Опозиційні партії запевнюють, що невдовзі таки домовляться і презентують єдиний список кандидатів на вибори до парламенту. Це має допомогти побороти “злочинну владу” і миттєво покращити життя – принаймні, тим із українців, які проголосують за цей же список. Та найімовірніше те, що список репрезентуватиме далеко не цілу опозицію, навіть не ту її частину, що входить до Комітету опору диктатурі.

Більшість українців, приймаючи рішення за кого ж голосувати, орієнтуватимуться на опозиційність до діючої влади. Про це розповів керівник соціологічної групи “Рейтинг” Олексій Антипович під час круглого столу, присвяченому перспективам об’єднання опозиції. Хоча при цьому українці значно більше вірять у консолідацію провладних партій, аніж їх опонентів. Хоч це лише загальні настрої, а конкретніші вияви симпатій можуть суттєво відрізнятися від декларованих.

Наприклад, багатьом опозиційним партіям насправді й не дуже вигідно об’єднуватися, оскільки це спричинить відтік прихильників – різна ідеологічна база, економічні програми.

За словами Антиповича, найменш ймовірнішим є об’єднання “Батьківщини”, “Фронту змін” та партії УДАР. “У своєму кістяку УДАР має більшість молоді – до 40% електорату; більшою мірою це вибір чоловіків, а не жінок; до того ж однозначно – це міське населення. Такою є структура виборців УДАРу. А тепер візьмемо структуру електорату “Фронту змін” чи “Батьківщини” – остання буде навіть більш показовою: серед виборців більшість жінок, сільське населення, середнього-старшого віку і невеликі доходи. Відповідно ми отримуємо дві діаметрально протилежні частини електорату. Відтак через таке об’єднання частина виборців відійде від Кличка”. У самій партії це теж чудово розуміють, тому усе частіше можемо почути про те, що УДАР на вибори йтиме окремо від інших.

Інше можливе об’єднання – “Фронт змін”, “Батьківщина” та “Свобода”. Воно теж не дасть кумулятивного ефекту – якщо ці партії йтимуть на вибори порізно, одержать більше голосів. “На Зхідній Україні під 60% виборців готові були б проголосувати за таке об’єднання, але підемо на схід, на північ – там менший відсоток – на рівні 36%, а в Центральній Україні лише чверть виборців готові голосувати за таке об’єднання. Різна ідеологічна база цих трьох сил не дозволяє отримувати значні дивіденди у масштабах України. Тому цей варіант малоефективний”, – розповідає Олексій Антипович.

Найімовірнішим залишається союз “Батьківщини” та “Фронту змін”. У такому випадку чверть прихильників Яценюка – а це близько 3% – відвернуться від партії і перейдуть до прибічників “Свободи”, УДАРу чи якихось інших.

 “Щоправда суспільний запит на об’єднання опозиційних партій призводить до того, що кожен п’ятий прихильник “Свободи” готовий проголосувати не за “Свободу”, а за таке ймовірне об’єднання”, – зауважує Антипович. Загалом же постійні розмови про створення єдиного списку призвели до того, що виборець тепер рідше готовий голосувати виключно за одну, “свою”, партію – відбулося усереднення позиції, відтак – більше вагань і перетоків відсотків.

Якщо опозиція таки має об’єднатися, то найкраще це зробити якомога швидше: те, що союз партій не дає кумулятивного ефекту засвідчує, що люди не мають наміру голосувати за те, чого до кінця не розуміють. Якою буде політична програма утворення із різних партій, економічні пріоритети, що вони робитимуть у парламенті – за розмовами про необхідність об’єднання опозиціонери забувають розкрити підстави такого союзу.

Виступи ж представників політичних партій на тому ж круглому столі про перспективи співпраці дають достатньо підстав вважати, що об’єднання опозиції має небагато шансів стати реальністю. Самі ж представники політичних сил аж ніяк не сповнені бажання бодай вислухати чи прислухатися до позиції своїх потенційних партнерів – сприймається лише те, що не суперечить усталеним поглядам. 

Окрім того є феномен “ображених партій”: хай яким буде єдиний список, залишаться малі партії, які до нього не потраплять, але матимуть бажання делегувати своїх представників до ВР. Питання: як діятимуть вони, якщо їм порадять зняти своїх кандидатів і агітувати за єдиного погодженого? Доки є надії на сяке-таке узгодження кандидатів на мажоритарних округах, триває й переговорний процес у межах КОДу – лише ця платформа дозволяє узгодити позиції навіть із найдрібнішими партіями.

Щоправда є одна важлива річ, про яку, схоже, не знають місцеві опозиційні партії: західні області – єдиний регіон в Україні, де довіра до опонентів влади перевищує недовіру. Усюди по країні опозиціонерам, хоча й менше, аніж владі, не довіряють. Думка, що наш регіон завжди залишатиметься “не розчарованим”, настільки ж помилкова, наскільки й зручна.