Мар’яна Нартікова, завідувач Львівського обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування, – як адаптувати школярика до навчального процесу, на що передусім мають звернути увагу батьки та якої допомоги чекає від них дитина

Розпочався навчальний рік, а разом із ним – нові клопоти для батьків, особливо тих, у кого діти пішли у перший клас. Виникають і перші труднощі. Як їх подолати, як допомогти дитині увійти в нове життя, як правильно організувати навчальний процес, на які сигнали потрібно звернути увагу та в яких випадках краще забрати дитину зі школи і зачекати ще рік, “Пошта” спілкується із завідувачем Львівського обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування Мар’яною Нартіковою.

“Сім’я має розуміти, що дитина входить у зовсім інший період свого життя. Йде у широкий соціум, дорослішає, змінюється, і батькам треба ставитися до неї як до дорослої. Звичайно, дуже важко усвідомити, що вона вже виросла”, – зазначає наша співрозмовниця.Адаптація у школі

– Скажіть, будь ласка, коли найчастіше виникають труднощі з адаптацією у школі?

– Готуватися до школи треба з моменту народження дитини. Бо готовність до школи, здатність учитися – це не лише рівень знань і обсяг інформації, а насамперед емоційна зрілість, вміння керувати собою і координувати свої рухи, вміння спілкуватися. І якщо дитинка перед школою не відвідувала садочка, їй буде важко адаптуватися в класі. Ті сили, які вона мала б витрачати на засвоєння знань, вона витрачатиме на навчання комунікації зі своїми ровесниками.

На жаль, батьки мало звертають увагу на емоційний інтелект – вміння розуміти своє переживання і переживання іншого, що є основною складовою спілкування. 

– З якими труднощами стикаються батьки і діти найчастіше?

– Мудро чинять ті тато і мама, які від самого народження дитини структурують її у режим дня. Якщо ж цього не було, батькам у перші три місяці доведеться працювати над режимом дня, бо найбільша складність вставати щоранку о 7-й, 7.30 і на 9.00 вже бути у школі. Дітки, що не ходили у садочок, не мають досвіду виконання вказівок вихователя, якщо ця вказівка стосується усіх вихованців дошкільного закладу. Вони чекатимуть, доки вчителька назве їх поіменно і скаже, що потрібно робити. А головне – шестирічні діти взагалі не готові відвідувати школу! Стверджую це напевно. Є закономірність розвитку дитини, у певному віці формуються відповідні навички. А у шість років навичок вчитися у дитини ще немає.

 – Скільки часу триває адаптація?

– Це доволі тривалий  період – приблизно півроку, особливо якщо дитина перед тим не була у садочку і не має навичок адаптації в дитячому колективі.

“Дзвіночки” для батьків

– Дитині не сподобалося в школі, щоранку – плач, стрес… Що робити батькам?

– Якщо дитина так реагує, треба шукати причину. Це перша ознака, що в цьому віці вона ще не готова йти до школи. Або ж у неї виник конфлікт із учителькою чи в колективі. Таке може статися і з перших днів перебування у школі. Варто замислитися: може, потрібно змінити клас, учительку? В такій ситуації потрібно діяти негайно. Іноді буває конфлікт між батьками й учителькою – звісно, прихований, але через дитину проходить “лінія фронту”. Батьки мусять розуміти: дитина просто так не вередуватиме. Це не її примха. Дитині має подобатися в школі! Бо сам процес пізнання доволі цікавий і веселий. І якщо школярик починає так реагувати, а батьки не мають змоги  з цим упоратися, потрібно звернутися до фахівців, які допоможуть з’ясувати причину. В тій ситуації найважливіше не ігнорувати такого сигналу, бо дитина замкнеться у собі, і тоді постануть ще більші проблеми. Можливо, варто забрати її з першого класу і віддати до школи наступного року.

– Які ще сигнали вказують на те, що з дитиною щось не так?

– Вранішня нудота, небажання вставати, біль у животі, слабкість, порушення сну, загострення хронічних недуг, будь-які соматичні порушення (у такому віці діти реагують насамперед соматичними проявами). 

– А якщо дитина скаржиться, що її болить живіт, – він  її справді болить?

– Таку інформацію мама повинна обов’язково взяти до уваги. Звичайно, це може бути маніпуляція, а може бути й таке, що в класі напружена конфліктна ситуація, і дитині страшно туди йти. Не секрет, що у школах є рекет, знущання однокласників, тих же учителів. І не завжди дитина про це розкаже…Такі проблеми проявляються, як правило, “тілесними” симптомами. Якщо не можете самі у цьому розібратися, зверніться до фахівців – часто чужій людині дитина довіриться швидше, аніж мамі. Тут уже постає питання, наскільки дитина вам довіряє і чи може відверто сказати, що трапилося.

Домашні завдання

– Нинішнім першокласникам теоретично не мали б задавати домашніх завдань, але, як свідчить практика, це не так. Як ви до цього ставитеся?

– Домашніх завдань не може не бути з тієї причини, що програма настільки складна, що її нереально опанувати, якщо не працювати удома. До того ж вона не розрахована на повторення. Знання та інформація – зовсім різні речі. Щоби здобута інформація стала знанням, її треба повторювати. В теперішній програмі, як і в попередній, не передбачене повторення пройденого матеріалу, як було колись. Тепер щодень – нова тема. І аби дитина засвоїла навчальний матеріал, повинна робити домашні завдання. Інакше через суто фізіологічні та психологічні причини інформація не засвоїться, бо так уже працює наш мозок…

– Чи потрібно виконувати домашні завдання з дітьми?

– Очевидно, що дитина у такому віці сама ще не вміє вчитися. Уміння вчитися – це навичка, яка тільки формується. Тому батьки мусять робити з дітьми уроки. Але, наголошую, з дітьми, а не замість дітей – це різні речі! Мама повинна порадити, як належить виконати те чи те завдання, а не пережовувати інформацію, не виконувати роботу замість школярика. Якщо дитина зріла, здорова і готова йти до школи, то через півроку зникне потреба сидіти з нею над домашнім завданням. Так, є потреба це проконтролювати, але така потреба існуватиме аж до закінчення школи. Ви знаєте обсяг завдання, даєте дитині час, аби вона його виконала, і перевіряєте виконання. Школяр знає, що це його відповідальність, отож має так розпорядитися своїм часом, аби встигнути все. На це також знадобиться багато зусиль.

– Коли слід віддавати дитину в гурток і чи варто робити це  з першого класу?

– Поширеною помилкою батьків є те, що вже  з першого класу починають навантажувати дітей усілякими гуртками, секціями, тобто додатково обтяжувати їх низкою інших робіт. Раджу при теперішній програмі хоча б перші три класи нікуди не записувати школярика. Нині програма першого класу – це програма третього класу попередніх років. Від дитини вимагають знань, що дають у перших двох класах, на момент відвідування першого, тож роботи буде стільки,  що дай Боже, аби ті діти могли виспатися… Спершу школяр мусить адаптуватися, комфортно почуватися в класі, увійти у навчальний процес.

Нема поняття – “не хоче”

 – Як навчити дитину вчитися?

– Починати треба з того, що до шести років вона повинна мати обов’язки і виконувати навіть те, що їй не подобається. Дитина має чітко знати слова “можна”, “не можна” і “треба”. Це і є початок уміння вчитися, бо навчання – це зусилля над собою. Якщо школяр робить тільки те, що йому подобається, то вміння вчитися не сформується.

– Дитина не хоче, не любить учитися… Що робити?

– Нема такого поняття – “не хоче”. “Не хоче” – це наслідок чогось, приміром, того, що її занадто рано віддали до школи. У той час вона не була готова вчитися, їй це не вдавалося, а коли вона вже зріла і готова, то їй навіть не хочеться намагатися робити це. Розчаровуватися в собі завжди неприємно. Тому прошу батьків – дитина має бути готова сприймати інформацію: не можу полетіти, бо не маю крил, не можу засвоїти цей матеріал, бо ця ділянка мозку в мене не працює. Відповідно, до 4 класу такі діти припиняють учитися, бо постійно працюють, докладають титанічних зусиль, а у них нічого не виходить, вони розчаровуються у собі. В них формується занижена самооцінка. А при заниженій самооцінці робити щось немає бажання: я і так знаю, що я ніхто і ніщо, тож навіщо ще раз у цьому переконуватися. Ліпше взагалі нічого не робити.

– Як виправити таку ситуацію?

– Це дуже важко зробити. Тому треба добре подумати, коли посилати дитину до школи. Варто дочекатися моменту, коли вона сама усвідомить, що їй це потрібно. Штучно зробити це неможливо. 

– Якої допомоги потребує дитина від батьків?

– Найперше – підтримки і розуміння, відсутності фанатизму з боку тата і мами з приводу того, що вона має виконати, яку оцінку одержати. А також захисту від учителя. Якщо дитина приходить і жаліється на вчительку, до цього належить дуже серйозно поставитися. З власного досвіду знаю, що вчителі доводили дітей до нервових зривів, принижуючи перед цілим класом, а батькам було до того байдуже… До мене ж вони звернулися через погану поведінку своїх школяриків… А що дітям було робити: або перебувати в депресії, або ж таким чином висловлювати свій протест? Зараз таке трапляється дуже часто.

– Як правильно  будувати стосунки з учителем?

– Багато залежить від обох сторін: учитель має підходити насамперед дитині, а не батькам. Перша вчителька – це друга мама, яка у житті дитини важить, може, більше, аніж біологічна. Вона здатна як побудувати життя школяра, так і зруйнувати його. Це може бути геніальна вчителька, але якщо дитина її не сприймає, то не сприйматиме і самого процесу навчання. Адже є люди, які наче нічого вам не зробили, а вони вам неприємні. Дорослі можуть уникнути такого спілкування, а діти ні. Часом батьки вибирають учителів за своїми фантазіями. Завжди раджу обирати вчительку разом із дитиною. Дитина чітко скаже вам, хоче вона до цієї вчительки чи ні. Потрібно дослухатися до її думки. 

Про оцінки

– Чи є оцінка мірилом успішності? 

– Наша школа оцінює невміння, тобто помилки. У нас оцінки ставлять за невиконану роботу, знецінюючи ту, що була виконана. Якщо з десяти прикладів дитина не зробила два, то оцінку поставлять саме за два незроблені, а не за вісім зроблених. За такої системи бажання вчитися у школяра пропадає, бо знецінюється та частина, що була дуже добре зроблена. Мама каже: “Подумаєш, дев’ять. А міг же мати дванадцять!” Не знаю, чи хотіла б я ще раз старатися задля тих 12-ти,  бо мене знецінили, як і всю мою роботу, яку виконала. Але навіть 9, зважаючи на сьогоднішні вимоги, є дуже високою оцінкою!

– Як мудро встановити для дитини планку?

– Потрібно вимагати рівно стільки, скільки вона може. Тобто планка для кожної  дитини має бути індивідуальна. І за відчуттям кожна мама повинна розуміти, до чого її школярик має здібності. Батьки повинні знайти те місце, де їхня дитина буде успішною: малювання, спорт, музика, навчання, два предмети, а не геть усі. Бо неможливо знати все! Це напевне найскладніше завдання. Але якщо тато і мама не будуть над цим думати, то навіщо те навчання взагалі потрібне?