“Це один з найсерйозніших провалів української зовнішньої політики за всі роки незалежності. За жодним з питань не вдалося знайти рішення, не виявлено жодного алгоритму руху вперед. У Вільнюсі не була навіть ухвалена спільна заява, про яку говорили ще напередодні, бо українська сторона не виявила жодної політичної волі до руху назустріч з ЄС, як це було до листопада. Щодо пропозицій українського керівництва європейським лідерам розпочати тристоронні консультації про долю України за участі Росії. то  ці  пропозиції не викликають жодного розуміння у європейських політиків та експертів. Українську владу тепер очікує м’яка ізоляція, яку ніхто не буде прямо називати бойкотом чи санкціями”.

“Євромайданами українці чітко продемонстрували своє прагнення до Європи. Дуже важливо, що на Mайдані люди показали, особливо молодь, що не дадуть Януковичу торгувати долею держави з Путіним. Українці стали суб’єктом тих переговорів, продемонстрували свою волю до Європи. Глобально наступним кроком має бути відсторонення Януковича від президентської влади”.

“…Не планується ніякого підписання асоціації навесні 2014. І після президентських виборів не планується. І президентських виборів 2015 не планується… Ми стрімко сповзаємо у самодержавство з усім притаманним йому самодурством. Всі чудо-маневри великих донецьких стратегів тільки прискорюють нашу анексію імператором Владіміром І. А там – ядерні ракети і нафта з газом, і ще більше гумових палок і заполярних просторів для “шибко вумних”. Там уже нема політики, партій і демонстрацій. Там стабільність і “пакращення”. Звідти вихід – раз на триста шістдесят років, як запер нас туди Хмельницький, тільки зараз-от з третьої спроби вже 23 роки виходимо. Давайте все-таки вирвемось, а? Ми ж все-таки громадяни республіки, носії суверенітету і єдине джерело влади в Україні, а не холопи государєви…”.

“Насправді це дуже символічно, що саміт, на якому вирішується доля нашої євроінтеграції, відбувається саме у Вільнюсі. Колись маленька Литва вирвала наших предків із їхніми землями із обіймів Золотої Орди завдяки тому, що лагідно пообіцяла: “Нових порядків вводити не будемо, а старих – не чіпатимемо”... Mабуть, Януковичу з умовами інтеграції пощастило дещо менше, але, з іншого боку, тодішні литовські князі грошей на адаптацію також не пропонували”.

“Янукович просто виявився неготовий інтелектуально, психологічно і політично до того, щоб зіткнутися із викликом, великим історичним викликом, яким є поєднання України із Євросоюзом. Він виявився неготовим виконати порівняно просту операцію, якою є Угода про асоціацію. Стара політична істина від Макіавеллі каже, що не можна піддаватися погрозам у зовнішніх взаєминах, бо тим погрозам не буде кінця. Тут українці не похизувалися знаннями правил міжнародної дипломатії. У будь-якому випадку Януковичу доведеться, врешті-решт, прийняти цей дуже радикальний виклик. Україна повинна шукати більш тісної інтеграції з ЄС…

Влада повинна шукати рішення скрутної економічної ситуації у своєї еліти, а не в пропозиціях Росії або Європейського Союзу. Проблеми України – не біда. Це потенційно багата країна. Проблемою є погане управління. Держава і суспільство живуть бідно, але добре живуть олігархи. Це є ситуація XVIII століття, коли можновладці в Польщі і Речі Посполитій були надзвичайно багаті, але вони не були зацікавлені у державі”.

“Ми, а не політики, створили Mайдан”, якщо його стотисячна енергія спрямована проти затягування бездарною владою підписання Угоди з ЄС й, разом з тим, якщо політичні прапори і гасла опозиції були відторгнуті майданами, якщо ці політики були допущені до мікрофонів майже як пересічні учасники, якщо гасло “Перезавантаження!” має на увазі політиків усіх кольорів – усе це немовби свідчить про масову перемогу “противсіхів”. Всі проти всіх. Якщо не витримують громадські нерви у тих, хто починає волати: “А як же без лідера!” – “Хто поведе нас на Міжгір’я?!” – “Без революції ми – ніхто і звати нас – ніяк!” – чи не значить це, що ось-ось переможуть “противсіхи”? Навпаки. 

На немовби безполітичних євромайданах твориться нова велика українська політика. Відторгнення прапорів цих нардепів свідчить про очищення виборчого місця для нової генерації політиків. Зникаюча легітимність всіх при масовому утвердженні євровибору громадами – це явна недовіра до їх відповідності європейським стандартам чесності, гідності, справедливості, демократії взагалі. Євромайданівські “противсіхи” – за нових політиків. За європейських: абсолютно чесних, відповідальних, відкритих до майданів і підзвітних. Адже такі є, але зараз розчинені серед “усредненной” опозиції. За профі, при яких зникнуть “сім’ї” і клани, набридла гидота корупції зверху донизу, а Росія не зможе ніколи більше диктувати свою волю ані в економіці, ані у цінах на газ, ані у Севастополі під усмішечки наших же “лідерів”. Ось за що раніше боролися “противсіхи”. Ось що історично вони мали на увазі, відмовляючись голосувати. Вони мріяли про майбутнє. Воно приходить.

Якщо Угода з ЄС не буде підписана ані зараз, ані – крайній термін! – навесні, тоді прийде час “противсіхів”, який завершить їхню коротку історію. Кінець всіх “противсіхів”. Сьогоднішні майдани – це їх зірковий час і близький кінець. Призначення євромайданів – привести якісно нових політиків до влади. Це революційна мета їхньої ще мало розпізнаної стратегії.

“Я – не політик, а митець. Живу за відчуттями. Коли мої ідеї і вібрації співпадають із розумінням світу інших людей – ми стаємо однодумцями і творимо різні дива... Під час останніх президентських виборів мої відчуття мені підказували, що виграє (попри все) Янукович. Але він не добуде до кінця свого терміну президентом… Досить розтирати соплі на Майдані і Facebook і кричати, що Євромайдан має бути без політики. Ми і є ПОЛІТИКАМИ!!! І тепер кожен з нас відповідає за свою бездіяльність так само, як і ті, хто офіційно визнаний політиком”.

“Я горджуся нашими дітьми, чим би не закінчились усі ці протести. Бо найголовніше, що вони подарували нам надію. Надію на те, що Україна виростила небайдужих дітей. Ще вчора ми нарікали на них, що сидять у неті і не цікавляться політикою, не дивляться новини, не знають навіть прізвищ опозиціонерів. Ми скептично дивились на ті перші їхні зібрання на Майдані. Більшість казали – з цього нічого не вийде, повтікають з пар і засядуть у пабах. Але з кожним днем їх ставало більше і більше. Вони стрибали під вітром і співали на морозі, вигукуючі свої незбиті гасла, іноді дитячі, іноді смішні, але щирі. І тепер я думаю: як добре, що вони не цікавились політикою, бо вона б їх зіпсувала. Можливо, тому вони стоять, відстоюючи справжні цінності, а не політичні гасла”.