Церкви східного обряду 12 лютого звершують пам’ять Трьох святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Як розповів “Пошті” викладач  богослов’я УКУ Тарас Тимо, саме вони зробили багато для розвитку богослов’я, осмислення Святого Письма для розвитку церковної структури і вирішення багатьох питань, пов’язаних із розвитком Церкви. Усі вони жили в ІV ст., коли Церква, отримавши свободу та державне визнання, дуже стрімко розвивалася.

Василій був засновником чернечої спільноти і до сьогодні багато монаших спільнот живуть за його правилами. Також будучи архієпископом одного з найбільших міст імперії – Кесарії Каппадокійської – був дуже активним душпастирем. Його діяльність можна багато в чому порівняти з діяльністю митрополита Андрея Шептицького – він був сильною, вольовою фігурою, був дуже активний, займався і чернецтвом, і богословськими суперечками того часу, і взаєминами з владою, вів велику соціальну діяльність, дбав про нужденних, хворих. Багато зробив для утвердження віри в Трійцю.

Григорій Богослов був, може, менш практичним діячем, ніж Василій, уже саме ім’я, яке дала йому Церква – Богослов – свідчить про його значення, адже за всю історію Церкви тільки троє удостоїлися цього визнання – євангеліст Іван, Григорій та Симеон, званий Новий Богослов. Він осмислював актуальні богословські питання, істини християнської віри, насамперед щодо Трійці, щодо природи і особи Христа, щодо Його воплочення. Був єпископом у невеликому каппадокійському містечку Назіянз, а якийсь час був навіть Пат­ріархом Константинополя. І саме в цей час і багато в чому завдяки йому та під його головуванням відбувся ІІ Вселенський собор, який остаточно усталив Символ віри, той, який ми сьогодні промовляємо. Це було останнє слово в суперечках, де Церква ствердила, що ми віримо у Бога, який перебуває в Трійці.

Іван Золотоустий жив дещо пізніше, був християнським інтелектуалом, менше займався догматичними питаннями, а більше звертався до моралі. Більшість його творів – це пояснення Святого Письма, достосоване до потреб людей і викликів сучасності. Через свою безкомпромісну позицію вступив у конфлікт з тодішньою імператрицею та іншими впливовими людьми і був відправлений у заслання, де і помер як ісповідник віри.

Івана Золотоустого та Василія Великого треба згадати і як авторів Божественної літургії. Звичайно, вони не склали її від початку до кінця, але в церковному переданні вони залишилися як упорядники і редактори, ймовірно, молитви анафори – це власне їхня творчість.

За церковним переданням, ми святкуємо їх пам’ять разом, бо в ХІ ст. серед церковних кіл виникли своєрідні партії, кожна вважала когось із них найбільшим Отцем Церкви і вимагала особливого вшанування для нього. За переданням, коли ці суперечки зайшли в глухий кут, єпископ міста Евхаїти Іоан мав сон, в якому ці три святі сказали, що неважливо, хто є більший, що перед Богом вони рівні, всім Бог дав свою благодать і не треба розділятися і сваритися через суперечку, як їх почитати.

Найкращим почитанням буде, якщо пам’ять всіх трьох буде звершуватися в один день. Твори отців не втратили своєї актуальності, вони дуже промовисті для сучасної людини. Однак ми маємо досить великий часовий і культурний бар’єр. Якщо знайдемо в собі сили його подолати, то нас чекає великий духовний здобуток – утвердження і зростання у вірі.

“Зрозуміємо, що ті всі лжевчення, яких ми сьогодні маємо багато, нічого нового не говорять, з ними Церква розібралася ще в ІV столітті. Це реанімація старих єресей, на які отці Церкви дають дуже вдалі відповіді, – зазначає Тарас Тимо. – Якщо знайти ключ до розуміння творів отців, звичайні вірні можуть багато почерпнути для себе, тому при УКУ з 1 березня знову будуть працювати богословські курси, де серед іншого можна буде ознайомитись ближче і зі спадщиною отців Церкви”.