Показати на хиби ук­раїнської політики, однак не спричинити наслідкового дрейфу до Росії. Таку дилему вирішували європарламентарі, і, схоже, їм вдалося розрубати цей вузол. Принаймні вирішити першу складову завдання.

У четвер Європейський парламент проголосував за резолюцію щодо ситуації в Україні. Цьому передували одноденні обговорення шести зареєстрованих проектів документа, кількаразове перенесення слухань та демарш європейських “прогресивних соціалістів”.

Наприкінці лютого цього року, саме у день інавгурації Януковича, Європарламент оприлюднив свою попередню резолюцію, в якій вперше чітко наголосив на можливості вступу України до Євросоюзу: “Відповідно до статті 49 Договору про ЄС, вона може подати заявку на членство в ЄС, як будь-яка інша європейська країна, яка дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права”. В останній резолюції цей пункт продубльовано і ще раз згадано позитивну динаміку діалогу із Євроунією, однак листопадовий документ, попри завуальованість дипломатичної мови, містить значно радикальніші та конкретніші зауваги до політики української влади.

У Європарламенті дали зрозуміти, що слідкують за “інформаційною політикою” партії влади, а тому закликали “утриматися від будь-яких спроб контролювати, прямо або опосередковано, зміст повідомлень у національних ЗМІ”. Закликали привести законодавство у сфері свободи ЗМІ  відповідно до стандартів ОБСЄ, прийняти закон про доступ до публічної інформації, а також провести розслідування зникнення Василя Климентьєва, редактора харківської газети, який висвітлював проблеми корупції.

У ЄП також висловили жаль щодо позбавлення TVi та “5 каналу” частот на мовлення. Очевидно, у цьому ж зв’язку слід розглядати й прохання “переглянути будь-які рішення чи призначення, які можуть призвести до конфлікту інтересів”. Йдеться передусім про главу СБУ Валерія Хорошковського, якому фактично належить медіа­холдинг “Інтер” (хоч, за документами, право власності належить його дружині). Саме позови “Інтера” стали рушієм довгих судових процесів, що врешті й закінчилися відбиранням частот у критичних до політики влади телеканалів.

Крім того, європарламентарі окремим пунктом закликали вичерпно розслідувати усі повідомлення щодо порушення прав і свобод, а також “розслідувати роль СБУ у контексті втручання в демократичний процес”. Тобто, “профілактичні” бесіди із журналістами, експертами та науковцями (зокрема істориками) теж не забули.

Серед критичних зауваг значне місце відведено питанням виборів, а точніше – перелаштуванню виборчого законодавства за кілька місяців до дня голосування. До слова, подібні зауваження містилися і в попередній резолюції Європейського парламенту, тільки там вони стосувалися зміни норм Закону про вибори президента. Цього разу, однак, значно чіткіше повідомили про проблеми, пов’язані із політикою партії під час виборів. Зокрема, про “перші місця” у виборчих списках та затримку реєстрації опозиційних сил.

Цікаво, що у резолюції кілька разів ведеться мова про сконсолідовану позицію та співпрацю партій влади та опозиційних сил. Зокрема, у документі міститься заклик створити спільний форум для координації політичної позиції України щодо ЄС, до того ж наголошується, що цей форум має складатися як із представників правлячої коаліції, так і опозиції.

У день оприлюднення документа єдиною офіційною реакцією став коментар МЗС. У зовнішньополітичному відомстві “позитивно відзначають” збалансованість положень резолюції. Та попри це, найбільш критичні норми документа у партії влади можуть “списати” на діяльність опозиції. Важливо, однак, інше – яким чином відбуватиметься виправлення тенденцій вітчизняної політики, які певним чином насторожують? І чи взагалі мають намір виправляти хибні тренди, чи просто ретушуватимуть їх за допомогою “сконсолідованої” інформаційної політики влади?