– Те, що Путін захопив Крим, йому так просто не пройде, бо країни Заходу, США і Європа дуже мало залежать від Росії. І їхні загрози санкцій, тиску остаточно дискредитують Москву. Це величезна помилка Путіна і його компанії. Вони планували захопити Крим, а, можливо, й інші українські території, якщо не всю Україну. Тепер виходить, що цей план не вдасться здійснити через надзвичайно різку та одностайну міжнародну реакцію. І в Кремлі вже зрозуміли, що вони граються з вогнем. А Україна тепер рухається шляхом демократії, і спроб Путіна відновити щось на кшталт нового СРСР ніколи не буде реалізовано...

Путін довго готувався до такого плану дій в Україні. Це готувалося більше 5 років, якщо не всі 10 років. Особливо активно Путін розробляв це зі своєю компанією після першого Майдану 2004 року. Перший Майдан їх жахливо налякав і показав, що таке може де завгодно статися. Хоча в Росії після сталінських репресій народ став таким боязливим, що він, як мені здається, у своїй більшості ще не готовий йти ні на який Майдан. І навряд чи в Росії буде найближчим часом якийсь Майдан. Але вони, Путін і компанія, все-таки почали тоді ще готувати удар по Україні.

Це все обернеться для Росії величезним приниженням. Бо економіка її слабка. Як один із західних авторів написав про перебування в Росії, «пішов викрутку купити, і немає жодної, яку би було зроблено в Росії». Все імпортне. Росія тримається на західному імпорті та імпорті з Китаю. Економіка сьогодні котиться донизу. А після того, як бухнули в Зимову Олімпіаду в Сочі понад 50 мільярдів доларів, важко сказати, як Росія може після цього оговтатися…

Я думаю, що жодної ядерної зброї не буде ніколи задіяно. Навіть такі країни, як Індія, Пакистан, які мають ядерну зброю, і навіть Північна Корея не збираються серйозно застосовувати ядерну зброю. Бо це фактично самогубство. Уявляєте, якщо Росія скине хоча б одну ядерну боєголовку на Європу! Тоді ж Москва і всі промислові міста Росії перестануть існувати, бо будуть у відповідь американські ядерні удари. Це така іграшка, яку не можна насправді використовувати...

Щодо України, то зміцниться і її міліція, армія. Вони будуть сильнішими і зможуть контролювати ситуацію у Східній Україні, де є загроза Росії. І сама система демократії в Україні під впливом Заходу окріпне. Україна дійсно стане оплотом демократії на Сході. Це дуже важливо, що така велика і розумна країна з таким талановитим та освіченим народом буде зміцнювати Європу. 

– Європа дасть чітку та однозначну відповідь на референдум у Криму, який порушує міжнародне право. Ситуація на півострові є вибухонебезпечною. Усі зусилля варто спрямувати на те, щоб уникнути подальшої ескалації. Для цього наступним правильним кроком стало би створення місії спостерігачів ОБСЄ. 

Якщо Росія не бажає заподіяти подальшої шкоди, вона не перешкоджатиме відправці такої місії в Україну. У ЄС та Росії ще є час для відновлення переговорів, поки Крим не увійшов до складу Російської Федерації. Йдеться про те, що випадок із Кримом не повинен спричинити нового поділу Європи і насамперед заворушення чи військового протистояння між українськими та російськими військами.

– У жодному разі не можна віддавати Крим Росії. У разі приєднання Криму до Росії люди, які там живуть, виявляться в окупаційному режимі, фактично схожому на режим Сталіна. За приєднання до Росії в Криму голосували “недобиті совки”. 

Усе, що відбувалося 16 березня в Криму, нагадує події 40-их років минулого століття. Тоді під дулом автоматів до Радянського Союзу приєдналися країни Балтії. У Путіна є причини нервувати. Звичайно, це блеф. Ніякої ядерної зброї вони застосовувати не будуть.

– Тепер усі розуміють, що Україні потрібна принципово інша армія, яка функціонуватиме на принципово інших засадах. Також необхідна нова система територіальної оборони. Досі в Україні існувала успадкована від радянських часів система концентрації військ, коли найбільше частин зосереджувалося на заході країни. 

Як і за СРСР, на нашій території був і залишається найпотужнішим колишній Прикарпатський округ зі штабом у Львові. Водночас на сході ніхто не створював нових гарнізонів. Жодна українська військова доктрина досі не передбачала, що ми матимемо загрозу з боку Росії… Для військової операції у нас просто немає сил. Та й сам цей підхід викликає багато запитань. Виведення наших військ із Криму теж є хибним кроком, адже вони перебувають на своїй землі, у власних гарнізонах. 

На щастя, сьогодні є міжнародна спільнота, здатна зупиняти збройні агресії, є система економічних і політичних санкцій, військових договорів. Якщо Путін пояснює вторгнення в Україну захистом російськомовного населення Криму, то де гарантія, що він не наважиться на експансію в країнах Балтії, де також чимало “сооттєчєствєнніков”? Питання стоїть так: або зупинити агресора зараз, або чекати його наступного кроку. Тож сьогодні головне засобами військового, політичного, економічного тиску гарантів української безпеки змусити Росію відмовитися від цієї інтервенції…

Якщо говорити про співвідношення бойових літаків в українській армії та російській, то воно становить 1:98. Приблизно такий же баланс і в танках, бронемашинах та артилерії. Тому говорити про якусь спроможність зараз воювати з Росією своїми силами  – це брехати собі. Але треба розуміти, що сучасні війни не ведуться лише фронтальними ударами й танковими котлами. Величезна “військова машина” може дати збій, коли проти неї повстане народ. Мобільні диверсійні групи здатні виявитись ефективнішими за великі армійські з’єднання. Це вже довели Афганістан, Ірак, Чечня… 

Очевидно, що цьогорічний курортний сезон у Криму зірвано. Восени люди побачать, що нічого не заробили, і проросійські настрої істотно ослабнуть. Це своєю чергою спричинить масовий протест. Не виключаю, що одна з причин російської окупації Криму – бажання перемістити туристичні потоки на Сочі, куди було інвестовано колосальні кошти під час підготовки до Олімпіади.

– Крим є і буде територією України, і ті люди, які перебувають там, українці, отримуватимуть зарплати і пенсії, матимуть українські паспорти, а військові далі залишатимуться у своїх військових частинах... 

Добровільно ми звідси не підемо. Задля збереження людських життів за кожним окремим випадком ухвалюватимуть окремі рішення… Якщо так звана кримська влада спробує примусово евакуювати українських військових з території Криму, то українські військові мають право застосовувати силу відповідно до своїх статутів.

– Постанова кримського парламенту щодо націоналізації низки державних об’єктів фактично є крадіжкою, здійснюваною тими людьми, які перебувають у псевдокримській владі. В разі визнання російською стороною постанови про націоналізацію об’єктів Україна вважатиме це співучастю у злочині і застосовуватиме відповідні судові інструменти для відшкодування збитків саме з російської сторони.

Зазначене рішення кримського парламенту не має жодної юридичної сили. Цю постанову буде оскаржено в судах загальної юрисдикції і в Конституційному Суді, оскільки дії кримської влади підпадають під низку статей Кримінального кодексу. Більше того, події в Криму, зокрема проведення так званого референдуму, мають серйозні геополітичні наслідки. 

Хочу нагадати про відмову України від ядерної зброї і про надані Україні гарантії, оскільки, якщо будуть порушені права України на її територіальну цілісність, це стане сигналом для інших країн, що ведуть переговори стосовно свого без’ядерного статусу. Це означатиме, що світове співтовариство неспроможне забезпечити дієвий механізм захисту прав тих країн. Тому ми сподіваємося, що ще не вичерпані всі дипломатичні важелі впливу на країну-агресора.

– У Криму сепаратистські та російські “підрахуї” порахували результати “примусу до голосування” за входження до РФ. Усім зрозуміло, що явка взята зі стелі. Але я хотів би звернути увагу на 96,6 % осіб, які проголосували за прагнення стати частиною Росії. Перша дев’ятка – це символічно, бо в нас давно таких цифр не було. І вона дуже схожа на перевернуту шістку, тобто насправді це 666, бо під цим знаком відбувалися та відбуваються далі всі події в Криму.

Нефашисти з РФ на чолі з фюрером Путіним тільки і можуть існувати під цим знаком. Навіть погода різко змінилася в Україні – з приємної весняної на холодну зимову – нібито показуючи нам, що Зло наступає. Але я вірю і знаю, що Добро переможе, бо з нами Бог! На жаль, складається враження, що нi РНБО, нi МВС, нi МО, нi СБУ не знають, що робити. Кадровий склад керiвництва – якась повна невiдповiднiсть та неадекватнiсть викликам сьогодення. Вкотре так званi лiдери бояться взяти вiдповiдальнiсть на себе. Вони просто випадковi люди в цей час завдяки народу, що протестував і боровся. Це минулe нашої недавньої iсторiї, з ними нема майбутнього, вони на це не здатнi...

– Бандера став головним антирадянським символом завдяки двом чинникам: своїй реальній біографії керівника українського націоналістичного руху та потужній радянській пропаганді, яка саме з нього (зокрема, через прізвище, яке було співзвучне з “бандами” українських націоналістів) зробила головного “антисовєтчика”. 

Згодом бандерівцями стали не лише українці, а й представники народів Балтії, Кавказу і взагалі будь-хто, здатний повстати проти Кремля. Тому коли нині Москва оголошує боротьбу проти бандерівців, вона протистоїть не тільки українському націоналізму (для цього краще б годився образ Шухевича), а й прогресивним антирадянським настроям загалом. Саме ці настрої, а не український націоналізм, є найбільшою загрозою для Путіна, бо вони не мають національних обмежень, можуть захопити і вже навіть захоплюють саму Росію. Саме Бандери антирадянського, який перемагає в Україні, який піднімає голову за її межами, найбільше боїться реставратор імперії.

– Місією будь-якого уряду України на найближчий десяток років має бути побудова довіри між громадянами та державними і громадськими інститутами в Україні. Якщо громадянин буде мати підстави (!) довіряти МВС, прокуратурі, системі охорони здоров’я, громадським активістам, бізнесу, зрештою, іншим громадянам – будь-яка конструктивна дія даватиме значно сильнішу віддачу. А це несе за собою підвищення рівня безпеки, ріст економіки та спроможність конкурувати за своє місце в світі. 

Тепер питання на засипку: яка з парламентських партій може бути “партією довіри”? Хто готовий вийти на світло і вивернути кишені? Хто готовий перестати брехати? Питання риторичні, тому зміна має бути тотальною. З сьогоднішнього політичного істеблішменту на наступний рівень може перейти хіба десяток політиків і кілька десятків професіоналів, але не повинна  перейти жодна структура і жоден лідер останніх 23 років. 

Довіра не з’явиться внаслідок заклинань, реклами чи технологій. Вона – наслідок наших дій і їхніх довготермінових наслідків. Це протилежність багаторічній безвідповідальності, якою мощена, сподіваюся, тимчасова кримська поразка.

– Знаєте, що дивно? За 20 років роботи на телебаченні я в своїх програмах (таких масових, як “Караоке на майдані”, “Американський шанс”, “Х-фактор”, “Україна має талант!”), які знімав від Червонопартизанська Луганської області до Мукачевого та від Сум до Севастополя, не зустрічав ЖОДНОЇ людини, яка би хотіла жити в Росії!!! Звідкіля ж взялися ті, кого ми зараз називаємо сепаратистами, ті, хто виносить на мітинги прапори іншої держави – Росії? 

При цьому я знаю чимало людей, які хотіли і виїхали у країни Європи, США чи Канаду. Але вони не виходили з прапорами цих держав на мітинги! І знаєте, що я зрозумів? Всі ці люди, які піднімають прапор Росії на різного роду зібраннях – або громадяни Росії, або просто хворі громадяни України... Я іншої відповіді НЕ ЗНАХОДЖУ! Бо якби я хотів, щоб моїм президентом був Путін, я би просто виїхав у Росію! Чи не так?

– Вже десять років ми боремося з привидом “другої державної”. З усіх калібрів переконуємо, що в Україні живуть не тільки українці та росіяни, що це багатонаціональна країна і мов тут багато. На жаль, мало хто з української інтелігенції нас підтримував активно, проте активно під­три­мували кримські татари, гагаузи, болгари, цигани та інші братні народи. В результаті великої роботи – публіцистичної, культурної, громадської – нам вдалося практично зняти питання окремого статусу російської.

Навіть одіозні Ківалов і Колесніченко вимушені були у своєму “законі” говорити про всі мови народів України, а не тільки про російську мову. І тут раптом – удар у спину. Все, над чим ми працювали десять років, розтоптано “Единой Страной”, людьми, які мають доступ до “ящика” і на цій підставі вважають, що знають все, розуміють все і можуть ногами топтатися по національному питанню, по культурі і т.ін. 

Привид “другої державної” матеріалізувався у всіх ефірах, а нас оголошують ворогамі і екстремістами за те, що ми... говоримо українською і використовуємо її як державну! Як назвати цих людей? Так ми і їх і будемо називати – і хай ображаються, хай не вітаються. Це війна. Вони стріляють нам в спину. Вони руйнують всі наші бастіони. То що ми маємо – завмерти у “глибокому пардоні”?