Загострення протистояння між владою і народом, яке вилилося у вуличні бої та призвело до людських жертв, наразі вдалося стишити. Влада пішла на деякі поступки, скасувавши закони від 16 січня, що обмежували свободи громадян та були ухвалені з порушенням законодавства. 

Однак багатьох обурило те, що інші закони, так само проголосовані “ногами і руками”, були залишені в дії. Задля досягнення компромісу. Для багатьох постало питання: а чи не йдеться часом про компроміс із совістю? Адже порушення закону таки було… 

Так само постає питання, на які ще компроміси ми готові піти заради миру, чи справді це мир, бо останні повідомлення про викрадення, катування, спалення автомобілів свідчать про інше. 

Чи не має на меті закон про примирення змусити нас і далі миритися з беззаконням влади? Що ми як християни маємо зробити, аби його перемогти і збудувати громадянське суспільство, досягти справжнього  Божого миру на нашій землі? Як маємо діяти, аби жертв злочинного режиму не ставало більше, а вже принесені не були марними?

– Сьогодні, та й узагалі, не можна вибирати між більшим і меншим злом. Зло є злом, і навіть маленькі гріхи – це переступ, злочин. Вбивство чи крадіжка, неправдиве свідчення проти ближнього, неповага до батьків – все це порушення Декалогу. І нема різниці, загинула людина від кулі чи була катована, очорнена або позбавлена волі. Будь-яке насилля є гріхом. І ми, християни, повинні про це говорити.

Мир за всяку ціну – це не  відповідь християнина. Ми не повинні вдовольнятися тим, що буде збережене життя, але будемо загнані в ярмо. Відповідь християнина: свобода понад усе! Людина створена Богом як вільна. І усяке поневолення (чи воно закінчується смертю, знущаннями і тортурами, а чи навіть обмеженням у вираженні думок) – гріх, переступ проти Богом даної свободи людини.

Зараз неможливо закрити очі на все, що було, і сказати: нумо домовлятися, сталося як сталося, забудьмо, почнімо все спочатку! Вбивці і кати мають бути знайдені й покарані. Те ж стосується неконституційно проголосованих законів 16 січня. Не досить скасувати їх. Це неадекватна відповідь. Люди, які пішли на брехню, мають за це відповісти!

Як християни, маємо пробачити обман, але водночас чітко засвідчити свою позицію – ці люди повинні бути позбавлені довіри. Якщо суддя виносить рішення і воно є завідомо неправильним, беззаконним, не досить того, аби те рішення було відкликане. Такий “суддя” не може надалі судити! Міліції, яка покриває бандитизм, бачачи беззаконня, неможливо довірити мир на наших вулицях! Мусить відбутися перезавантаження цілої системи. Не можна зупинятися на півкроку, кажучи: цього досить, головне, аби був мир!  

Число загиблих – сім. Це дуже символічне число, і не лише у християнській традиції. Воно означає повноту. Чаша смерті наповнилася, і причетні до тих смертей мають нести відповідальність. Вони мусять піти з влади, вони не можуть керувати країною, якщо допустили ці смерті! Ми повинні навчитися відстоювати власну гідність. Я дуже радий, що сьогодні і Блаженніший Святослав, і інші владики стільки уваги присвячують гідності людини. Якщо внаслідок нинішніх подій українці усвідомлять свою гідність, можемо вважати, що ця революція чогось досягла! 

Не може бути відступу, якщо нас змушували топтати прапор України, якщо гімн нашої держави ставав засобом приниження. Не кажучи вже про такі жахливі речі, як те, що сталося з Михайлом Гаврилюком, якого роздягли на морозі. Кожен, хто своєю дією чи своєю бездіяльністю доклався до цього, мусить відповісти перед законом. Гідність людини як образу і подоби Бога має бути поставлена в будь-якому випадку на перше місце. Бо наруга над людською гідністю – це не тільки, коли її б’ють. У нашому щоденному побуті ми повинні про неї теж пам’ятати. Наприклад, міський транспорт у Львові вже давно вийшов з експлуатації. Ми вважаємо себе європейським містом, а їздимо у ще радянських трамваях і тролейбусах… 

– Те, що нам сьогодні нав’я­зу­ють, не мир, а затишшя перед бурею. Я б того не хотів, але так відчуваю. Це тиша перед великою бурею, яка настане. Бо не видно реального бажання діалогу в тих, хто при владі, чи жалю за загиблими людьми… Я не бачив нікого з високопосадовців на похоронах загиблих, не чув, аби вони пішли до батьків постраждалих і перепросили їх. Не бачу жалю за людське горе з боку тих, які мали б насамперед це висловлювати. Не бачу реального намагання держави знайти всіх загиблих, пропалих людей, дати на упізнання тіла, що лежать, за повідомленнями у соцмережах, у моргах Києва... І це тільки кричущі випадки останніх днів, не кажучи вже про ті беззаконня, які тривають роками, про корупцію, хабарництво… 

То про який мир можемо говорити?! Звичайно, спочатку треба в чесний спосіб дійти до погашення вогню, а тоді йти до шукання правди, на якій потім будуватимемо спільне майбутнє. Так звана амністія цього не пропонує. Та й чи можна амністувати невинних? Хто кого має амністувати? Чи суспільство тих, які били дітей під стелою Незалежності, а потім розгорнули кампанію викрадень і тортур, а чи навпаки? Що є більша цінність – будівля чи людина? Про який мир, перепрошую, пошук правди чи смиренність можемо говорити? 

Для початку потрібне покаяння. Якби депутати Верховної Ради перед тим, як іти на засідання, покаялись, навіть приватно, перед Богом за все, що вчинили людям, та застановилися над питанням, а що я нині зроблю для свого народу, для своєї батьківщини, якби вони з таким наміром ішли, то вже би був початок якогось покаяння, початок прощення за їх безвідповідальність, за те, що не творили добро на постах, де повинні були. Вже не кажу про те, що вони могли творити зло.

Нам треба навчитися добра, навчитися поширювати його навколо себе. Боже добро, а не ти мені, я тобі. Самим треба очищуватися, сповідатися, причащатися, просити прощення у тих, кого ми образили чи скривдили, бо це дуже важливий аспект для благословення нашого народу. Бо нам сьогодні так треба Божого благословення…

І якщо, перейшовши горнило вогню і крові, ми в такому дусі ітимемо вперед, очікуватимемо дня, коли Господь той мир – навернення усіх сердець – нам принесе, тоді отримаємо справжній мир. А спочатку треба навчитися бачити Людину, звернутися до Людини. І перший крок має зробити влада. Це її місія в нинішній ситуації. Першими зупинитися, глянути людям у вічі мають ті, що поставлені народом і Господом Богом служити своїм людям, бути гарантами миру на цій землі.

– Нинішній конфлікт між народом і можновладцями відображає різницю ціннісного ряду, заради якого одні готові навіть віддати життя, а інші застосовувати широкий арсенал залякувань, брехні, ув’язнення, завдання каліцтва, навіть смерті громадянам. 

Окрім того, не слід самих себе обманювати. “Температуру” конфлікту вміло додавала саме сильна сторона протистояння, а не слабка. Сильна – та, що має зброю і структури, має спецслужби. 

– Це спроба бандитів при владі в ній залишитися. Ми не можемо їм цього дозволити, бо за смерті й катування людей треба відповісти! Це означає, що влада злякалася. Це не буде мир, а спроба втечі від реальності, адже на місцях тривають репресії. Майдан піднявся, щоб відстояти свою гідність, бо були порушені людські стосунки: людям брехали в очі. Тому сьогодні не може йтися про примирення, бо Майдан постав не щоб змінити владу, а щоб відновити гідність людини. Ми ще навіть не повернулися на позицію Майдану 21 листопада. Тільки тоді, коли всі люди будуть відпущені, покарані винні у знущаннях з них, аж тоді можна буде говорити про якесь примирення. 

Ми маємо всі перейти через покаяння, а покаяння – це і є переміна. Суспільство повинне змінити свій світогляд, покаятися. Влада має перестати вважати народ бидлом, мати всіх за рабів. Суспільство ж повинно покаятися і перестати вважати владу панами, адже вона повинна служити людям. Суспільство має покаятися й у протистоянні Схід – Захід, у поділі на партії, конфесії, на мови. Майдан показав нашу єдність. 

Суд над священиком

В понеділок, 3 лютого, об 11.00 у Львові відбудеться засідання суду в справі проти отця Михайла Димида. І оскільки засідання суду відкрите, то ті, хто хоче підтримати священика, можуть прийти о 10.00 на вул. Чупринки, 69 (Франківський районний суд міста Львова). При собі потрібно мати паспорт  і при вході зареєструватися, щоби потрапити до зали засідань.

Маємо визначитися, хто такі чиновники: чи ми їм поклоняємося і тим самим грішимо ідолопоклонством, а чи це слуги, яким довірені певні функції на певний час, і за це ми їм платимо зарплату. Маємо прийняти один одного такими, як ми є, і якими нас хоче бачити Господь - гідними та вільними. І тоді можливе прощення. Якщо ми цього не перемінимо, якщо й далі потакатимемо владі, то буде лише збільшення зла на нашій землі. І сьогодні, коли влада хоче нас залякати, спинити, має нас вийти так багато, щоби ті, хто при владі, зрозуміли: це неможливо. Що більше нас підніметься, то менше буде жертв. 

А головне зараз – молитися, аби люди перестали боятися свідчити, що ми єдине ціле, що нас так багато, що нас неможливо здолати, і тоді влада не тільки піде на деякі поступки, а виконає все.