Інколи довіра до влади зменшується через непопулярні реформи, інколи через суперечку гілок, але частіше – у тих випадках, коли керівництво країни “плутає” загрози для держави із загрозами самій владі. Видається, що сьогодні маємо ось цей варіант “частіше”.

У четвер відбулося засідання Ради національної безпеки та оборони України, під час якого мали обговорювати потенційні загрози для держави у 2011 році. Понад тиждень тому глава президентської адміністрації Сергій Льовочкін повідомив, що зараз ведеться розробка нової стратегії національної безпеки України. Позаяк нинішній документ прийнятий далекого 2007 року, то він потребує оновлення та адаптації до нової політичної кон’юнктури у світі, наголосив Льовочкін.

Однак те, що чинній владі йдеться передусім про внутрішньодержавні зміни, а не про світові тенденції, на які необхідно адекватно реагувати, помітно вже й у виступі Президента на відкритті засідання РНБО. Від чого сьогодні залежить стабільність держави та її розвиток? На це питання Віктор Янукович має 5 своїх відповідей: “Ключовим сьогодні є: по-перше, успішне проведення реформ і модернізація країни; по-друге, ефективність самої влади як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; по-третє, наявність у влади довгострокової стратегії розвитку держави, яку розуміє і поділяє суспільство; по-четверте, широка соціальна база державної політики, збереження стабільної суспільної підтримки дій влади; і по-п’яте – недопущення нових політичних криз та революцій”. Кожна із перерахованих цілей насправді зводиться до убезпечення чинної влади та унормування свого перебування при кермі. Не згадано навіть уже заїжджених питань диверсифікації енергоресурсів, необхідності побудови чіткої та відкритої інтеграційної політики, потреби консолідації суспільства, реформування вітчизняного (й при цьому неукраїнського) інформаційного простору… Щоправда, щодо останнього у Президента є своє бачення. На думку Януковича, п’ять пріоритетних завдань влади стосуються “найголовнішої загрози національній безпеці – кризи довіри людей до влади і держави”. От тому й “усі програми, політика і дії влади” мають спрямовуватися на відновлення цієї довіри. Ось така, виходить, інформаційна політика влади – передусім переконати людей. А ось після того й розпочнуться давно обіцяні реформи.

Виникає парадоксальна ситуація: допоки Президент укомплектовує владний апарат, піднімає вертикаль та бере горизонталь (тобто, здобуває механізми для успішного проведення реформ), вищий істеблішмент країни втрачає довіру населення – інший необхідний компонент проведення реформ. І все йде до того, що підходи до побудови “нової країни” влада не змінить. Із початку своєї каденції Віктор Федорович стримував реформаторський потенціал, аби спершу досягнути стабільності в країні. Причому досягнення політичного затишшя під час кожної міжнародної зустрічі презентувалося як великий успіх нової влади. Сьогодні ж, коли місцеві вибори залишилися позаду, Президент намагається вибудувати “чіткий, як годинник, механізм влади”. Тобто, півроку будувати стабільність, інші півроку – надійний механізм влади. Янукович й сам помічає, що той кредит довіри, який був на початку каденції і з яким можна було реформувати тотальну стагнацію в країні, сьогодні змінився соціальною напругою. А, за словами Президента, “серйозні та болісні зміни в соціально-економічній сфері ще попереду”. Тоді й розпочнеться справжня політика та справжні відповіді на загрози.