Нині в Україні майже третина населення – за межею бідності, більшість перебуває на межі… 

Нині в Україні, згідно з дослідженням “Соціальна нерівність” у рамках Програми міжнародного соціального дослідження (ISSP) за участі Інституту соціології НАНУ, лише 17,6% громадян вважають нормальною свою зарплату, тоді як 41% людей переконані, що отримують менше, аніж заслуговують,  37% – набагато менше. Більшість наших співгромадян вважають, що їхній матеріальний рівень нижчий від середнього.

Це ж опитування свідчить: 95% українців вважають себе бідними і рятуються як можуть… 

Не секрет, що значна частина жителів Західної Украї­ни, отримуючи мінімальну зарплату, перебувають фактично на утриманні рідних, що подалися на заробітки за кордон. Щороку заробітчани збагачують нашу державу на 10 млрд євро! Ця сума дозволяє компенсувати легальні показники дефіциту торговельного балансу і втримати національну валюту від карколомного падіння, інформує “Український тиждень”. 

Зокрема, загальна кількість заробітчан, які постійно працюють за межами України, на сьогодні становить майже 1,5 млн осіб. Частка українців, які мають роботу в інших державах, у окремих регіонах сягає 25 – 40% працездатного населення. 

Бідність розраховують за двома показниками

Експерти зазначають: є два стандартні показники розрахунку бідності. Не лише в Україні – це методика розрахунку Світового банку. Розраховують абсолютну і відносну бідність. Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології пояснює, що основою для розрахунку абсолютної бідності є кількість калорій, необхідних людині для життя, та вартість споживчого кошика. 

“Медики подають дані, згідно з якими стає зрозуміло, скільки калорій потрібно, аби людина могла жити і часто не хворіти. Потім підбирають типовий споживчий кошик для певної країни. Це і є основа розрахунку”, – пояснює “Пошті” Володимир Паніотто.

Зі слів соціолога, людина вважається бідною, якщо отримує на 25% менше від середньої зарплати в країні. “Цей показник істотно не змінюється, хоча деякий час були певні коливання. Кажуть, що абсолютна бідність – це головний показник, який змальовує чітку картину бідності. Не думаю, що це правильно. Вважаю, що краще можна побачити бідність завдяки відносному показникові, хоча деякі науковці це заперечують”, – зазначає генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології.

Які вони – бідні українці?  

Алла Лібанова, директор Інституту демографії та соціологічних досліджень каже, що бідні люди в Украї­ні та США –  різні, тому що мають різний рівень середніх доходів. “У нашій державі немає економічного підгрунтя для того, щоби підвищити рівень бідності. Бідних нині в Україні – 26%, тих, хто має середній дохід, – 8 – 10%. Решта – це люди, що перебувають на межі бідності. (Проблема України в тому, що існує межа бідності!) Вони не бідні, але й не можуть бути середнім класом. Багатих у нас – 0,5%.  (А в цивілізованих країнах – 5% .) 

Поза тим, Володимир Паніотто наголошує: соціологи Київського міжнародного інституту соціології визначають так званий “суб’єктивний показник бідності”, тобто бідних людей, які кажуть, що їм не вистачає навіть на їжу. 

“Наші опитування засвідчили: люди вважають себе бідними, коли їм вистачає на їжу, але вони не можуть підтримувати свій звичний раціон. До 2000-го року в Україні кількість бідних різко збільшувалася і становила майже 52%. Потім почала різко зменшуватися через зростання рівня економіки. Але цей показник почав знижуватися ще до цього і був пов’язаний зі зростанням тіньової економіки – вона також допомагала людям виживати. Так, у 2008-му рівень бідності становив 12%, тобто знизився на 40%. Це суттєво! Починаючи з кінця 2008-го, після зміни влади, бідність знову почала зростати, хоча спочатку була тенденція до стабілізації. Як наслідок, нині в Україні приблизно 18 – 20% бідних за суб’єктивним показником”, – каже соціолог. 

Розрив між бідними та багатими. А де ж середній клас?

 Відомо, що абсолютна межа бідності приблизно однакова у всіх країнах. Проте Володимир Паніотто певен: у США і більшості європейських країн цей показник “не працює”, бо таких людей, яким не вистачає на їжу, там майже немає. “Головним є відносний показник бідності, хоча він вказує  нарадше соціальну неоднорідність в суспільстві”, – пояснює науковець, будучи переконаним, що середній клас в Україні розвивається поступово, в той час як у інших країнах становить левову частку суспільства. Там бідних і багатих набагато менше, аніж у нас. В Україні є лише бідні та багаті. Нині постала велика проблема із середнім класом. Якщо порівняти наш середній клас із європейським, то це люди, які мають гроші на освіту, медицину, можуть заощаджувати, дозволити собі відпочинок улітку, мають непогані житлові умови, – таких у нас дуже мало. Ми маємо говорити про середній клас такий, як в Європі. Це не зовсім соціологічне поняття, що було запроваджене задля стабілізації суспільства. Це та група, яка зацікавлена у тому, аби суспільство було стабільним і відтворювалося. Виникає питання: наскільки українська влада зацікавлена у стабільності та розвитку суспільства?” – резюмував Володимир Паніотто.  

ДО ТЕМИ

Чесною працею в Україні не розбагатієш

Людмила Шангіна, директор соціальних програм Центру Разумкова, – про працьовитих українців, бідність, корупцію та низькі зарплати

– Пані Людмило, скажіть, будь ласка, чи є в Україні офіційний показник бідності?

– Офіційного показника бідності у нас немає. 

– На вашу думку, чому українці так спокійно сприймають бідність?

– Не вважаю, що українці спокійно ставляться до бідності. Якщо б це було так, то п’ять мільйонів наших співгромадян не гарували б за кордоном, а працювали на економіку своєї країни.  

– Вважаєте, що вони таким чином протестують проти бідності?

– Так. Виїжджаючи за кордон на роботу, українці протестують проти ситуації, яка нині є в країні. Щоправда, пасивним способом. Вони воліють виїхати з України, бо відстоювати тут свої права не бачать сенсу. З чим це пов’язане, важко сказати… 

Ось нещодавно глава уряду Микола Азаров “дивувався” терплячості наших людей. Ще б пак, терплять усе! Ми не готові до демократичної боротьби за свої права і до боротьби з бідністю зокрема.

– Чому?

– Згідно з даними соціологічних опитувань, в нас дуже високий рівень недовіри один до одного. Можливо, один із найвищих, порівняно з європейськими країнами, які також проводять такі опитування. Так, на запитання, чи можете ви довіряти незнайомій людині, українці переважно відповідають: ні! 

Ми не вміємо об’єдну­ватись. Довіряємо лише кумам, сватам, братам, а іншим людям  не довіряємо. Тому не варто дивуватися, що чиновники часто-густо  допускають до владного корита своїх родичів. Така риса притаманна нам усім. Цю нашу недовіру один до одного чиновники й використовують, маючи нахабність запитувати, чому ми все це терпимо…

– На мою думку, корупція спотворює показник бідності, даючи можливість людям із мінімальними зарплатами жити на широку ногу.

– Погоджуюсь. Ми маємо в країні тотальну корупцію. Людина, яка працює на державній посаді, отримуючи копійки, не може мати великих статків… У  кожному селі жителі покажуть вам будинок митника, прокурора, судді. Хіба це все збудоване за гроші, зароблені чесною працею, за легальні доходи?! 

Цей показник не є таким великим, щоб його не можна було вирахувати. Він  більш-менш однаковий для всього суспільства. Звичайно, в нас дуже багато чиновників, але ж брати хабарі мають змогу далеко не всі…

Тож можемо цілком спокійно орієнтуватися на опитування Держкомстату, себто казати, що наше суспільство – бідне.

– Бідна людина в Украї­ні – це…?

– Це особа, яка витрачає на їжу більш ніж 50% свого доходу. Така людина є бідною. Ми маємо бідність у дуже багатій країні! Влада у нас корумпована, а держава перебуває в злодійських руках. Чому на цих багатющих землях із більш-менш освіченим населенням, яке хоче працювати, маємо такий високий рівень бідності?! Та тому, що більшість людей тою чи іншою мірою є бідними і лише дуже невеликий відсоток становлять забезпечені, а ще менший – багаті. 

– Чи великий нині розрив між бідними і багатими в Україні?

– Дуже великий! Багаті люди в Україні мають такі статки, що розрив між ними і бідними коливається від 1-го до 40-ка,  навіть від 1-го до 60-ти. 

– Чи можна розбагатіти в нашій державі чесною працею?

– Молода людина, яка приходить на ринок праці, від самого початку розуміє, що чесною працею ніколи нічого не заробить,  – ані квартири, ані будинку, ані дорогого автомобіля. Ніколи! 

– Виходить, що маленький відсоток олігархів в Україні збагачується за рахунок бідних?

– Саме так. Вони експлуатують працю двадцяти мільйонів українців. На вісьмох мільярдерів працює вся Україна. А хіба може бути інакше, якщо ми маємо таку значну корупцію, владу, яка працює в інтересах великого капіталу. 

– Тобто бідні українці працюють за копійки?

– На жаль, нині праця в Україні не вартує й ламаного гроша. В державі немає адекватної ціни праці. А якщо немає ціни праці – немає нічого… 

У нас до соціальних виплат зараховують зарплату. Проте вона не є соціальною категорією. Нам платять не зарплату – милостиню! Прикро, що за двадцять один рік незалежності в Україні не сформувалась така економічна категорія, як зарплата! 

Розмовляла Наталія Пиртик 

 ДО ТЕМИ

Ті, хто може опинитися серед бідних 

Людмила Черенько, завідувач відділу досліджень рівня життя  населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи, – про те, як в Україні розраховують абсолютну та відносну бідність 

 – Пані Людмило, прошу сказати, коли в Україні офіційно з’явилося поняття бідності, як її розраховують та якою є її нинішня межа? 

– В Україні уперше про бідність в офіційних документах згадується в 2001 році, коли була затверджена стратегія, а потім програма для її виконання – „Програма подолання бідності”. Був визначений один привідносний критерій 75%  так званого “медіаного рівня” сукупних витрат. Медіана – це певний прототип середнього від найбіднішої домогосподарки до найбагатшого. Витрати домогосподарства, яке ділить увесь перелік на дві рівні частини, є медіаною. Сімдесят п’ять відсотків цієї суми – межа бідності. Тобто всі, хто витрачає менш ніж 75%, – бідні, а хто більше – небідні (перебувають вище від межі бідності).

– Знаю, що окремо вимірюють абсолютну та відносну бідність. Скажіть будь ласка, чим ці критерії бідності відрізняються та як ви їх вимірюєте? 

– До минулого року існував єдиний критерій дослідження бідності. Ми досліджували абсолютну бідність – тобто бідність, виміряну за критерієм прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум – це справді абсолютний підхід, фіксована величина, затверджена урядом. Відносна величина – це коли щороку вартісне значення межі бідності є різним і залежить від того, як розподіляються доходи суспільства.

– Торік в Україні прийняли нову програму „Подолання та запобігання бідності”.  На вашу думку, що нового й цікавого у цьому документі?

– Там визначені три критерії, окрім відносного, – 75% медіани. Межа крайньої бідності – 60% медіани і прожиткового мінімуму. Існує ще й третій підхід – критерій для міжнародних порівнянь,  він також базується на абсолютному підході. 

Межа бідності для країн Східної та Центральної Європи – це п’ять доларів на добу. Не за курсом Нацбанку, а за паритетом купівельної спроможності. 

– Поясніть, що таке паритет купівельної спроможності?

– Те, що можна купити за один американський долар у США, зіставляють з тим, що можна купити за одну гривню в Україні. Так, гривня коштує дорожче, а один долар –  чотири-п’ять гривень. Такі паритети розраховує Світовий банк раз на десять років. Близько 300 країн беруть участь в цих порівняннях, у тому числі й Україна. Тож ці три критерії дослідження бідності нині використовуємо в Україні. 

– Прошу сказати, скільки зараз в Україні бідних громадян?

– Якщо говоримо про бідність, яку досліджуємо за прожитковим мінімумом, то вона на рівні 16%. Якщо ж говоримо про відносний критерій, то вона на рівні 24-25%.

– А середній клас у нас є?

– На жаль, невеликий. В Україні є група “проти середніх”, що становить 50% кількості населення. Це люди з невизначеним соціальним статусом, що будь-якої миті можуть опинитися серед бідних.

– То кого ж можна вважати в Україні бідним? 

– Якщо брати класичний міжнародний критерій, то йдеться про виживання. В Україні бідною людиною вважають особу, яка недоїдає. Також бідними вважають людей, яким не вистачає на додаткові потреби, окрім обов’язкових платежів. Якщо людина заплатила за квартиру і в неї не залишилося грошей на освіту, відпочинок, культурний розвиток за українськими стандартами, то її вважають бідною. 

Якщо ж говорити про міжнародні підходи, які Україна теж недавно застосувала, то визначають перелік благ, відсутність яких асоціюється у самого населення з бідністю. Приміром, виокремлюють вісімнадцять благ –  найбільш вагомих, які населення обрало як необхідну умову. Люди, котрі не мають чотирьох і більше з тих вісімнадцяти благ, вважаються бідними за умовами життя. 

Розмовляла Наталія Пиртик