Втім черговий звіт Єврокомісії вказує на ті прогалини вітчизняного законодавства, які відсувають таку перспективу у трішки дальше майбутнє. У документі відзначається низка позитивних кроків і поступ, зроблений нашою країною в останні роки, однак наголошується, що серед невиконаних вимог залишилися дві важливі – удосконалення законодавства, що стосується боротьби із корупцією та дискримінацією. “Україна домоглася істотного прогресу у всіх чотирьох блоках Плану дій з візової лібералізації. Попри це є ще деякі важливі вимоги, що стосуються виконання першої фази”, – йдеться у звіті Єврокомісії.

фото: cheap-trip.eu

Перший момент – у законодавстві слід уточнити використання відбитків пальців у біометричних документах. Окрім цього слід удосконалити й норми, що визначають надання тимчасового захисту та медичної допомоги особам, які шукають притулку. Ще один крок – необхідно посилити законодавство у сфері боротьби із корупцією: жорсткі санкції для приватного сектора, забезпечення неупередженої перевірки декларацій про доходи, посилення правил проведення державних закупівель. І ще один важливий крок, який у нашому парламенті спричинив найбільше суперечок, – “законодавче забезпечення посилення заходів по боротьбі із дискримінацією, що мають гарантувати адекватний правовий захист від дискримінації відповідно до європейських і міжнародних стандартів”.

Дві останні проблеми парламент міг вирішити ще давно. До прикладу, антидискримінаційний пакет лежить у ВР ще від лютого цього року. Однак всього один абзац, уміщений у цьому документі, не дозволяє депутатам так просто проголосувати за проект. 

Йдеться про доповнення другої статті Кодексу законів про працю одним словосполученням: “Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, сексуальної орієнтації, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин”. На такому наші політики не бажають розтрачувати (а вони переконані, що йтиметься про втрати) репутацію і підтримку виборців.

Однак про те, що без прийняття цього проекту не буде й безвізового режиму, говорять не лише українські експерти, а й європейські посадовці. “Ми сподіваємося, що є ще час до Вільнюського саміту і ми ще можемо в кінці цього місяця побачити завершення першої стадії (виконання Плану дій з візової лібералізації – “Пошта”) і перейти до наступної. Не вистачає ще двох елементів у виконанні Плану дій. І це не вимога з боку Євросоюзу – це елементи спільного плану дій, узгодженого між Україною та ЄС. Під цим підписалися обидві сторони”, – заявив під час парламентських слухань щодо безвізового режиму посол Євросоюзу в Україні Ян Томбінський.

Але більшість із депутатів переконані, що не вони мають поступитися, а у ЄС мусять зрозуміти тутешню специфіку і знизити вимоги до України. Навіть, якщо через це безвізові поїздки до Європи для українців залишаться далекою мрією.

– Якщо бути точним, то в сфері протидії дискримінації йдеться про внесення змін до трудового законодавства, а не розробка нового проекту. А у випадку боротьби із корупцією йдеться загалом про помітний прогрес, який Україна має продемонструвати: це стосується фінансування виборів, викриття у гучних справах і ще необхідно прийняти рішення – на рівні указу Президента або інших органів влади – про створення незалежного антикорупційного органу із досудового розслідування, до якого обов’язково мають увійти представники громадськості. Зараз цього було б достатньо, аби перейти до наступної фази виконання Плану дій з візової лібералізації.

– На жаль, можу констатувати, що в питанні протидії дискримінації жодна із політичних сил, фракцій парламенту не продемонструвала відповідальності. Комітет з питань європейської інтеграції Верховної Ради ще в червні виніс питання про те, що такі внесення змін до трудового законодавства мусять відбутися. 

Втім, того ж червня під час засідання погоджувальної ради, на якому були присутні голови фракцій, цього  рішення комітету не підтримали і навіть не захотіли розглядати. Це говорить про те, що представники влади хочуть демонструвати свою підтримку безвізової перспективи, однак, на жаль, не готові вдаватися до непопулярних рішень. І в принципі теза про те, що ЄС має переглянути для України критерії для візової лібералізації є радше деструктивною. 

Очевидно, що оскільки Молдова продемонструвала прогрес і зафіксувала його, то для нас винятків ніхто робити не буде. Тим більше, що така можливість (принаймні теоретична) була на тому етапі, коли лише опрацьовували, виписували критерії для України. Можливо, саме на тому етапі ще у 2010-2011 роках можна було б, скажімо, сформувати критерій щодо протидії дискримінації якимось іншим чином, враховуючи специфіку України і її законодавчу готовність. Але зараз, коли процес давно запущено, коли Україна визначилася із готовністю виконувати ці критерії, така реакція є радше реакцією непослідовних політиків, які спершу кажуть “так”, а потім йдуть назад.

– Насправді це можна зробити до 2015 року. Однак треба розрізняти наміри і готовність виконувати завдання. Можемо подивитися знову ж таки на досвід Молдови, яка фактично завершила імплементаційну фазу менше ніж за рік. Певні завдання можуть виконуватися і під час першої фази – законодавчої. 

І так у нас, до речі, є: коли ми говоримо про другий блок плану дій із лібералізації, який стосується управління міграцією, то там є питання реадмісії, питання інтегрованого управління кордонами – це вже друга фаза. Ми вже виконали деякі завдання. Тобто загалом шанси у нас є. Але знову ж таки, якщо політики керуватимуться своїми кон’юнктурними інтересами, а не інтересами громадян, то тоді ніхто не може достеменно відповісти на питання, коли Україна завершить імплементаційну фазу.

– Насправді є два критерії, що пов’язують Угоду про асоціацію і План візової лібералізації. Це саме ті два критерії, про які ми щойно говорили, – сфера дискримінації і сфера боротьби із корупцією. Тому, думаю, якщо Угода про асоціацію не буде підписана, це сформує розчарування і не стільки серед країн-членів ЄС, скільки для політичної верхівки України. Все-таки у багатьох є надія, що це відбудеться. 

У той же час, якщо ми є сильні, то неуспіх у Вільнюсі мусив би допомогти сконсолідувати зусилля влади над програмою Плану дій з візової лібералізації, тому що в такому випадку це був би чи не єдиний успішний проект, який би під час виборів дав можливість депутатам і Президенту говорити про те, що щось вони й виконали із тих зобов’язань, що стосуються міжнародних відносин.