Богдан Яременко, дипломат, голова правління благодійного фонду “Майдан закордонних справ”:– Пропозиція закрити українські кордони є хоч і дискусійною, проте слушною. Я належу до тих, хто підтримує таку позицію. Ми могли би встановити особливий режим перетину українського кордону для громадян Росії, аби дозволити журналістам перебувати на нашій території. Проте масовий потік російських громадян треба зупиняти. Адже очевидно, що зараз до нас інфільтрується значна кількість російських провокаторів і навіть спецназівців, яких засилають сюди для створення інцидентів, що можуть у майбутньому виправдати застосування російської сили…
Реакція США на події в Україні є достатньою. Ми свідки унікальної ситуації, коли обидві палати Конгресу, а також демократи і республіканці, одностайні в оцінці подій в Україні. Ми вже почули чіткі й однозначні заяви, але буквально днями відчуємо й інші суттєві кроки. Європа і США вживають усіх належних заходів…
Щодо майбутнього статусу Криму, то на півострові має бути запроваджена національна автономія. Завдання української влади – створити національну автономію з наданням широких прав кримськотатарському населенню. Це має бути кримськотатарська автономія. Варто було б узаконити Меджліс, зробити його двопалатним для того, щоб корінний народ мав можливість приймати і блокувати важливі рішення. Проте так само пропорційним має бути і представництво російськомовних, аби була можливість вирішувати свою долю.
Володимир В’ятрович, історик:– Війна з реальністю. Бути абсолютним володарем важко. Жодної критики довкола, лише гаряча підтримка. Найабсурдніші забаганки втілюються в життя. Здається, що реальність не просто залежить від тебе – вона контролюється тобою. Так триває до того часу, доки вона не вдарить у відповідь, нагадавши володарю, що він – лише людина. Викривлене сприйняття дійсності привело до кінця безлічі диктаторів – від Гітлера до Януковича. На черзі Путін. Оголошена ним війна – війна не з Україною, а з реальністю, в якій вже немає місця політиці часів його бурхливої чекістської молодості.
Ігор Жданов, президент аналітичного центру “Відкрита політика”:– Війна так війна, пане Путін! Я готовий до бою і готовий зі зброєю захищати Україну. Принаймні з АК-47 або РПГ-7. Цьому мене ще в радянській армії навчили гарно. Так, до речі, ніякий я не ваш співвітчизник. І мій старенький батько, який народився в Курській області, теж не ваш співвітчизник. Не треба нас захищати.
Роман Безсмертний, громадський діяч, екс-заступник Глави Секретаріату президента:– Володимир Путін не розраховував на швидку, скоординовану й однозначну реакцію світу на силовий сценарій проти України. Ба більше, реакція світу шокувала президента РФ. Чіткі й однозначні заяви Радбезу ООН, заяви очільників Європи, відкликання послів провідних країн світу з Москви, наміри виключити Росію зі складу G8 зупинили розгортання так званого абхазького сценарію щодо України. Наміри світу економічно ізолювати РФ призвели до того, що бліцкриг було провалено. Європейська Україна для Кремля – катастрофа. Путін боїться європейської України, підписання угоди з ЄС. Усі його сьогоднішні кроки – стара гра в Митний союз та імперську Росію. Оголосивши війну, Путін увімкнув таймер своєї особистої політичної катастрофи. Розіграний у 2008 році в Абхазії сценарій в Україні не спрацював завдяки витримці української влади.
Юрій Рубан, представник Громадянської ініціативи “Третя Українська Республіка”:– Росію цікавить не Крим, а контроль за Україною. На АРК вона не зупиниться. Завдання-максимум російської влади – не Сімферополь, а Київ. Єдине, що зараз створює для Росії проблеми – загроза нової холодної війни. Йдеться про те, що Захід може створити певний економічний, дипломатичний та інші тиски на Російську Федерацію. Тому її керівництво зважує, чи вдасться розколоти єдину позицію Європи та США. Якщо вдасться зберегти єдність Західної Європи та США, якщо українська влада не робитиме помилок, це ускладнить позицію Росії. Остаточну відповідь на питання стосовно ситуації з РФ зможе дати тільки поява ефективної влади. Зараз же важливо виграти час.
Валерій Чалий, заступник гендиректора з міжнародних питань Центру Разумкова: – Сьогодні наша багаторічна дискусія з одним із відомих українських дипломатів щодо оптимальної моделі безпеки для України і ролі Росії остаточно зайшла в глухий кут через коротку емоційну розмову. Він сказав, що сотник Володимир Парасюк спровокував розвал України, а майбутнє України треба вирішувати з врахуванням позиції керівництва Росії. Я ж вважаю, що заклик сотника до негайної відставки Януковича зберіг міжнародну суб’єктність України і дав нам шанс жити в суверенній європейській країні, яка вплине і на перетворення самої Росії.
Андрій Новак, економіст: – Політична самоізоляція Кремля вже негативно вплинула на фінансові ринки. Якщо надалі проти Росії застосовуватимуть економічні санкції, це стане передумовою її економічного краху та внутрішньої політичної дестабілізації. Фінансові ринки – нервова система економічного організму, яка реагує найшвидше і на найменші подразники. Наслідки для Росії вже помітні. Першою реакцією стало падіння на фондовому та валютному ринках, зокрема, обвал акцій “Газпрому” майже на 11% та всього російського фондового ринку, а також девальвація рубля. Наступні наслідки стосуватимуться зовнішньоторговельної сфери російської економіки.
Більшість партнерів може переглянути контракти щодо зменшення обсягів закупівель енергоресурсів, а ті, хто може забезпечити себе їх альтернативними джерелами, взагалі від цього відмовитися. Одним з економічних наслідків вторгнення Росії до Криму може стати вихід партнерів “Газпрому” з проектів обхідних газопроводів – Північного та Південного потоків, що також стане причиною знецінення акцій “Газпрому” та фондового ринку Росії загалом.
Негативний вплив відчуватиметься не лише на фінансовому ринку, а й в реальних секторах економіки. Саме зовнішньоекономічна діяльність багатьох російських компаній є основою російського ВВП, який базується на продажу енергоносіїв. Тому спад у цій сфері стане великою проблемою для бюджетів усіх рівнів у Росії.
Євген Глібовицький, керівник експертної компанії “ПРО.МОВА”:– Крим віддавати не треба. Якщо російська окупація продовжиться, то ненадовго. Останніми днями постійно чуємо аргументи з цифрами, які вказують, кого там більше, кого менше. Це важливо, але важливіше – хто пасіонарний і хто не піде на компроміс. Пасіонарії унікальні тим, що саме вони встановлюють порядок денний. І навіть якщо вони не мають кількісної переваги, саме вони встановлюють критерії для розрізнення добра і зла. І вони стають універсальними для всього суспільства.
Силу українського Майдану забезпечило трохи більше 4% пасіонаріїв, які зламали порядок денний країни (їх епічно “прохлопав” увесь політичний “істеблішмент”). У кримському суспільстві є дві пасіонарні групи: частина кримських татар і радикальні проросійські консерватори. Перша на компроміс не піде з історичних причин, друга (як нам показувала історія останні 20 років) на компроміс іде періодично, залежно від політичної кон’юнктури (щоправда, в теперішніх умовах, якщо під тиском Заходу Путіну доведеться відступити, можлива радикалізація цієї групи).
Рівень проникнення української політичної культури (готовність до протестів, низової самоорганізації, творення середовищ – протоінститутів громадянського суспільства) в політичну культуру Криму вищий, ніж видається на перший погляд. Самі проросійські сили в Криму діють у спосіб, характерний для “майданної” політичної культури. За умови окупації невідворотне запровадження пропутінською владою російських політичних інститутів (по суті це тверда вертикаль влади і обмеження прав громадян, як у Росії) в Криму призведе до серйозного зростання напруги “внизу”. Будь-яка окупаційна влада вимушена топити таке невдоволення у величезних політичних хабарах суспільству. Це може на певний час стабілізувати ситуацію. Але Крим (2 млн) – це не Придністров’я (500 тис.), не Абхазія (250 тис.), тим паче не Південна Осетія (50 тис).
Протистояти цьому – це не десятки чи сотні мільйонів. Реально це десятки мільярдів доларів, бо Крим не “зачищений”, як інші окуповані Росією території. Крім мобілізації кримськотатарського руху, серед слов’ян, ймовірно, почне рости дзеркальний до нього політичний (не етнокультурний) проукраїнсько-прозахідний рух. Не факт, що в Путіна є такі гроші. За прорахунки Кремля доведеться платити і московським хіпстерам, і тольяттінським робітникам, і сахалінським рибалкам, підриваючи силу режиму вже у самій Росії. І це ще ніхто не загинув. І нікуди не пішли цинкові труни.
Звичайно, Путін ірраціональний і всі ці аргументи не мають значення для самого російського режиму. Зрештою, ірраціональним був і Янукович. Ірраціональність, що не може утримувати себе, швидко перетворюється на банкрутство.
Висновок такий: у Криму будь-який окупаційний режим буде змушений або еволюціонувати в більш підзвітну владу (ось вам і виконання волі Майдану!), або житиме від кризи до кризи і рано чи пізно завалиться (як, до речі, сьогодні завалилася влада Києва). Янукович почав, а Путін продовжив каталізувати “дозрівання” суспільства. Закінчитися цей процес мав би на Курильських островах.
За матеріалами: Facebook, радіо “Ера”, Третя Українська Республіка.
Фото: radiosvoboda.org, glavcom.ua, Facebook, Таїсія Стеценко (Кореспондент.net).