Учора, коли номер готували до друку, Адміністрація Президента поширила повідомлення Віктора Януковича, в якому він пообіцяв найближчим часом дати широке інтерв’ю, в якому пояснить свою позицію. “А сьогодні я хотів би підкреслити – альтернативи побудові суспільства європейських стандартів в Україні немає. Реформи,  які ми здійснюємо, – це підтвердження того, що ми йдемо європейським шляхом”, – йдеться у повідомленні гаранта. 

“Як батько не може залишити сім’ю без хліба, так і я не маю права залишити людей напризволяще з тими проблемами, які можуть виникнути, якщо під тиском, який ми відчуваємо, зупиниться виробництво, і мільйони громадян будуть викинуті на вулиці. Тому мені доводиться вдаватися до непростих рішень. Тому я інколи ризикую бути незрозумілим. І тому я прошу сьогодні наш народ уважно вислухати мене особисто”, – каже Президент.

Він подякував усім “за високу громадянську свідомість” і висловив сподівання на розуміння та підтримку. “Я вірю – ми подолаємо всі труднощі на шляху розбудови нашої держави, бо нема таких перепон, які не подолав би мудрий і згуртований народ. Ми ніколи й нікому не повинні дозволяти заважати нам. Молитви і мрії мільйонів покладаються на Господнє рішення”, – додав Віктор Янукович.

До речі, учора ввечері під час телемосту Європейський комісар з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле нагадав, що ЄС налаштований на підписання Угоди про асоціацію з Україною: “Ми готові, і двері відчинені. Дедлайн для цього, взагалі-то, – ранок п’ятниці”.

– Уже на цьому етапі допущено багато помилок, передусім політиками, які долучилися до виключно громадянської акції. На мою думку, вони дуже багато псують. З іншого боку, недільний ентузіазм, те, що у Києві вийшло сто тисяч, у Львові – десять тисяч, те, що люди вийшли навіть у Донецьку, Дніпропетровську (хоч їх і небагато), для цих міст це теж значимо… Все це дуже добре. Це вказує на те, що ідея європейської інтеграції проникла в широкі маси, що люди готові захищати європейський шлях країни. 

Однак політики знову виявилися не готовими до такого ентузіазму простих громадян, тому приходять на Майдан зі старими лозунгами, що мало стосуються актуальних сьогодні проблем. Головне зараз змусити Януковича підписати у Вільнюсі Угоду про асоціацію. Однак політики починають це підмінювати лозунгами, що, на їхню думку, мають додати електоральних балів, тими лозунгами, що повторюються з дня в день упродовж останніх кількох років. 

Вони не можуть бути гнучкими, не можуть розробляти тактику на конкретний день. На жаль, партія “Свобода” є ініціатором силових акцій, захоплення Кабміну. Ось учора (в неділю – “Пошта”) йшли на Адміністрацію Президента, хоча в цей день там було пусто… Це розв’язує владі руки для проведення провокацій.

Думаю, політики мали б зрозуміли, що для досягнення результату (вдалого рішення на саміті у Вільнюсі) потрібна масовість – сто тисяч людей, але виключно під лозунгами євроінтеграції, без підміни цих лозунгів ідеями імпічменту. Навіть не треба було вимагати відставки уряду Азарова. Варто було висунути актуальний лозунг – “Януковичу, підпиши!”. Ніхто ж не придумав кращого, яскравішого, актуальнішого. Якщо б сто тисяч людей вийшли раз чи десять тисяч людей виходили в різних містах із цим єдиним лозунгом, то це мало б вплив навіть на нашу не зовсім адекватну владу.

– Не хочеться критикувати опозиційних політиків – люди повинні виходити на Майдан, незважаючи на те, які там є політики. Нині йдеться про інтереси всієї країни, її майбутнє, а не про інтереси окремих політиків.

Хоча я можу їм сказати, в чому проблема, – у тому, що, по-перше, вони недостатньо креативні, готуються до минулих політичних битв, а не до майбутніх; по-друге, занадто схематичні; по-третє, “танцюють” навколо того, що вже не потрібно, роблять із Майдану концерт… Загалом все, що добре навчились організовувати наші політики, це концерти. Трохи щирістю, як не дивно, вирізняється Луценко. Видається, після “відсидки” він став щирішим.

А загалом я походив Майданом і скажу, що там значно щиріші люди, ніж політики, котрі намагаються ними керувати. Але то нічого страшного. Головне, щоб конкуренція була між політиками, а ми рано чи пізно їх переоберемо і знайдемо тих, які нам підійдуть. Тут потрібно абсолютно не зважати на ці демотивуючі речі, коли політики виглядають трішки не так. Потрібно йти на Майдан, бо це потрібно нам і країні!

На мою думку, треба оголосити набір людей у чотири великі групи по кілька тисяч, котрі мають інформаційно втримувати Майдан і Європейську площу. Три групи по вісім годин і одна в резерві. Нехай вони спокійно собі чергують. Людей з інших міст потрібно поселити у квартирах, можливо, у якихось підприємствах, установах.

І дотискати це потрібно до 29 листопада. А вже після того – підпише Янукович асоціацію чи не підпише – розвивати всі протести по-дорослому. Або Янукович повертається в конституційне русло і виконує роль Президента, і тоді один напрям дій – легальна підготовка до виборів, або він буде маріонеткою (а такого сорому, ганьби Україні не потрібно), і тоді зовсім інший сценарій дій. А так до 29 листопада потрібно просто попрацювати з людьми, бо опозиція, на жаль, не дуже вміє їх мобілізувати.

Силовий сценарій розвитку подій також допускаю. Росія, провокатори зацікавлені в тому, щоби зірвати українську євроінтеграцію і це наше свято перетворити на кошмар. Думаю, що буде багато охочих спровокувати всілякі неподобства. А нам, українцям, ці  неподобства зараз не потрібні. Тому я вважаю: не головне, щоб на Майдані стояли намети, головне, щоб там стояли люди! 

– Щодо Януковича, то я б не перебільшував тих версій, що він торгується чи ні. Мені видається все набагато простішим: для Віктора Федоровича в цій ситуації найважливішим є його особистий комфорт. Спочатку він побачив, що йому некомфортно в Митному союзі, він ішов до Угоди з ЄС, але очевидно, що і там йому особисто стало некомфортно. Тож ми й почули від влади заяви про паузи, щоб не приєднуватись ні туди, ні сюди. Насамперед все це стосується 2015 року. Я так розумію, що хтось там намагається довести Януковичу, що підписання асоціації з ЄС дуже ускладнить йому переобрання в 2015-ому.

Щодо можливості силового варіанта, то я був на Майдані і бачив усіх цих людей. Є відмінність між листопадовими Майданами 2004 року і 2013 року. Тоді люди вийшли, рефлектуючи на певні дії влади, і всі переймались, будуть чи не будуть їх розганяти. Нині люди усвідомлюють можливість силового варіанта, вони до цього готові, готові дати відсіч. Та зрозуміло, що силовий варіант буде найгіршим варіантом розвитку подій.

Якщо влада на це піде, все розвиватиметься за сценарієм країн, в яких останнім часом були масові заворушення. Може бути досить серйозне протистояння. Пам’ятаємо, що в 2004-му було гасло “Міліція з народом!”,  люди чіпляли правоохоронцям квіти на щити. Нині такого не бачимо – все ж таки дуже напружене ставлення людей до представників спецпідрозділів.

Останні кілька років ці міліцейські спецпідрозділи не зовсім адекватно поводилися з людьми, і ця агресія щодо них присутня. Зіткнення біля Кабміну показали, що нині дуже легко спровокувати ситуацію контакту з міліцією. Це може піти по наростаючій, а коли сто-сто п’ятдесят тисяч людей у столиці, то ніяка міліція нічого зробити не зможе. Можуть повторитись події, що мали місце в Єгипті, коли новообраний президент Мурсі дав вказівку розігнати мітингувальників, були жертви… У результаті Мурсі тепер сидить в тюрмі… Тому я радив би владі подивитись на те, що відбувається з тими, хто віддає накази, які призводять до людських жертв. Така влада переслідується в усіх куточках світу. Не хотілось би таких подій в Україні.

Має бути соціальний діалог. Громадяни показали, що їх потрібно слухати, їхню думку потрібно поважати. Якщо влада цього не робитиме, то не думаю, що в представників такої влади буде щасливе майбутнє. 

– Ми маємо справу із суспільним рухом. Особливістю таких рухів є те, що тут об’єднуються люди різних політичних поглядів, ідеологічних переконань, думка яких щодо багатьох звичайних питань не є однаковою… Але вони об’єднуються заради спільної мети, і коли це відбувається, то є можливість вирішити конкретну проблему. 

Вже п’ятий день ми спостерігаємо такий рух. Суспільство певною мірою висловлює невдоволення політичними “акторами”, які є в країні: мовиться не тільки про Президента, йдеться про весь політичний клас, представлений у парламенті, що не здатен вирішувати нагальні питання. Тому, наприклад, ми й бачимо, що у Львові на мітинги не допускають політиків чи людей з партійними прапорами. І це цілком логічно, адже суспільство пам’ятає те, що було в 2004-ому. 

На цьому етапі головним має бути наголос на підтримці європейської інтеграції, на гаслах “Так – європейській інтеграції!”, “Так – підписанню Угоди про асоціацію!”, аби влада почула і побачила рівень підтримки. Безумовно, при цьому можуть висувати питання політичної відповідальності уряду чи Президента, які не дотримуються ними ж задекларованих обіцянок щодо інтеграції в ЄС. Ця вимога може бути присутня, але не має бути першою. Головне дати зрозуміти, що ми чекаємо ухвалення рішення, яке дасть змогу підписати Угоду про асоціацію. При цьому маємо бути толерантними і дуже зважено ставити оцінки. Йдеться про повагу до інших регіонів, які мусимо заохочувати, аби й вони підтримували акції протесту. Не можна говорити про “погані” й “добрі” регіони, не можна допустити повторного чи додаткового розколу країни.

Якщо Угоду не підпишуть, то, цілком можливо, цей рух радикалізується. І вимоги, що тоді ставитимуть перед урядом та Президентом, будуть зовсім інші. Тривала мовчанка Президента може бути продовженням гри. Але, найімовірніше, так не є. Радше діючий політичний клас, що перебуває при владі, прийняв для себе рішення і знає, що ми вже не йдемо до Європи. 

Однак гіпотетично існує шанс, що це гра, така собі “пробна куля”, з допомогою якої перевіряють, як суспільство ставитиметься до такого рішення. Якщо побачать, що значна кількість громадян ставиться негативно, активно виступає проти цього, рішення можуть змінити. Такий шанс існує сьогодні і буде актуальним буквально ще кілька днів. Якщо ж його не реалізують, зокрема в середу у парламенті, це призведе до політичної радикалізації вимог і протестів у країні.