1. Рада проігнорувала вимоги положень чинного екологічного законодавства України, державних санітарних правил і норм, постанов уряду.

Як відомо, на Олеській ділянці перебувають сотні водозабірних свердловин централізованого питного водопостачання (у кожному селі є не менше однієї свердловини). Згідно з постановою Кабміну, на території зони живлення водозаборів підземних вод заборонено закачувати у підземні горизонти отруйні хімічні розчини та розташовувати на поверхні у ставках-накопичувачах зворотні токсичні води (а саме це й передбачає технологія експлуатації сланцевих свердловин). 

Відповідно до вітчизняного екологічного законодавства, санітарно-захисна зона ставка промислових відходів має бути не ближче, ніж за 3 км до населених пунктів. У нас же така щільність населення, що ці ставки просто ніде розмістити. Для порівняння: щільність населення у Пенсильванії, де видобувають сланцевий газ, – 1 людина на 1км², на заході України – 120 людей на 1км².

Таким чином вимоги законів не дозволяють пошуків, розвідки та видобутку вуглеводнів на ділянці Олеська. Бо у цьому випадку вся питна вода буде отруєна бензолом, толуолом, свинцем та іншими дуже небезпечними для здоров’я та життя людини компонентами.

2. Рада проігнорувала суть розділу 25 “Відшкодування компенсаційних витрат” у тексті угоди. Відповідно до нього, витрати на пошуки сланцевого газу мають компенсувати. Навіть якщо “Шеврон” і не знайде сланцевого газу на Олеській ділянці, то Україні все ж доведеться відшкодувати компанії інвестиції на суму близько 25 млрд доларів. Де взяти такі кошти? Ясна річ – із населення! Тобто не іноземна компанія інвестуватиме гроші у власні пошуки вуглеводнів, а населення України буде змушене інвестувати іноземні компанії. 

Наведу приклад Китаю: іноземні компанії там шукали сланцевий газ, але не знайшли. Усі витрати на його пошуки (а це – декілька млрд доларів) Китай був змушеним повернути компаніям. Чиновники зняли гроші з депозитів населення. Не дивно, що потім китайці назвали такі інвестиції на видобуток газу фальшивими. Цілком ймовірно, що від діяльності іноземних компаній Україну теж очікують фальшиві інвестиції.

Інший приклад – Польща. Там пошуки сланцевого газу ведуться іноземними компаніями за її ж кошти. Американська компанія ExxonMobil та інші чотири роки працювали та випробовали чотири сланцеві свердловини, з яких жодна не дала змоги вийти на промисловий видобуток газу. ExxonMobil залишила Польщу, інші – досі працюють (серед них і “Шеврон”). Я впевнений, що промислового видобутку сланцевого газу в Польщі не буде, адже там дуже низький вміст органічної речовини у силурійських відкладах потужністю 600 м.

Є ще інший бік цієї проблеми. Як відомо, сланцевий газ продукують з горючих сланців (сланець + кероген) хімічним методом. При розчиненні керогену в бензолі і толуолі отримують метан (власне природний газ), діоксид вуглецю та воду. Водночас у меншій кількості утворюються оксиди сірки, азоту і фосфору. Калорійність сланцевого газу вдвічі менша, ніж чистого природного газу метану, добутого свердловинним способом. Він також є корозійним газом. Тобто цей сланцевий газ – неякісний. 

Якщо його постачатимуть населенню, то внаслідок корозії газові прилади (європейські котли та ін.) необхідно буде замінювати два-три рази на рік. Таким чином ігноруванням суті змісту розділу 25 “Відшкодування компенсаційних витрат” у тексті угоди з “Шевроном” депутати погодили  фальшиві інвестиції в Україну. Тобто квола економіка України інвестуватиме могутні економіки інших держав. 

3. Рада проігнорувала й низку інших фактів. Наприклад, те, що цілий ряд європейських держав заборонив технологію фрекінгу у зв’язку з ризиком забруднення води, ініціювання землетрусів і зсувів; що рішення про прийняття сланцевої програми приймали без Національної академії наук України; що Олеська ділянка розташована у зоні з високою сейсмічністю, тож від початку проведення гідророзривів до виникнення землетрусів пройде небагато часу; що Карпатському регіону притаманні високі гідравлічні градієнти у глибинних розломах, тому комбінація гідророзривів і глибинних розломів загрожує проникненню токсичних фрекінгових розчинів у зону активного водообміну, де знаходяться прісні питні води. 

Проігнорували і те, що метод гідророзриву є екологічно небезпечним, тож застосування технології видобутку неіснуючого на Україні сланцевого газу призведе до отруєння питних, переважно артезіанських вод. І цю отруєну воду питимуть ті “одобрямс”-депутати та їхні рідні і близькі, оскільки іншої води немає. 

Саме такі негативні наслідки для України принесе погодження угоди про розподіл вуглеводнів.