– Слухаючи виступ Путіна  розумієш, що його цікавить не тільки Крим, а виявляється області півдня і сходу, які більшовики чомусь приєднали до УРСР. Та й про Київ згадав “мать городов русских”, одним словом, важкі часи вже наступили для нас. Крим уже анексували, що далі? Ми будемо продовжувати чекати на чудо? Тільки будівництво успішної України зможе зупинити агресора та в перспективі повернути Крим…

З агресором, окупантом з “Рашистською Педерастією” не може бути ніяких стосунків, поки наша територія окупована. Вже є сигнал від Європейської комісії стосовно розширення на Схід та членства України в ЄС. Так, спочатку буде важко в перехідний період, торгові, економічні стосунки з РФ мають велике значення, але всі бачимо, що без “переформатування” української економіки нас нічого доброго не чекає в майбутньому. Тому потрібно працювати, а політикам перестати займатись дурницями на кшталт “дєльожки” різних посад. 

Якщо політики, влада, не візьмуть на себе відповідальність за рішучі, швидкі, подекуди жорсткі дії, ми можемо опинитись в “СРСР”… На мою суб’єктивну думку, окрім некомпетентних дій влади, дуже шкодить Україні, якась занадто активна “діяльність” ВО “Свобода” та “Правого сектору”. Не можу зрозуміти, навіщо вони постійно загострюють ситуацію, що стосується мови, інформаційної політики. Путін просто їм аплодує…

“Правий сектор” виступив за позаблоковий статус та не вступати в ЕС. I що це значить? Вони хто такi насправдi, кому пiдiграти намагаються? У мене до них питання по 18 лютого вночi, не було видно, та й по 19 та 20 лютого багато питань... Напевно настав час вияснити, а хто ж такий Дмитро Ярош насправдi?..

Без звинувачень вже зараз очевидно, що ні Вікторія Сюмар, ні Андрій Парубій, ні Булатов, ні Аваков, ні Тенюх, навіть Наливайченко не виправдали надії та сподівання. Виклики зовсім інші. Це стосується і МЗС України. І ще. Якось ми всі трохи забули про “український вибір” з керівником, який немало вкупі з “політологами-пропагандистами” зробили для дестабілізації ситуації на півдні та сході та анексії Криму.

– Усі кораблі, танки, техніка і амуніція – важать щось лише тоді, коли ними користуються професіонали і патріоти. Наші військові в Криму довели і одне, і інше. Тому єдине надзавдання на сьогодні – цілими і неушкодженими вивести цих людей в Україну. Ми дамо їм в руки нову зброю, яку вони більше не роздумуючи застосовуватимуть.

Важливе не населення, а громадяни. У Криму є сотні тисяч громадян, які перед лицем смертельної небезпеки не зрадили Україні. Нам потрібні такі громадяни. Пропозиція переселятися в Україну має звучати настільки привабливо, щоб перед нею не можна було встояти…

Усі закони про статус кримських татар, про які останнім часом мовиться так багато, повинні бути прийняті ближчими днями. Цю законодавчу базу треба розширювати. Кримські татари мають знати, що в разі, якщо вони захочуть переселитися з Криму в Україну (що навряд) або їх до цього змусить ситуація (що цілком ймовірно) тут вже буде законодавче поле, необхідне для організаціі їх суспільного життя і підтримання та збереження національної самобутності. Можливо, є навіть сенс утворити десь на півдні України автономний кримськотатарський район…

Виключення Російської Федерації з Великої вісімки – це привселюдний політичний ляпас її амбіціям. G8 – це інструмент прийняття рішень в інтересах всього світу, вироблення нових політичних, соціальних, економічних ноу-хау, рекомендацій щодо того, як розвиватиметься людство в найближчій перспективі. G8 не дає ніяких негайних економічних чи фінансових преференцій, разом з тим надає можливість використати існуючий досвід і інтереси своєї країни при розробці програм перспективного розвитку. Тому формальне виключення РФ з G8 не матиме для неї негайних негативних фінансових чи економічних наслідків. Це декларація того, що сучасна Росія не може розглядатися як країна, здатна виробляти конструктивний порядок денний для решти світу і позитивно впливати на ситуацію у політичному, соціальному, економічному чи фінансовому аспектах. У будь-якому випадку виключення з Великої вісімки – це величезна іміджева втрата.

– Сьогодні політичне керівництво Російської Федерації розпочало брудну гру щодо оформлення політичної анексії території України, а саме АР Крим. Я хочу нагадати історію. Саме з анексії території інших країн фашистською Німеччиною розпочалася Друга світова війна. І сьогодні президент Росії пан Путін, який любить багато говорити про фашизм, копіює фашистів минулого століття, анексуючи територію незалежної країни, анексуючи територію, яка визнана всім світом.

Я підкреслюю, це дуже небезпечна політична гра. Це провокація не тільки проти нашої країни. Це спроба дестабілізувати територію в регіоні, в Європі і всьому світі… Я хочу сказати всім нашим громадянам, що тимчасова окупація автономної республіки Крим не дозволить Російській Федерації реалізувати свої загарбницькі плани. Крим був і буде частиною нашої країни. Це позиція українців, це позиція всіх цивілізованих країн світу.

Напрями зосередження зусиль зараз:

1. Верховна Рада повинна визнати воєнну агресію проти нашої держави.

2. Указом Президента створити Ставку Верховного Головнокомандувача та оголосити повну мобілізацію для приведення в бойову готовність УСЬОГО комплекту основних сил оборони та частин територіальної оборони. В окремих регіонах оголосити правовий режим надзвичайного стану.

3. Визначити безполітні зони в східних та південних регіонах. Усе іноземне, що після цього буде в повітрі, повинно збиватися нашим ППО.

4. Укроборонпрому розпочати нарешті робити реальні речі для оборони держави. Дати ключовим підприємствам обігові засоби. МОУ – написати гарантійні листи щодо оплати під конкретні заходи з ремонту озброєння та військової техніки. Робити, а не проводити пусті наради. 

5. Владі та МОУ визнати чіткі червоні лінії та довести їх до ворога. При переході противником червоних ліній діяти рішуче і результативно. 

6. Активізувати антитерористичні дії.

7. Залучити населення для підготовки оборони в інженерному відношенні. 

8. Розробити сценарії та визначити чіткі дії військових, СБУ, МВС у разі вторгнення на материкову частину. Ймовірно, це відбудеться найближчим часом для зриву підписання політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС. Продумати все, в тому числі інформаційні заходи. Головне: агресії – відсіч.

9. Владі налагодити відверті і правдиві комунікації із суспільством. Ми повинні розуміти – це вже війна. Тут потрібен інший менталітет. Інші підходи. Інша реакція. Активність і рішучість. Військове мистецтво. Об’єднання суспільства. Розуміння на рівні свідомості, що нас хочуть поставити на коліна і для нас усіх це Вітчизняна, справедлива війна.

– Держава має гарантувати стабільність, роботу і житло для тих військових, прикордонників і міліціонерів та членів їхніх сімей, які виконують найскладніші завдання по захисту держави. Час диктує нагальну необхідність дати людям чітку впевненість, що їх не кинуть і не забудуть. 

Сьогоднішні наші військові, прикордонники, прокурори з Криму дуже потребують, аби їм чітко заявили: у будь-якому разі вас в Україні чекає робота і житло. Україна вас не кине напризволяще. Всім, хто сьогодні боронить Україну, треба дати стабільність на час цієї боротьби. Керівників міліції у проблемних регіонах не можна переводити в статус виконуючих обов’язки, аби їх не сприймали як тимчасових. Треба знайти розумний компроміс між громадськістю і підтримкою тих, хто перебуває на передній лінії фронту.

– Сьогодні для всієї України дуже важливою є підтримка українських громадян на території Криму. Росія анексує Крим під гаслом, що всі українські громадяни, які живуть  у АРК, висловилися за приєднання до РФ. Саме тому найближчим часом всіх громадян Криму будуть переводити у громадяни Росії. У цій ситуації дуже важливо підтримати тих жителів АРК, які залишаться українськими громадянами. Якщо Україна погодиться з тим, що в Криму немає українських громадян, то таким чином вона погоджується на російську анексію АРК. 

Якщо ж ми погоджуємося на анексію Криму, а такі настрої в українському суспільстві існують, це означає, що ми маємо погодитися з втратою Києва та решти міст. Адже метою Путіна є не Крим, а Київ. Росіяни будуть робити все, щоб у Криму не залишилося українських громадян, вони платитимуть великі зарплати і пенсії, спрощуватимуть процедуру оформлення земельних ділянок та власності тощо. А якщо виявиться, що у Криму всі здали українські паспорти, то як тоді обґрунтовувати свою претензію на АРК. За такого розвитку подій завтра Росія за калькою подій у Криму те ж саме зробить у Херсоні, післязавтра в Донецьку, а потім – у Києві. Тож якщо підтверджуємо анексію АРК, ми говоримо про те, що наші кордони не визначені і Путін стругатиме нас, як поламаний олівець.

Тому підтримка громадян України на території АРК, скільки б вона не коштувала – це фундамент для того, щоб повернути півострів Україні. Зараз Україні разом із міжнародним співтовариством треба реалізовувати програму тиску на Росію, щоб змусити її відмовитися від анексії Криму. Це буде складно, але у цьому процесі важлива цілеспрямованість і послідовність.

– Україна стає приводом для з’ясування стосунків між великими державами – Росією, США та Євросоюзом. Українцям не потрібно розраховувати на допомогу міжнародних організацій. Їхні заяви та резолюції – це необхідна моральна підтримка для України, проте творити свою державу сьогодні ми маємо самі. Тому ми мусимо мобілізуватися, адже будь-яка слабкість, яку ми маємо на сьогоднішній день, може використовуватися проти нас.

На Заході досить багато представників ЗМІ не обізнані зі справжнім станом справ в Україні. Сьогодні потрібна комплексна інформаційна політика як всередині України, так і за кордоном. Громадяни РФ, країн СНД здебільшого вірять російським ЗМІ, в яких дуже перебільшена роль українського націоналізму у різних громадських рухах, спотворена інформація про Степана Бандеру, про історію Криму, не йде мова про наслідки гуманітарної катастрофи для громадян у Криму тощо. Так само постійно бреше представник Росії у Раді безпеки ООН Віталій Чуркін. Враховуючи це, українцям потрібно готуватися жити в постійній брехні, яка буде у ще більшому обсязі литися з російських офіційних ЗМІ.

Після дій Росії у Криму боятися мають Франція, Німеччина, Болгарія, Іспанія та інші країни. Адже на Лазуровому березі, у Баден-Бадені, на березі Іспанії, у Карлових Варах більшість власності належить росіянам. Це дає підстави РФ захищати інтереси своїх громадян та анексувати за варіантом Криму їх території.

– Україна судитиметься за “Чорноморнафтогаз”, який привласнила собі самопроголошена влада Криму. Щодо “Чорноморнафтогазу”, то компанія “Нафтогаз України” туди вклала близько 12 млрд грн інвестицій. Звичайно, якщо щось станеться, ми будемо, природно, судитись у міжнародних судах, тому що це наша власність, вкладені гроші, кредити і т.д.

– Європа живе дуже благополучним комфортним життям. І це означає, що вона не хоче великих проблем. Вона хоче підтримати Україну, але нічим при цьому не жертвуючи. Європа не розуміє, що якщо вона пустить Путіна забрати Україну, то Путін зрозуміє, що вона так само віддасть і Латвію, і Естонію, і інші країни. Тоді його ніщо не зупинить…

Багато десятиріч іде пропаганда – з Радянського союзу, з Росії – про те, що увесь український опір – це фашисти… Пропаганда про те, що на Майдані фашисти – це просто абсурд. Бо на 50 майданах у різних регіонах України було більше двох мільйонів людей. І це просто неможливо собі уявити, що є два мільйони фашистів – у країні, де ця ідеологія майже невідома і яку майже ніхто не поділяє.

– Люди, які кажуть, що Крим треба було зберегти/відвоювати зброєю (ще й за допомогою військ НАТО), чи то забувають, чи не думають про те, що там є мирне населення. Причому переважно громадяни України. А воювати довелося би з росіянами, які своє власне мирне населення не сильно бережуть, а вкраїнське й поготів. “Херась” по Чаплинці з “градів”, “херась” по Феодосії чи “Артеку” (спишемо на “Правий сектор”) – не шкода. Винні все одно хохли, які не дають Криму самовизначитись. 

Навіть якби після цього вдалося б повернути Крим силою під контроль України, нелюбов більшості тамтешнього населення стала би кровною ненавистю, а українці – кривавими окупантами. Надії на добровільну реінтеграцію зараз мізерні, але після бомбувань їх би не стало взагалі. 

Мені фізично боляче думати про Мисове, де я провів три чудові шматки літа й куди, скоріш за все, вже ніколи не повернусь. Але нехай воно краще буде російським, ніж зруйнованим.