“WikiLeaks” розповів про африканські пристрасті навколо українських бойових машин

Французький часопис “Le Monde” знову нагадав світу історію суховантажу “Фаїна” під прапором Белізу, який 25 вересня 2008 року захопили сомалійські пірати. Нагадаємо, що розбійники виявили в трюмі дуже незвичайний вантаж: величезну кількість зброї та боєприпасів, а також танки Т-72. Увесь той арсенал мав українське походження і офіційно призначався для кенійської армії, про що свідчили й супровідні документи. Але, як повідомляють в американській дипломатичній телеграмі, яку поширив “WikiLeaks”, насправді зброя і танки повинні були потрапити в Південний Судан до заколотників з Народно-визвольної армії (НВАС).

У США сприйняли цю новину дуже серйозно. Потрібно було зробити все можливе, щоб не дати вантажу “Фаїни” потрапити до рук ісламістів, деякі групи яких заявляють про свій прямий зв’язок з “Аль-Каїдою”. Після довгих переговорів і передачі викупу в 3,2 мільйона доларів “Фаїну” відпустили, не зачепивши вантаж. Корабель продовжив шлях до кенійського порту Момбаса, але, як стверджує “Le Monde”, на цьому епопея Т-72 не закінчилася. 

Сполучені Штати таємно, але наполегливо виступили проти передачі озброєння суданцям. Натомість кенійське керівництво всіляко протистояло американському тиску і наполягало на доцільності відправлення Т-72 до сусіднього Судану. Розрахунок Кенії очевидний: керівництво напівнезалежного Південного Судану призначило дату референдуму про самовизначення, що міг дозволити Півдню стати суверенною державою. Таким чином, Кенія розраховувала послабити небезпечного сусіда. Крім того, уточнюється в опублікованій “WikiLeaks” телеграмі, “цілком можливо, що тут була наявна і фінансова вигода для якого-небудь високопоставленого кенійського чиновника (а може, й кількох)”.

Посол Сполучених Штатів спробував переконати прем’єр-міністра Кенії відмовитися “від танкового проекту”. Але той вперся, цілком логічно наголошуючи, що під час попередніх поставок зброї в Південний Судан ніякої протидії з боку американців не спостерігалося. Судячи з матеріалів “WikiLeaks”, у кенійського керівництва склалося враження, що Сполучені Штати, які намагалися заблокувати передачу танків суданцям, “перекинулися на бік Хартума”. Американські дипломати спробували пояснити, що, на відміну від попередніх поставок, які цілком узгоджувалися з умовами мирної угоди, партія танків явно виходила за її рамки й тому “заслуговувала на санкції”.

Т-72 у підсумку все-таки прибули в Південний Судан. Тоді американські дипломати спробували унеможливити поставку другої партії, вдаривши по джерелу в Україні. Вони розпочали переговори з чиновниками в Києві, одразу наголосивши, що, за їхньою інформацією, танки Т-72 придбало міністерство оборони Кенії для Південного Судану, що заборонено міжнародними санкціями. Проте представник українських експортерів військової техніки заявив, що вантаж був “призначений виключно для Кенії: Україна не відправляла військову техніку в Південний Судан”. Тоді американський дипломат продемонстрував копію договору, яка доводила, що танки призначалися саме для суданців. Однак українець не знітився, висловивши свої сумніви щодо правдивості цього документа. І перепитав, чи, бува, в Сполучених Штатів немає вагоміших доказів. Вагоміші докази були: супутникові знімки, що демонструють вивантаження Т-72 у Кенії, їхню переправку залізницею спочатку вглиб країни, а потім – у Південний Судан. Як відзначив у телеграмі до Вашинґтона задоволений дипломат, “це викликало дуже сильне потрясіння української сторони”. Бажаючи розвинути перевагу, американський дипломат застеріг своїх українських співрозмовників, відзначивши, що “подібна неправда не відповідає очікуванням США від свого стратегічного партнера” і що “за допомогою такої неправди Україна не може нічого виграти, але може багато чого втратити”. У відповідь він почув наступне: “Україна розгляне ситуацію у світлі партнерських відносин таким чином, що США зрозуміють, наскільки надійним партнером є Україна”.

Ось такі подробиці  африканської “танкової справи” за участі України розповів часопис “Le Monde” на основі публікацій “WikiLeaks”. 

Марія Щепанська