– Знаєте, діалог завжди корисний. І в цьому немає жодного сумніву. Питання тільки – з якою метою він ведеться і хто його учасники. Якщо учасники – представники тих соціальних верств громади, влади, які зацікавлені в тому, аби розв’язати проблеми, що накопичилися, то, безумовно, у такому діалозі є сенс і він може (хай не одразу) дати позитивні результати. 

Якщо ж стороною цього діалогу виступають відверті бандити, розбійники-сепаратисти й терористи, то, на мою думку, це не матиме жодного сенсу. Ба більше, це, власне, сценарій, який Москва хоче нав’язати Україні: посадити за один стіл переговорів тих, хто є агресором, і тих, хто є жертвами, а самій залишитися в стороні і, потираючи руки, підливати масла у вогонь. У цьому випадку такий діалог буде безперспективним. 

Як початок? Ну що ж, можливо, це й мало певний сенс. Для того, аби цей діалог із представниками східних громад став успішним, я думаю, треба максимально швидко завершити розгром терористів, повернути ситуацію в Луганській і Донецькій областях до норми, а після цього спокійно сідати з людьми і радитися, як розвивати регіон. Якщо ця підривна діяльність, яка спонсорується і направляється Москвою, триватиме, то я не бачу сенсу в подібних переговорах.

– Думаю, найкращою підтримкою країн Заходу була би допомога в придушенні сепаратизму, спробах поставити на місце злодіїв і терористів. Бо, як правильно сказав на цих консультаціях президент Кравчук, “ми все зробимо, якщо нам не заважатимуть”. Отже, треба зробити так, аби нам не заважали, а причина перешкод – Російська Федерація, яка після анексії Криму інспірувала і ці заворушення на сході країни.

Тому позиція Заходу має бути абсолютно зрозумілою, правдивою і чесною. Треба робити все, щоби поставити на місце сепаратистів, треба засудити Російську Федерацію як країну-агресора і треба вжити таких санкцій, які б дозволили повернути ситуацію до того періоду, коли було анексовано Крим. Тоді можна буде казати, що західні країни виконали свої гарантії. Якщо ж цього не станеться – значить, гарантії, на превеликий жаль, були фіктивними.

– Мета абсолютно зрозуміла – робити все для того, аби вважати майбутнього українського президента не зовсім легітимним. На цьому гратимуть і будуватимуть подальшу підривну політику. 

Адже у випадку, якщо все відбувається законно і матимемо законно обраного президента на всій території України, зникають будь-які підстави для заяв, що “там у них щось неправильно”. Якщо навіть на території двох областей будуть проблеми, то в Росії скажуть: “Бачите, ці території не обирали президента, тому він не може тут керувати”.

Це все банально прості зрозумілі кроки, до яких вдаються, аби потім далі дестабілізувати ситуацію на сході. Тому дуже важливо, щоби навіть на території цих областей – Луганській і Донецькій – вибори було проведено, можливо, навіть в обмеженому форматі: якщо більшість громадян, які проживають на цих територіях, висловиться під час голосування, то це означатиме, що вибори мали легітимний і законний характер на всій території України. Ось і все.

– Очевидно, що будь-які референдуми, якщо вони повинні дати відповіді на конкретні питання, повинні відбуватись у межах законодавства. Ви знаєте, що жодного закону, який би регламентував проведення референдумів місцевого характеру, у нас нема. Отже сьогодні все це не мало би під собою жодних правових підстав, а так і ніяких правових наслідків.

Як опитування його, безумовно, можна проводити. Але який сенс у такому опитуванні? Якщо йдеться про питання державності російської мови, то про це варто питати не в жителів двох областей, а в громадян усієї України. Якщо російська стає державною мовою, то вона повинна стосуватися діяльності всіх людей, які живуть у нашій країні. Отже, це не може бути рішенням, нав’язаним Україні двома областями.

Зараз очевидно: якщо винести на загальноукраїнський референдум питання про російську мову, то відповідь буде негативною. Якщо винести питання про позаблоковість – відповідь також буде негативною. Отже сенсу в таких опитуваннях чи референдумах нема, бо нам наперед відомі відповіді.

Інша справа, що, можливо, у рамках реформи самоврядування місцеві органи влади матимуть можливість, скажімо, більше впливати на питання, пов’язані з використанням мов у своїх повсякденних справах. Але це зовсім не означає, що до російської вдаватимуться, аби замінити державну мову. Нічого подібного! Кожен чиновник, який працюватиме в Україні, буде зобов’язаний вивчити й користуватися українською мовою… 

Тут знову ж таки йдеться про спроби Росії нав’язати нам теми, які вносять безлад у суспільство, аби воно не могло сконсолідуватися над питаннями, які справді сьогодні важливі для України: проведення реформ, боротьба з корупцією, удосконалення судової системи, яка заважає як розвитку суспільства, так і економіці. Тобто бачимо штучні “речі”, які “вкидаються” зовні, аби каламутити воду. 

Тому, думаю, нині про це не має і йтися, а за потреби новий законно обраний президент може провести відповідні референдуми. Але на це потрібен час і відповідна підготовча законодавча робота.

– Росія зрозуміла, що Донбас із багатьма проблемами їй абсолютно не потрібен, і тому сьогодні йде своєрідна гра – начебто Росія почула погрози Заходу. Але це справді, нехай і поступово, впливає на російську економіку. 

Тут комбінація двох факторів: перший – усе свідчить про те, що Росії не вигідно приєднувати Донбас, другий (зовнішній) – у випадку такого приєднання санкції можуть бути значно жорсткішими. І я б додав ще один важливий момент: спроби тримати ситуацію в напрузі, невизначеною, такою, що в будь-який момент може вибухнути. Такою є мета Росії. Вона тому й не поспішає, хоча зараз виключати нічого не можна.

Узагалі те, що відбувається в Кремлі, спрогнозувати неможливо, бо це не піддається ніякій логіці, здоровому глузду, вже не кажучи про міжнародне право чи будь-які інші правові акти. Тому в будь-який момент може статись усе, що завгодно.