хочу, щоб через мою творчість дійсно лилась якась любов до землі. Я хочу через мою творчість підтримати людей.

Там, мабуть, аж із 1991 року і патріотизму, і нічого взагалі українського не було. Оскільки робилось все проросійське – спеціально для майбутнього, для того, щоб забрати землю. Я навіть не творчістю, а силою голосу хочу викликать емоцію, лікувати людям душі...”.

“Він не просто тиснув їм руки, він не церемонно вручав їм нагороди; Президент дякував персонально кожному з них за подвиг, про подвиг кожного з них він розповідав цілій країні, щоб усі ми гордилися своїми захисниками з 79-ої миколаївської аеромобільної бригади.

“…За тиждень до виходу з котла майора було поранено, але він продовжував керувати операцією. Бійці розповідали, як він неодноразово втрачав свідомість від болю, але кожен раз знаходив у собі сили повертатися і продовжувати бити ворога...” – на цій війні багато таких історій. Але ми не маємо права забути бодай одну. В єдності сила! Бо ніхто, крім нас, нас не захистить”.

“20 серпня у Києві волонтери збирали україномовні книги для мешканців визволених міст сходу України, зокрема Слов’янська. У пункті для збору літератури можна було зустріти чимало небайдужих людей, які приносили хто по кілька книжок, а хто й цілими коробками. Впродовж трьох годин організаторам вдалося зібрати понад півтори тисячі україномовних книг. Ініціювали акцію активісти проекту “Безкоштовні курси української мови”.

“Сьогодні (21 серпня) були з колегами на Яворівському полігоні, де наш військово-польовий госпіталь завершує підготовку, злагодження і готується до відправки на війну. Відвезли дві машини медикаментів і важливих медичних розхідників, портативний стоматкабінет, трохи теплих речей для дівчат, 130 комплектів військової форми, солодощі. Завтра відвеземо ще одну партію. Все куплене за кошти медиків Львівщини. Детальний звіт у наступній розповіді. 

Друзі, дуже потрібна допомога небайдужих львів’ян. У польовому госпіталі є досить жінок. Майже всі добровольці. Більшість ще зовсім молоді дівчата, майбутні мамусі. Вони справді вже мерзнуть. Дуже потрібні теплі речі: светри, термобілизна, теплі колготи, шкарпетки, а особливо теплі легкі спальники, водонепроникні плащі. А ще кілька обі­грівачів. Хлопцям теж зимно, але вони не подають виду. Друзі, давайте допоможемо. Відгукніться на наше прохання. Не будьте байдужими. Збираємо чисті теплі речі у департаменті ОЗ у Львові по вул. Конопницької, 3, тел. 276-45-92 щодня, без вихідних з 10.00 до 20.00”.