Китайська економіка стала другою за величиною у світі, поступившись лише американській

Китайська економіка створила 2010 року в усьому світі 14 мільйонів робочих місць. Про це заявив президент КНР Ху Цзиньтао під час свого чотириденного візиту до США. У такий спосіб він спробував відкинути претензії американців у заниженні курсу юаня, що провокує погіршення економічних умов в інших країнах.

На думку американських конгресменів, політика Китаю веде до масової втрати робочих місць у США. У відповідь Ху Цзиньтао наголосив, що завдяки КНР американські споживачі одержують недорогу і якісну продукцію, що дозволяє їм заощадити 600 мільярдів доларів.

За словами глави КНР, ріст економіки його країни допоміг світу перебороти глобальну фінансову кризу. Нагадаємо, що минулого тижня китайський віце-прем’єр Лі Кецян звернув увагу на швидке збільшення обсягів імпорту в Китай, що в 2011 році повинен досягти півтора трильйона доларів. Своїм попитом на закордонну продукцію, вважають керівники КНР, країна підтримує промисловість в інших державах. Нагадаємо, що 20 січня статистичне відомство КНР опублікувало дані про зростання валового внутрішнього продукту країни минулого року на 10,3 відсотка.

Експерти звертають увагу на те, що дипломатичний та економічний вплив Китаю набув особливого значення в Азії за останні роки. Економічний підйом країни з найбільшим населенням у світі призвів до посилення китайської присутності в цьому регіоні, який протягом десятиліть вважався об’єктом імперських амбіцій США та економічного натиску Японії. Ще в 1950 – 1970-х роках відносини Китаю з країнами Південно-Східної Азії були вельми напруженими. Ситуація почала поступово змінюватися на початку 1980-х, коли в життя стали послідовно втілюватися три китайські ініціативи: “реформування й відкритість”, “політика добросусідства” і “стратегія перетворення на світову наддержаву”, – спрямовані на активізацію капіталовкладень і посилення присутності китайських компаній на зовнішньому ринку.

З того часу стрімко зросли взаємні візити високопоставлених посадових осіб, торгівля й капіталовкладення, туристичні поїздки та відносини з країнами АСЕАН (що об’єднує 10 держав: Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, Лаос, М’янму та Камбоджу). Одночасно Пекін підсилив свою присутність у Середній Азії завдяки бездіяльності Росії та США.

Прямі китайські капіталовкладення в АСЕАН є досить красномовним показником. Вони значно зросли за останнє десятиліття, досягнувши 2,8 мільярда доларів. Створення в січні минулого року зони вільної торгівлі АСЕАН – Китай, в якій проживає 1,9 мільярда людей і чий ВВП становить близько шести трильйонів доларів, ще більше зміцнило регіональну економічну інтеграцію. Завдяки досягнутій угоді, взаємна торгівля між Китаєм і АСЕАН у 2010 році зросла на 37,5%, досягнувши 293 мільярди доларів.

У пошуках дешевшої робочої сили китайські автомобілебудівні та текстильні підприємства розмістили частину свого виробництва в Камбоджі, а Торгово-промисловий банк Китаю придбав банківські установи в Індонезії й Таїланді, в тому числі й для обслуговування китайських інвесторів за кордоном.

Пекін став важливим постачальником фінансових ресурсів і технологій для менш розвинених сусідніх держав. Найчастіше це робиться для того, щоб забезпечити продаж своїх товарів і одержати доступ до сировинних ресурсів. Китай побудував і профінансував будівництво портів, автомобільних доріг, нафтогонів і залізничних колій, які пов’язують південну частину країни з М’янмою, Лаосом, Таїландом, Сінгапуром, Бангладеш та Індією.

Усі ці зміни викликають особливу стурбованість Японії, якій, як вважають деякі експерти, вже незабаром доведеться поступитися Китаю статусом найуспішнішої країни Азії. Збентежене Токіо пішло на ще більше зміцнення своїх відносин з Вашингтоном і стало уважно придивлятися до таких країн, як Індія та Австралія, а також переконало В’єтнам розвивати політичні й військові зв’язки з Вашингтоном. Усе це робиться з єдиною метою: врівноважити економічний підйом Китаю, не відмовляючись при цьому від співробітництва з ним. Чи вдасться японцям убити одразу двох зайців – побачимо.

Андрій Стельмах