Отець Ігор Пецюх, духівник Українського католицького університету, про піст, його найважливіші аспекти та небайдужість до ближнього

Закінчується 2010 рік, і знову християнський світ готується гідно зустріти Різдво Христове. Одним із аспектів такого приготування є Різдвяний піст. Сьогодні “Пошта” спілкується про сучасне розуміння посту з духівником Українського католицького університету, доктором богослов’я о. Ігорем Пецюхом. “Категорія посту є ще передхристиянською. Про піст ми читаємо вже в Старому Заповіті, є піст і в мусульман, є і в інших релігіях. Десь загальнолюдська інтуїція дійшла до того розуміння, що відмова від чогось може мати сакральне значення. Не лише для мого тіла, а стосується духовного виміру життя людини”, – зазначає співрозмовник.

Традиція посту

– Отче, скажіть, будь ласка, чому ми постимо?

– Піст може мати покаяльний характер, як перепрошення за свої гріхи, або за гріхи інших людей, а може мати характер підготовки до зустрічі із “сакрум”, до зустрічі з Богом. У пророків неодноразово повторюється заклик до посту як покаяння, як усвідомлення своїх помилок, своєї грі­ховності та готовності навернутися.

– Яким є Різдвяний піст в нашій традиції?

– Якщо Великий піст має більше покаяльний характер, то Різдвяний є насамперед отим приготуванням до чогось величного та святого, до приходу у світ Спасителя. Різдвяний піст ніколи не відзначався особливою строгістю, саме на цей період припадають свята св. Андрія та св. Миколая, які в народній традиції є чимось радісним.

– Чи змінювалися підходи до посту впродовж історії?

– Церква завжди заохочувала вірних до стриманості, але в різні періоди по-різному. І сьогодні в Україні є неоднорідне ставлення до посту. Греко-католицька церква ще на Замойському синоді ввела низку пом’якшень: дозволено вживати набіл (молоко, сир) в усі дні, а відмову від м’яса обмежено до понеділка, середи та п’ятниці. Після ІІ Ватиканського собору, наприкінці 60-х, УГКЦ мінімізувала вимоги до вірних щодо посту, уподібнивши їх до загальної практики католицької церкви: не вживати м’яса в усі п’ятниці, крім загальниць. Але водночас, було зроблено наголос, на позитивному аспекті – піст це не лише стриманість “від” але й зусилля “для” – в цьому часі заохочується вірних до частішої молитви та діл милосердя.

– Чому Церква дійшла такого висновку?

– Ми живемо в іншому часі. Потрібно пам’ятати, що харчовий аспект є лише одним серед інших. Дуже часто він у сучасному світі перетворюється на різноманітні дієтичні практики. Багато людей взагалі не вживають м’яса, але не вкладають в це жодного релігійного змісту. Однак, є один момент, такі рішення прийнято в Церкві, коли вона перебувала у вигнанні й у підпіллі, коли наші вірні були інформаційному вакуумі. Християни ж в Україні постили досить строго. Вірні ж в діаспорі, постили інакше… Коли в 90 –х роках Церква вийшла з підпілля і до нас почали приїжджати священики з поза України, зі своїм ставленням до посту то відбулася зустріч “двох світів”.

Як правильно постити

– Якою є ситуація сьогодні?

–  Відбулося поступове “взаємопроникання” тих світів. Послаблення посту на Заході не було самоціллю, чи намаганням достосуватися до “духу часу”. Просто було змінено акценти. Якщо харчові вимоги “об’єктно” спрямовані, то новий погляд давав більш “суб’єктну”, персоналістичну перспективу. Тобто ключове питання не стоїть “чого мені не можна”, але “що мені слід” робити, для будування стосунків з Богом і з ближнім. Персоналістичне розуміння посту поступово входить у життя українських вірних. Водночас, оце розуміння аскези, того, що повний шлунок і молитва – не зовсім сумісні речі, впливає на греко-католиків на Заході.

– Що нам може дати така аскеза?

– Відчуття півголоду нам потрібне, щоб відкривати себе для чогось іншого, більшого, що є голодом духовним. Вона є знаком голоду екзистенціального, котрий не можна заспокоїти харчами. Він в нас є, ми часом його не усвідомлюємо. Однак, ми потребуємо чогось більшого, духовного, що не вміємо назвати словами. Піст нас до цього підштовхує.

– Чи важливо в пості виснажувати своє тіло?

– Піст не є боротьбою з тілом. Тіло не є протилежністю до Духа. Оскільки ми є тілесно-духовними, то і те, й інше покликане жити з Богом. Тому піст і аскеза є не для того, щоби тіло знищити і звільнити дух. Наші тілесні обмеження не є проти тіла, а лише мають на меті інтегрувати наше тілесне життя з духовним.

– Отож, як правильно має постити християнин?

– Сьогодні різні підходи до посту. Якщо людина хоче постити і бачить в тому сенс, насамперед духовний, не можна її зупиняти. Важливо правильно скерувати її, доповнити це фізичне, кулінарне значення посту персоналістичним значенням. Хочу нагадати вже багато з різних нагод цитовані слова Василія Великого. Коли його запитали, чи можна їсти у піст м’ясо, він відповів, що не так важливо, чи ти вживаєш м’ясо, важливо, щоб ти не їв людини.

– Які найважливіші аспекти посту Церква визначає сьогодні?

– Небайдужість до ближнього. В Церкві завжди було наявне багатопланове розуміння посту, а сьогодні вона робить особливий акцент на внутрішню заангажованість людини в молитовне життя, в милостиню, в добрі діла. Звернути увагу на стосунки, на те, що є найважливішим в християнстві – на любов. Бо те, до чого кличе Господь, і те за, що він спитає, це не скільки я з’їв котлет, а чи подав склянку води тому, хто хотів пити, чи впустив у дім подорожнього.

– Від чого на період посту мав би відмовитися християнин?

– Від того, що заважає нам бути ближчим до Господа та до наших рідних. Напередодні Різдвяного посту один із наших владик в Америці закликав вірних під час посту вийти із соціальних мереж. Тобто, є важливим проаналізувати, яким речам присвячуємо найбільше часу, того часу, який мали б віддати своїм рідним та близьким, провести в спілкуванні з ними, час, який мали б провести в молитві, яка також є спілкуванням, спілкуванням з нашим Творцем і Господом. Можливо, варто обмежити ті сфери, які крадуть нас у нас самих.

– Що є добрим підсумком посту?

– Внутрішня, духовна переміна. Піст є нагодою, щоб певні речі переосмислити, знайти те, що втрачено, і, завершивши піст, не вернутися до попереднього стану, а вийти з нього оновленим, зберегти ті нові стосунки, понести далі в життя нове розуміння сенсу свого буття.