“Я вірю в цю націю!”
Юрій Шухевич, Герой України, – про відповідальність, духовну революцію, потребу розвитку Львова та молодь
Нещодавно видатний український громадський і політичний діяч, син Головного командира Української повстанської армії, Герой України Юрій Шухевич відзначив ювілей – 80-річчя! З чим “Пошта“ його від щирого серця вітає!
Це Особистість, яка має авторитет у нашій державі, Особистість, яку поважають. Юрій Шухевич послідовно відстоює свою громадянську позицію і моральні переконання. До нього завше йдуть по пораду, бо це чоловік із колосальною життєвою мудрістю та досвідом!
“Пошта“ пишається тим, що Герой України став її гостем. Сказати, що з ним вельми цікаво спілкуватися, – не сказати нічого!
Важливо те, що співрозмовник акцентує на потребі зміни свідомості суспільства, усвідомлення кожним українцем відповідальності!
“Нехай кожен розпочне із себе. Звісно, одна людина нічого не змінить. Потрібно, аби змінилася свідомість суспільства. Корупція та хабарництво існують не лише тому, що беруть, а й тому, що дають. Припиніть давати хабарі, адже це зло нищить сьогодні нашу країну”, – наголошує Юрій Шухевич.
Окрім цього, серед месиджів від Юрія Шухевича є й такі: “українська опозиція – то артисти в комедії, котру розігрують, і не більше…”; “керівникам варто думати про розвиток Львова”; “а ось енергійна молодь здатна запалити ще більше людей і повести маси”.
Громадського діяча турбує байдужість громадян. “Українці дуже збайдужіли до життя суспільства, держави, до свого міста. Чомусь мають таку позицію: моя хата скраю. Так не можна! Якщо кожен думатиме, що один нічого не змінить і не зробить, то ми дійсно нічого не зробимо, – акцентує гість “Пошти”. – Але ж Майдан довів: українці змогли, змогли, коли всі разом! Громада має дійсно стати громадою і дбати про свої інтереси!”
Не така Україна!
– Пане Юрію, скажіть, будь ласка, чи зараз Україна є такою, про яку мріяли наші національні герої, зокрема і Ваш батько Роман Шухевич – Головний командир УПА? Певна: аж ніяк не про таку державу вони мріяли…
– Це поширена думка. І не лише ви так вважаєте, багато хто так вважає, і я також. Безумовно, це не та держава, про яку мріяли вони, ті, хто боровся і голови склав за ту Україну…
Мені пригадується інше.
У 1949 році (тоді ще мій батько був живим), коли я був ув’язнений у тюрмі на Лонцького, розмовляв із полковником Коваленком. Він мав високий чин – був начальником спецвідділу МДБ УРСР (Міністерство державної безпеки УРСР – “Пошта”) у західних областях (це відділ, який координував роботу всіх обласних управлінь Західної України по боротьбі з нашим підпіллям). Він мене викликав, бо хотів, щоб я відніс батькові листа, в якому пропонували здатися… Я, звісно, відмовився.
І ось під час розмови він сказав мені таку фразу: “Юрку, незалежна Україна буде, але не такою, як ви, націоналісти, собі уявляєте…” Я тоді подумав: він так сказав, щоб мене підкупити або щоб я поставився до нього більш довірливо...
Коли розвалився Союз, коли Україна стала незалежною, завжди, коли я придивляюся до України, згадую ті його слова. “Юрку, Україна буде незалежною, але не такою, як ви, націоналісти, собі уявляєте…” Тоді він ще додав: “Але тепер (1949 рік) це ще не на часі…”
Бачите, минуло понад 40 років і це сталося. Справдилося: не така Україна… Думаю собі весь час: чи не для того, аби скомпрометувати саму ідею незалежності України, робиться те, що маємо тепер…
– А що, на Вашу думку, пішло не так уже з перших років незалежності?
– Все пішло не так! Насамперед ця Україна не є українською. Вдумайтеся навіть у саму назву – держава Україна. А за Радянського Союзу була Українська Радянська Соціалістична Республіка. У 1918 році – Українська Народна Республіка. За гетьманату – також держава, але Українська Держава. Зараз же – держава Україна… Щось таке безвідносне, як тепер кажуть про титульну націю.
А якщо говорити про стан економіки, то, скажімо, за Брежнєва економіка Союзу була в досить тяжкому стані, але заводи і господарка працювали; села, що не кажіть, процвітали… Тепер у селах – руїна! На пальцях однієї руки можна порахувати, скільки корів ще є в селі…
Економіку розвалили, розбазарили, розікрали. Зокрема у Львові розвалили всі підприємства! Зруйнували та продали на металобрухт. Територію реалізували під забудови.
Про Майдан, Ющенка і Тимошенко
– Поза тим, Україна мала шанс – маю на увазі Помаранчеву революцію у 2004 році. Але цим піднесенням не скористалися і цю можливість так бездарно змарнували…
– Не забувайте: на той момент, коли відбувалася та революція, Майдан, майже все вже розграбували. Потрібно було все поновлювати… Мені дуже прикро, бо підтримував Ющенка… І досі підтримую, адже вважаю, що він був єдиним українським президентом. Просто у нього не було команди, не було рішучості, власної волі. Нічого не зробиш – Бог не дав… Йому бракувало твердості характеру. Ще раз наголошу: він не мав команди!
– Зокрема, української…
– Були ті ж самі люди, що й за часів Кучми, тому й не вдалося. Кажу, зокрема, про “Десять кроків назустріч людям”.
– Ще один відомий передвиборчий лозунг Ющенка – “Бандитам тюрми!” І що ж ми маємо зараз?! Слушно обурюються не лише пересічні українці, а й Європа.
– Якщо так говорити, кому тюрми, то їй належиться тюрма. Вона мала сісти ще з Лазаренком. Лазаренка судили, і він відсидів належну кількість років…
– Даруйте, але ж Ви колись спілкувалися з пані Тимошенко і її не критикували…
– Спілкувався.
– То Ви розчарувалися у ній?!
– Я розчарувався одразу. Але коли йшлося про Кучму… Колись я трохи помилився щодо Кучми. Проте все в житті, як то кажуть, пізнається у порівнянні… Кучма не був таким вже поганим президентом. Він вмів дипломатично маневрувати між Москвою та Заходом. Він першим написав, що Україна – не Росія. Він у близькому оточенні сказав: “Коли спілкуюся з Москвою, то в процесі довгого спілкування стаю більшим націоналістом”. Він зрозумів Москву.
– А два його наступники, на Вашу думку, не зрозуміли?
– Ющенко розумів, але… Янукович десь розуміє. Чому він опирається вступати у Митний союз? Бо розуміє: якщо сюди прийде Москва, то українських олігархів дуже швидко не стане.
– Це радше грошовий фактор, а не національний!
– Саме так. А не державний! Їх турбують “шкурні” питання.
– Повернімося до Майдану і 2004 року. Пригадую той неймовірно піднесений настрій львів’ян! А згодом, на жаль, велике розчарування всіх українців...
– ...адже не здійснилося те, що було обіцяне.
– На Вашу думку, чи колись громадяни України ще переживуть піднесення, аналогічне Майдану–2004?!
– Безумовно! Але спершу поговоримо про “шкурне” питання. Коли Янукович був прем’єром, “донецькі” почали гребти все під себе. Це викликало обурення. Коли люди прийшли на Майдан, багато хто прийшов власне тому, що був обурений їх нахабною політикою. І нині “донецькі” роблять те ж саме. Я думав, Майдан їх тоді навчив. Ні, не навчив! До Галичини вони наразі не дібралися, на відміну від Сходу.
– Як гадаєте, чому? Невже бояться галичан?!
– Ні. То як в анекдоті: “Мойша, ты любишь советскую власть? – Как свою. – А то есть? – Немного люблю, немного боюсь, а немного хочу изменить”. Так само і тут: вони трохи бояться, але й хочуть прибрати до рук. Вони просто обережніше це роблять… Виявляється, у нас, на Галичині (на Жовківщині), є коксуюче вугілля. Ахметов вже цікавився цим. Безумовно, їх цікавить Захід України, вони доберуться і до Галичини.
– Це питання часу?
– Так. І робитимуть вони це поступово.
– Думаю, не варто залишати поза увагою і ймовірне обурення людей?
– Так, можливе обурення громади. І вони остерігаються, що Галичина знову може зробити щось, що стане причиною нового спалаху, нового Майдану. Це їх трохи лякає.
Варто думати про розвиток Львова!
– Колись частенько звучала фраза: “Львів є п’ємонтом демократії…” Скажіть, будь ласка, як сьогодні виглядає наше рідне місто на карті України?
– Маргінальне місто. На жаль. Львів дуже сильно опустився. Той п’ємонт міг би чинити опір багатьом, але не робить цього. Насамперед не забувайте, скільки мешканців Львова виїхало на заробітки за кордон! Шукаючи кращу долю, місто залишило багато молодих та енергійних людей! На жаль.
Я б навіть сказав, що Галичина певним чином збезлюдніла. Розчарування також дається взнаки. А молодь? Скажіть, а чи в ці роки хтось у п’ємонті дбав про свідомість молоді Львова?! У п’ємонті не дбав! То про що ми говоримо! Так, звісно, Львів має багато історичних пам’яток, які, на жаль, нищаться.
– Невже в нас, у Львові, все так погано сьогодні? Невже ми не маємо чим гордитися?
– О, не все погано – маємо свята пампухів, пива, шоколаду… Гуляємо і веселимося…
– Звісно, багатьом мешканцям Львова та нашим гостям ці свята та фестивалі до вподоби, але… Свідомого львів’янина, який уболіває за своє рідне місто, за його розвиток, турбує майбутнє обласного центру.
– Цілком слушно! Треба нашим керівникам думати про розвиток міста.
– Пане Юрію, повністю з Вами погоджуюся: люди, бажаючи більше заробляти, покинули домівки, родини та, що найгірше, своїх дітей, тому Галичина збезлюдніла. І серце Галичини – Львів – особливо! Наше місто дійсно дуже багато втратило від цього, бо молодь із вищою освітою подалася світ за очі. Це результат недолугої політики виключно керівництва України чи про це нарешті мали б подумати і на місцевому рівні?! Є шанси, що ті люди повернуться додому?
– Це досить сумнівно. Якщо і повертатимуться, то мало хто. Не переїздять додому, бо тут не мають перспективи. Поки тут створять прийнятні умови для них, вони там остаточно укоріняться. Там одружаться та залишаться.
– Але ці громадяни України з вищою освітою могли б розвивати місто та Україну!
– У тому й річ. Але там, за кордоном, вони мають кращі умови, їм пропонують кращі перспективи. Тут же потрібен час. А коли немає перспективи? На жаль, нині більшість молодих людей, які навчаються у вишах, висловлює бажання виїхати за кордон.
– Такі умови життя – ганьба для України!
– Так, ганьба!
– Даруйте, але ж Ющенко, про якого Ви згадували, обіцяв, що поверне заробітчан додому, бо в Україні створять нові робочі місця. Обіцянка виявилася порожніми словами...
– Ющенко… Не забувайте, що Ющенко після отруєння став іншою людиною. Воно вплинуло на нього. Нагадаю, що всі його повноваження перебрала пані Юля. А що вона зробила?! Коли розпочався суд над нею, Тимошенко заявила, що її має судити суд присяжних. Голубонько, ти ж була кілька років при владі. Що ти зробила, аби він був?! А Янукович, хоч і куций, але суд присяжних зробив.
– Спитаю ще раз: чому Ви так розчарувалися у Тимошенко?
– Були вибори 2002-го. Вона приїхала до Львова, згодом я поїхав до Києва. У неї в кабінеті сиділо троє нас, львівських. Вона сказала, що потрібно готуватися до президентських виборів. Вона все розклала по полицях. Мовляв, треба визначити: хто підтримає Кучму або (у разі, якщо він не піде на вибори) його кандидата, а хто може бути проти. Казала, що комуністи можуть стати тією “золотою картою”, бо не відомо, за кого вони проголосують. Мовляв, треба переконати їх голосувати проти Кучми, а потім кинути… Я зрозумів: вона домовиться з комуністами і завтра кине їх, а потім кине і нас. Так згодом і сталося… Мене не кидала, бо на той час я вже дистанціювався.
– Голову обласного осередку “Батьківщини” Зореславу Ромовську змінила на Деньковича...
– Так.
– Як гадаєте, чи не можуть Вам закинути, що Ви на боці нинішньої влади Януковича?
– Ні, я не на їх боці. Нагадаю, що під час останніх президентських виборів закликав голосувати і проти Тимошенко, і проти Януковича. Мене звинувачують, що завдяки цьому прийшов Янукович…
– А хто звинувачує?
– Люди, особливо ті, хто так довіряє пані Юлі.
Молодь здатна запалити!
– Ваша фраза про те, що Львів – маргінальне місто, не дає мені спокою… Невже у Львові немає нічого позитивного? Є! Невже все так песимістично? Що самі можемо змінити?
– Я сприймаю все не як песиміст, а як реаліст. І навіть досить оптимістично, бо знаю, що підростає молодь, яка до всіх політиків та партій ставиться вкрай категорично. Вона орієнтується на громадські організації та на себе! І це правильно.
Майбутнє за громадськими організаціями. Політичні партії – це клуби за інтересами. Звичайно, бізнесовими. Певен: молодь, яка має активну позицію, за кордон не виїде! Такі люди за своє майбутнє будуть боротися тут, у Львові. Енергійна молодь здатна запалити ще більше людей і повести маси.
– Пане Юрію, а Ви часто зустрічаєтеся з молоддю? Про що молоді люди Вас запитують?
– Так, зустрічаюся. Молодь хоче почути мою думку про ті чи інші питання, про проблеми Львова. Добре, що молоді люди хочуть про це знати. Цікавляться різними політичними, економічними проблемами, а також господаркою міста. Запитують, як ті проблеми можна вирішити. Я вірю у нашу молодь! Людей, які хочуть виїхати, такі речі не цікавлять, адже вони прагнуть якнайшвидше закінчити виш та чкурнути за кордон.
– І навчаються ж за державний кошт та тікають!
– На жаль!
– Вас нині запрошують у школи, аби спілкуватися зі школярами?
– Колись у школи запрошували частіше. В університети також. Тепер – ні.
– Чому?
– Їм байдуже. Не запрошують, то й не запрошують… Прикро те, що міг би багато розповісти молоді у школах, вишах.
Про владу, корупцію і революцію
– А маєте бажання йти спілкуватися, скажімо, з міським головою Львова, головою Львівської облдержадміністрації? Вони запитують Вашу думку щодо того чи іншого питання? До речі, Ви вже знайомі з новим керівником області Віктором Шемчуком?
– А чому б ні? Я спілкуюся з усіма. Так, з Віктором Шемчуком уже мав зустріч. Він із Західної України – народився на Тернопільщині. Йому треба менше звертати увагу на те, як депутатський корпус Львівської облради чубиться, і таки намагатися зробити щось корисне для Львівщини. Ось, скажімо, треба збудувати дев’ять шкіл, закладають дев’ять фундаментів, а кошти з держбюджету виділяють мізерні та будівництво заморожують. Можливо, краще бодай одну школу звести під ключ?! Звісно, краще. Сьогодні маємо яскравий приклад у Брюховичах. Розпочали будову і все закинули…
Коли посадовець обіцяє, виконує і є результат, тоді громада починає вірити цій владі. Краще пообіцяти щось невелике, але зробити це! Поступово, крок за кроком. Можна пообіцяти навіть золоті гори, а що далі? Про таку особу люди кажуть: брехун.
– Скажіть, будь ласка, ми колись будемо мати таку владу в Україні, якій громада дійсно віритиме? Адже зараз рівень довіри до влади є низьким.
– Так, люди не вірять їй. Але це мусить скінчитися …
Хоч мене і картають за це, але країні потрібна революція. Революція – це не обов’язково барикади. Може бути і духовна революція. Майдан у 2004-му відбувався без крові. Маємо змінитися ми! Змінитися має кожен із нас!
Євген Сверстюк дуже гарно сказав: ми можемо переобирати президентів, депутатів, змінювати уряд, але допоки ми не змінимося самі, нічого не зміниться. Це справді так. І ця революція потрібна нам якнайшвидше, бо згодом уже може бути пізно. Це як із хворобою: краще її лікувати на ранніх стадіях, аніж потім, коли стан буде вже геть кепським, робити все можливе та неможливе… Так далі жити не можна!
– З чого ж варто починати?
– Кожен має бути відповідальним! Скажімо, якщо людина є держслужбовцем, то вона має відповідально ставитися до своєї посади і своїх обов’язків. А що маємо зараз? Громадянин приходить у міськраду чи суд, а його ганяють із кабінету в кабінет. Маємо такий собі “футбол”. Зрештою, змушують людину витягнути з кишені купюру та покласти на стіл. Допоки цієї ганьби не позбудемося, нічого доброго не матимемо! З іншого боку, українці самі плекають корупцію та хабарництво, бо самі ж дають! Потрібно припинити давати хабарі!
Нехай кожен розпочне із себе. Звісно, одна людина нічого не змінить. Потрібно, аби змінилася свідомість суспільства. Корупція та хабарництво існують не лише тому, що беруть, а й тому, що дають. Припиніть давати хабарі, адже це зло нищить сьогодні нашу країну.
– В Україні є реальна опозиція чи це просто слова?
– Опозиція – то артисти в комедії, котру розігрують. І не більше…
– І на завершення нашої розмови: яким бачите майбутнє Львова та країни загалом?
– Львів має кардинально змінити цю владу пампухів і сала та обрати дійсно господаря, який дбатиме про наше місто. І ми можемо обрати, якщо на виборах головним для нас буде відповідальність, а не бренд. Будемо відповідальними – матимемо нормальну міську владу. Певен: якщо ми чимось не задоволені, ми можемо це змінити! Це стосується і держави.
ДОВІДКА
Юрій Романович Шухевич народився 28 березня 1933 р. у с. Оглядів (нині – Радехівський район). Український політичний діяч, член Української Гельсінської групи, політичний в’язень (1948–1956, 1956–1958, 1958–1968, 1972–1988 роки), син Героя України Романа Шухевича. У серпні 2006 року Президент України Віктор Ющенко удостоїв Юрія Шухевича звання Героя України.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
