Дружба з неповносправними змінює світ і ще більше наповнює його змістом

У сучасному інформаційному просторі ми вже звикли до слова “волонтер”. Волонтери – це люди, які готові безоплатно брати на себе певні зобов’язання, допомагати іншим. У світі волонтерський рух вже давно й ефективно працює, переймаючи на себе значну частину роботи у певних ділянках соціальної сфери, у значимих подіях та заходах.

Важливо і престижно

У багатьох суспільствах бути волонтером – престижно і важливо для подальшого розвитку кар’єри. Відомості про волонтерську участь вносять у резюме, вони мають значення для працедавця, адже свідчать про ділові якості претендента на посаду, його ініціативність та досвід. Але не це є визначальним у волонтерському служінні. Головне –  бажання бути комусь корисним, потрібним, приносити радість своєю роботою, використовувати власний вільний час на благо інших. У нас, зазвичай, людей, які є волонтерами, сприймають неодно­значно. Багато хто не вірить, що можна робити щось хороше просто так, без жодних винагород.

Значно простіше зрозуміти волонтерство у цікавих подіях, спортивних заходах. Сьогодні активізувалося волонтерство у зв’язку з майбутнім Євро-2012. Проводять курси для тих, хто хотів би долучитися до проведення чемпіонату. Тут можна знайти нових друзів, попрактикуватися у спілкуванні іноземною мовою. Однак є значно ширше поле для волонтерської діяльності – допомога тим, хто її потребує. А таких у нашому недосконалому суспільстві ще не так багато.

Допоможіть тим, хто поруч

Так уже склалося, що неповносправних людей, особливо з розумовими проблемами, в нас намагалися залишити на узбіччі життя, суспільна думка в нашому суспільстві – річ жорстока і не на боці неповносправних. Родини, в яких були діти зі синдромом Дауна, ДЦП, вона нерідко доводила до того, що вони соромилися своїх дітей, намагалися закрити їх в інтернатах.

Батьки замикалися в собі через нерозуміння, несприйняття, залишалися на самоті зі своїми проблемами. Завдання змінити цю ситуацію, показати, що неповносправні є таким ж важливими членами суспільства, що вони мають свою місію, поставили перед собою спільноти, які зародилися в Україні на зорі незалежності.

Так, однією з перших була „Віра і Світло”, згодом постав і “Лярш-Ковчег”. Члени спільноти регулярно зустрічаються, щоб ділитися труднощами і радощами, святкувати і молитися, підтримувати одні одних, зростаючи у дружбі, вірі та любові.      

“Віра і Світло” виникла як відповідь на страждання неповносправних та їхніх родин, які дуже часто зазнають приниження та відкинення. Тому спільноти „Віри і Світла” насамперед є спільнотами дружби та взаємної підтримки, які діють при церковних парафіях.

Спільнота ґрунтується на переконанні, що кожна людина, якою б не була її неповносправність, безцінна, а тому заслуговує любові, поваги та права на самореалізацію. Люди ж неповносправні розумово часто наділені особливими рисами сердечності, безпосередності, простоти. Саме тому вони можуть допомогти нам відкрити справжню красу і глибину людських стосунків, радість життя. Люди, які часто зазнають такого непомірного приниження та відкинення з боку суспільства, можуть стати для нього учителями життя, адже, як каже апостол Павло: „Бог вибрав немудре цього світу, щоб засоромити мудрих”.

У спільноті особи з розумовою неповносправністю мають можливість любити, ділитися багатством свого серця, безпосередністю, відкритістю і простотою. Батьки відчувають підтримку та дружбу, можуть по-новому відкрити внутрішню красу та дар своєї дитини. 

– Ми у спільноті вже з 2000 року, – розповідає Людмила Аннич, мама 15-річної Насті, яка має проблеми через ДЦП. – Звернулися сюди після перегляду фільму про “Віру і Світло”, де вперше не було жалості і співчуття, а був життєвий оптимізм. Тут у мене кардинально змінилося ставлення до молоді, яка присвячує свій час не дискотекам і розвагам, а нашим дітям і нам. Для мене це важить дуже багато. Моя Настя має можливість спілкуватися як під час зустрічей, так і телефоном, вона долучається до життя. Адже всім так приємно мати друзів.

Отримувати більше, ніж давати

Молодь через дружбу з неповносправними може пізнати інші життєві цінності, відкрити для себе новий сенс життя та подивитися на світ очима любові. Волонтерами у “Вірі і Світлі” є переважно молодь віком 18 – 35 років. Це здебільшого студентська молодь, молоді сім’ї.

– Перебування у спільноті “Віра і Світло” – це не лише допомога, – розповіла “Пошті” приятель-волонтер Анна Бойко. – Для мене дружба з особами розумово неповносправними означає набагато більше. Це – відкриття краси, неповторності, талантів у людині з особливими потребами, її простоти, щирості і любові. Це – присутність, духовний зріст, відкриття для себе справжніх життєвих цінностей поряд із другом, якого так часто відкидали. Тут розумієш, що насправді ці люди мають набагато цінніше багатство і що здатні давати значно більше, ніж я. Спільнота – місце, де ми проводимо разом час, дякуємо Богу за дар нашого життя і допомагаємо один одному віднайти належне місце в суспільстві.   

І хоч сьогодні число во­лонтерів-приятелів у цій спільноті становить близько 200 осіб, потреба в людях, які готові проводити час із неповносправними, буде завжди. Оскільки це не тимчасова допомога, а дружба. Це є свідомим і відповідальним вибором, а згодом стає способом життя.

У спільноті “Лярш-Ков­чег”, окрім спільних заходів та дружби, неповносправні можуть також долучитися до програм, вчитися щось робити своїми руками, відчувати власні можливості. Як зазначає координатор проектів та зовнішніх зв’язків спільноти “Лярш-Ковчег” Іванка Мельник, сьогодні у “Лярші” є 24 волонтери, які приходять у різний час. Вони беруть участь у всіх частинах майстернянських програм: спільній молитві, заняттях з працетерапії, руханці, у навчанні нових видів ручної праці, готуванні їжі. Приятелі-волонтери на цих програмах спілкуються з друзями-неповносправними, допомагають виготовляти намиста з бісеру, дерев’яні ікони, свічки, листівки та інші цікавинки. У цьому середовищі волонтери вчаться приймати людей такими, якими вони є, з усіма їхніми слабкостями та характерами, починають по-іншому сприймати життя.

– Наша організація радо вітає всіх зацікавлених у нашій діяльності людей, – розповідає вона. – Завдяки волонтерам люди з особливими потребами отримують потрібну їм увагу, можливість спілкування. Відчужені від суспільства через свою розумову неповносправність, а тому часто закриті у чотирьох стінах, вони мають можливість інтегруватися в суспільство, плекати почуття власної гідності та цінності свого життя. Спільними зусиллями доводимо, що суспільство є гуманним тоді, коли базується на відкритості і повазі до слабих та зневажених.

– Про спільноту “Лярш-Ковчег” я дізналася від друзів, – каже Вікторія Дмитрук. – Розповіді друзів не лише зацікавили, а й спонукали прийти і подивитися на майстерні “Ляршу”. Спочатку думала, що роблю якийсь благородний вчинок, але, прийшовши туди, зрозуміла, що не лише я потрібна друзям (так у “Лярші” називають осіб розумово неповносправних), але й вони мені потрібні також. Допомагаючи іншим, розумієш, що насправді даєш значно менше, ніж отримуєш. Мабуть, те, що привело мене вдруге й наступні рази до “Ляршу”, це прагнення бути з іншими, адже, як писав Жан Ваньє (засновник “Ляршу”), “наше серце не потребує ні слави, ні влади, ні успіху, ні почестей. Єдиною його потребою є любов та єднання зі серцями інших людей”.