У 1996 році Генеральна асамблея ООН запропонувала країнам-членам організації щороку 16 лис­топада відзначати Міжнародний день толерантності (терпимості). Рекомендувалося у цей день проводити заходи, спрямовані на виховання (передусім у молоді та школярів) поваги до інакшості.

Щоправда, цьогоріч (як це зазвичай буває) в Україні цей день, за незначними винятками, минув непомітно. Серед держорганів лише у приміщенні Дипломатичної академії при МЗС відбувся “круглий стіл”, під час якого обговорювали формування та реалізацію політики міжнаціональних відносин.

Президент 16 листопада вирішив обмежитись лише вітаннями мусульманам України та працівникам радіо й телебачення. Чи не єдиний із не багатьох цікавих заходів відбувся напередодні свята у Києві: на Контрактовій площі провели акцію “Засвіти ліхтарик толерантності” із гаслом “Не будемо байдужими до кожного, хто живе поряд, та навчимося розуміти й миритися з особливостями інших”.

Однак, якщо візьмемо до уваги результати місцевих виборів, то помітимо, що принаймні електоральні настрої українців поступово радикалізуються. Подібні тенденції помітні й у низці європейських країн, зокрема в Угорщині. Саме тому й необхідно постійно спостерігати й вивчати настрої та ставлення українців до  інших національностей. Однак у нас, чи не єдиною інституцією, в якій постійно відслідковують це питання, є Київський міжнародний інститут соціології. Там саме до Дня толерантності презентували результати нещодавніх опитувань та зведену картину міри ксенофобії/толерантності за 16 ро­ків. Отож, за результатами дослідження київських соціологів, можемо дійти висновку, що принаймні за останні два роки українці почали терпиміше ставитись до іноземців. У 1994 – 2008 роках помітно зростали ксенофобські настрої.

Сьогодні ж найвищий рівень толерантності помічаємо до представників трьох етнічних груп – україномовних українців (96%), російськомовних українців (94%) та росіян (85%). Після них ідуть білоруси (76%) та євреї (63%). Найнижча міра терпимості до представників чорної раси (тільки 22% опитаних погоджуються, аби вони жили в Україні). Окрім того, ще до шести етнічних груп рівень терпимості є меншим 50%. Це німці (38%), цигани (37%), румуни (36%), канадці (36%), американці (35%) та французи (33%).

Тобто, серед національностей, ставлення до яких найменш терпиме, маємо одного сусіда, трьох членів Євросоюзу (вступ до якого – наша стратегічна мета) та двох давніх країн-партнерів. Які причини цього, належить ще з’ясовувати, однак ситуацію необхідно виправляти із залученням державних інституцій. Проте від них про день терпимості, як і про рік зближення культур (з ініціативи ООН), нічого не чути.