фото: twitter.com/BBC.ua

До речі, вчора у Франції Петро Порошенко навіть зустрівся з Володимиром Путіним – після колективної зйомки вони мали кілька хвилин розмови з Ангелою Меркель. Досі так і не стало відомо, про що вони говорили. Цікаво й те, що того ж дня сам Путін у розмові з французьким колегою зізнався, що таки має деякий вплив на донбаських бойовиків…

У будь-якому випадку вже з перших днів своєї каденції Порошенкові доведеться працювати значно наполегливіше за будь-кого зі своїх попередників – перед ним стоять виклики, які Україна ігнорувала більш ніж 20 років. А доки залишається ще трішки часу до інавгурації нового президента, “Пошта” розпитує експертів, чим запам’яталися українцям роки правління Кравчука, Кучми, Ющенка і Януковича.

Все можуть президенти

– Леонід Кравчук стояв біля початків української державності. Якби він свого часу не підписав Біловезьку угоду, то невідомо, що було б далі. Хоч процес розпаду Радянського Союзу й так ішов, але чи було б це мирним, чи була б Україна у такому складі, як стала, – це ще питання. Особливо вражають його дії, якщо згадати, звідки він вийшов, – а це ЦК КПРС. Понад те, він був завідувачем відділу ідеології ЦК. 

Очевидно, він усе-таки був українським, і це взяло гору. Наскільки можна судити з мемуарів Станіслава Шушкевича (перший голова Верховної Ради Білорусі), рушієм у Біловезькій пущі все-таки був Кравчук, який робив усе, аби підписати угоду. І багато в чому те, що Україна від самого початку розвивалася як держава демократична, теж є завдяки Кравчуку (що також дивує з огляду на його минуле, в якому КПРС була єдиною партією).

До того ж Кравчук був єдиним президентом, який добровільно пішов на дострокові вибори. На пострадянському просторі такого більше не було – всі вони трималися за владу зубами.

А щодо негативів, то Леонід Кравчук абсолютно не розумівся на економіці. Той шок без терапії, який пережила Україна, багато в чому визначив майбутні негативи розвитку країни. Він не зміг закласти основ нормального економічного розвитку України – те, що було зроблене в інших постсоціалістичних країнах. Там теж був шок, але це був наслідок шокової терапії, а в нас був шок без терапії. Також за його каденції в нас було багато втрат. Зокрема, ми не змогли нормально підписати угоду про безпеку, віддавши ядерну зброю. Зараз багато говорять, що це насправді не угода про безпеку, і юридично так є... 

Леонід Кучма певним чином витяг країну до економічного зростання. Економіка почала підйом із дна. Кучма ще був “незалежником” і продовжував ту ж лінію “між двома стільцями”… Якщо політика Кравчука полягала в намаганні проскочити “між крапельками”, то Кучма прагнув мати вигоду всюди, де тільки можна.

Однак саме за Кучми зміцніли державні інституції. Почав їх створювати Кравчук, але перша Конституція  була за Кучми. За нього ж ввели гривню. Проте він керував країною як великим заводом, звідси й певні утиски демократії, свободи слова. І та, власне олігархічна, модель економіки, від якої потерпаємо зараз, це також створено при Кучмі.

Якщо Леонід Кучма створив державу, то Віктор Ющенко намагався створити Українську державу. Він узагалі багато зробив для того, щоби відтворити національну пам’ять, пам’ять про Голодомор та національних героїв. Усіляко піднімав українськість і багато зробив для національної свідомості українців. Але Ющенко взагалі не був підготовлений для того, аби керувати. При ньому країна набула статусу вільної (до того вона була напівавторитарна, напівдемократична). При ньому проводили перші справжні демократичні вибори. Власне демократичні вибори його і знищили.

Однак він вв’язався у конфлікти з Тимошенко, і це стало лейтмотивом його каденції. Він же відродив Януковича: після президентських виборів Янукович мав дев’ять відсотків рейтингу і про нього нічого не було чути. Власне те, що Янукович прийшов до влади, стало наслідком діяльності Ющенка. Найбільша його вада – це те, що він надовго вбив у людей віру в себе. Після Помаранчевої революції у нас  було стільки надій, сподівань, стільки позитиву, і цю віру просто вбили. Великим було розчарування, і не лише в Ющенкові, а загалом у демократії, у тому, що люди можуть щось змінити.

Каденцію Януковича можна розділити на дві частини. В першій у нього були якісь позитивні наміри. Економіка, до речі, підіймалася з кризи до 2012-го досить швидко. Янукович істотно скоротив стихійну корупцію, яка була дуже розвинена при каденції Ющенка. Проте він встановив корупцію системну, за якої все йшло “нагору”: займатися корупційними діями можна було лише тим, кому це було дозволено. Янукович намагався перетворити Україну на щось на кшталт Росії, на авторитарну державу. 

І наприкінці своєї каденції, коли стало зрозуміло, що неможливо одночасно розвивати економіку і так багато красти, на економіку махнули рукою і почали примітивно грабувати. До позитивів президентства Януковича можна віднести й те, що він згуртував країну, згуртував проти себе. Українці відчули, що за свою державу треба боротися, що все здобувається з боєм – і демократія, і державність, і незалежність. Після тих подій українці стали принаймні на щабель вищі.

– До заслуг Леоніда Кравчука треба віднести насамперед те, що було здійснено мирний перехід до незалежності України, почалася розбудова України і визнання її державності. Це безумовний плюс. Мінус у тому, що насправді реформи так і не були розпочаті, а при владі залишилася посткомуністична номенклатура. В цілому, на мою думку, Кравчук увійшов в історію зі знаком плюс – як перший президент незалежної України, за якого були створені інституції. Як би ми їх не критикували, але їх створено, створено державу, що мала визнання.

Думаю, перший термін Леоніда Кучми теж можна вважати позитивним. Стабілізація ситуації в Україні, подолання кримського сепаратизму, почалися економічні реформи і просування в західному напрямку – до ЄС і поступово до НАТО. На жаль, у другому періоді посилилися авторитарні тенденції, які врешті-решт призвели до спроб фальсифікації виборів 2004 року.

Віктор Ющенко – це правильні, красиві гасла щодо європейської інтеграції, українства в цілому… На жаль, крім демократичних свобод, крім свободи слова і виборів, все інше так і не було підкріплене реальними кроками, звідси – колосальне розчарування. Розчарування, зокрема, тим, що не вдалося втілити здобутки Помаранчевої революції. 

Помаранчева революція заново відкрила світу Україну. Вона могла стати поштовхом, пришвидшенням до європейської інтеграції, адже для цього були умови. Проте, на жаль, сама політика Ющенка виявилася абсолютно контрпродуктивною. До речі, багато експертів скептично говорили, що Помаранчева революція – це один шанс на сто років. Ну от, виявилося, що через десять років завдяки Януковичу ми отримали ще такий шанс.

Його прихід до влади – це хороший приклад того, як на демократичних виборах може перемогти людина антидемократична. У нього був шанс змінитися самому, розпочати реальні реформи і “зшивати” країну, але замість цього він почав будувати авторитарний корумпований режим. Тож закономірним є плачевний результат.

Думаю, сьогодні нам дуже важливо не повторити ті помилки, що були допущені після Помаранчевої революції. Суспільство має постійно контролювати політиків, а політики, які приходять до влади під гаслами зміни корумпованого режиму, насамперед повинні боротися з корупцією навколо себе.

От Ющенко цього не зробив. Про Януковича взагалі тут можна не говорити – це була суцільна корупція. Але за Ющенка, який прийшов на гаслах боротьби з корупцією, насправді все продовжувалося: і він, і його оточення брали у цьому участь. Це і є уроки для нової влади і для Порошенка в тому числі.

– Досі в нас не було українського президента, який би виправдав сподівання народу. Якщо говорити про Леоніда Макаровича, то він був одним із творців Української сучасної держави. До того ж він учився демократії разом з усіма українцями. 

Звичайно, період його президентства не був позбавлений помилок. Одна із них – те, що він, як колишній партноменклатурник, не до кінця усвідомлював важливість відходу від радянської тоталітарної системи, подолання її наслідків. Це стало підставою для того, що колишні комсомольські функціонери одразу ж стали бізнесменами і вже за каденції Леоніда Кучми – основою олігархії. То були негативні тенденції, які збереглися і розвинулися при Кучмі.

Леонід Кучма, як колишній “червоний директор” з великим управлінським досвідом, провадив хитру політику у відносинах з Росією та Європою, та не докладав зусиль для становлення Української держави. І це основний його мінус. Плюсом можна назвати те, що Україна тоді не мала якихось конфліктів, серйозних загострень у відносинах з Росією, якщо не враховувати Тузлу. Але якщо порівнювати з іншими пострадянськими державами (до прикладу, з Литвою, Латвією), ми тоді й не розвивалися так, як могли це робити.

Щодо Ющенка, то тут зовсім інша ситуація: на нього покладали надії як на першого українського президента, який дійсно прагне змін. Він і справді у цьому напрямку багато зробив, однак чи було готове суспільство до таких змін і до розуміння суті цих змін? Помаранчева революція стала зламом старої системи, радянської. Люди усвідомили, що таке демократія і які її переваги, але не розуміли головного – не можна було Ющенка сприймати як месію, який самотужки все зробить без підтримки громадянського суспільства. Це і помилка самого Ющенка, адже, щоб довести реформи до кінця, йому не вистачило політичної волі. Він не мав команди – одразу після революції почалися міжусобиці в його середовищі…

Що ж до Януковича – то це найпохмуріша сторінка президентства в сучасній історії України. Тут можна багато чого говорити, але те, що народ став консолідований, те, що відбувся Євромайдан, це радше заслуга Віктора Ющенка. Якби не було Помаранчевої революції, не було б і Євромайдану: саме тоді був закладений фундамент того, як ми повинні сприймати державу та владу, того, що ми маємо подивитися на себе із зовсім іншого боку.

Нині маємо іншу ситуацію, а ніж це було після Помаранчевої революції. Порошенко був обраний не в боротьбі з попереднім президентом, а вже після повалення режиму Януковича. Основне, що ми повинні сьогодні зрозуміти, – влада мусить бути контрольована громадянським суспільством, вона має бути відповідальна. Вважаю, що Петро Порошенко має набагато більший кредит довіри від народу, що показали й вибори в один тур. До того ж голосували за нього всі регіони України рівномірно… 

Позиції України на міжнародній арені зараз набагато міцніші, аніж були за попередніх президентів. Тож сподіваюся, що йому вистачить глузду не робити помилок попередників, а увійти в історію реформатором.