Любов Галась, керівник Театру мод “Юніка”, про те, як досягти успіху у професії моделі тим, кому ще немає 10-ти, та чи варто заохочувати дітлахів до подіуму

Не одне дівча нишком приміряє мамині туфлі чи сукні і бачить у мріях феєричний і привабливий світ моди. Здається, наче нічого складного у професії моделі немає: чимчикувати подіумом туди-сюди та постійно бути на дієті. А втім для того, аби вразити суворих і вимогливих модних критиків, потрібно бути не лише красивою, але й талановитою і готовою працювати. Сьогодні “Пошта” спілкується з Любов’ю Галась, керівником Театру мод “Юніка”.

– Прошу сказати, що є головним у підготовці до подіуму?

– Звичайно, кожна маленька дівчинка мріє про подіум, про моду. І очевидно, що будь-яке дівчатко любить покрутитись перед дзеркалом, одягнути мамин одяг і пофантазувати. Вважається, що робота моделі – індивідуальна, проте наш Театр мод намагається, аби дівчатка вчились працювати в колективі. Найважливіше у нас – це побудова взаємостосунків.

Навіть якщо дівчатка їдуть на конкурси краси, де змагаються за перше місце чи корону, вони допомагають одна одній. Хоча здебільшого це залежить від мами, яка навчає дитину доброзичливості і підтримки. Те, що ми закладаємо в дитині з раннього віку, пожинаємо у зрілості. Часом гонитва за брендом перетворюється на стиль життя. Ми прагнемо цього уникнути, адже в людині мають бути прекрасними і культура, і мовлення, і манери поведінки.

– Пані Любо, за якими критеріями підбираєте своїх вихованок?

– Для нас важлива не лише краса, але й талант. Існує стереотип, що все, що потрібне для моделі – це худенька фігурка. Це безперечний плюс, але не лише цим обмежуються вимоги до дівчаток. Деякі конкурси є лише модельні, а в деяких слід продемонструвати вміння і співати, і танцювати, і представити себе.

Тому серед наших вихованок є і перша принцеса України, і друга принцеса України, і найкраща модель. Я намагаюсь відправляти дівчаток на такі конкурси, де кожна може здобути корону. Існують конкурси з жорстокими вимогами і обмеженою кількістю корон, а я не можу бачити дитячих сліз. Як маленькій дівчинці поясниш її поразку? Невже шкода кришталю для того, аби нагородити всіх діточок, а одній дозволити просуватись далі?

Я не даю оголошень чи реклами, а потрапляють до нас зазвичай за клубною системою, тобто діти переказують одні одним. Якщо мама прагне, щоб дитина приєдналась до нас, але сама дитина не хоче, ми запрошуємо її подивитись, як відбуваються наші заняття, а тоді питаємо, чи не з’явилось у неї бажання. У мене дітей, які не хочуть займатись, яких до цього змушують, нема. Отже, першим критерієм є бажання. Добре, звісно, якщо є бажання і талант, але якщо є талант, але нема бажання – це найгірше.

– Як Ви гадаєте, які найважливіші навики може почерпнути для себе дитина у вашому Театрі мод?

– Основним заняттям є дефіле, вміння правильно ходити, постава, знання, як правильно ставити стопу. Також важливими є основи сценічної майстерності, адже дівчинка повинна представити себе глядачам.

Перед тим, як виходити на сцену, варто поставити собі три запитання: для кого, для чого, навіщо. Якщо на ці запитання ти не можеш знайти відповіді, на сцену йти не потрібно. Для кого? Для глядача. Для чого? Ми прийшли для того, щоб триматися впевнено. Навіщо? Щоб налагодити контакт із глядачем, щоб отримали задоволення і ті, хто на сцені, і ті, хто в залі. Також є і елементи хореографії, адже в нас є конкурс, який побудований лише на українських народних танцях.

Є конкурс “Діти народів світу”, де дитина протягом 20 секунд має передати характер людини певної національності. Згодом ми ці всі сценки об’єднуємо, адже Україна відкрита для всіх народів світу.

– Скажіть, будь ласка, з ким співпрацюєте?

– Ми співпрацюємо з Академією мистецтв, з Марією Сєдовою, з випускниками коледжу легкої промисловості, з деякими магазинами, тобто ми відкриті для контактів.

– Чи не рано говорити в такому віці дітям про подіум, як вони на це реагують?

– У дітей горять очі, коли їм про це говорять. Адже це не лише подіум, а й можливість вирівняти спину, навчитись правильно ходити. Тому вважаю, що це не рано, що раніше дитина почне займатись, то краще. Але слід зважати на індивідуальність, оскільки у кожної дівчинки різний період дорослішання. 

Моя позиція така: відві­дуйте усі гуртки і ходіть скрізь, де можете і хочете. Намагаємось відкривати таланти і дослухатись до бажань дітей. Адже кожна дитинка, як алмазик, який треба правильно огранити. І чим більше люблячих рук до неї торкнеться, тим краще. До того ж живе спілкування з учителем і робота в колективі ніколи не замінять телевізора!

Оля Никорак