Після публікації дослідження, присвяченого нацистському минулому німецького МЗС, у країні хочуть провести аналогічне дослідження щодо історії МВС

“У міністерстві внутрішніх справ і особливо в органах державної безпеки та в кримінальній поліції після війни знайшли притулок десятки нацистів, які винні у тяжких злочинах”, – заявив днями уповноважений Соціал-демократичної партії Німеччини з внутрішньої політики Дітер Віфельшпютц. Його партія офіційно зажадала від міністра внутрішніх справ країни Томаса де Мезьєра організувати незалежну комісію для дослідження цього питання й надати доступ до засекречених матеріалів міністерства.

“Ці документи є частиною народної пам'яті й повинні бути відкриті для дослідників”, – заявив Віфельшпютц. Він відзначив, що у федеральному архіві в Санкт-Августіні поряд із Бонном зберігаються десятки тисяч документів з грифами “конфіденційно”, “таємно” і “абсолютно таємно”, що належать до періоду до 1980 року, але досі недоступні широкому загалу.

Просвітити на історичному рентґені німецьке міністерство внутрішніх справ соціал-демократи вирішили, зважаючи на той резонанс, який спричинив нещодавній вихід з друку книги “Міністерство і його минуле” (“Das Amt und die Vergangenheit”), присвяченій нацистській історії міністерства закордонних справ. Під час презентації книги глава МЗС Гідо Вестервелле, мало не розтираючи по щоках скупі чоловічі сльози, заявив про почуття глибокого сорому: “Ті, хто вважав себе елітою нації, насправді глибоко загрузли в злочинах... Тут неможливе жодне виправдання”. І це при тому, що, як відзначив часопис “Zeit”, насправді “Міністерство і його минуле” не можна назвати сенсацією – багато фактів про нацистське минуле МЗС, представлені в книзі, були відомі й раніше.

А почалося все 2003 року з банального некролога. МЗС висловило співчуття рідним такого собі Франца Нюсслайна, не забувши згадати і його заслуги перед державою. Журналісти-нишпорки традиційно увіпхали свого носа і з’ясували, що під час Другої світової покійний служив прокурором на території протекторату Богемії та Моравії й був причетний до численних злочинів нацистів. У 1945 році він здався американцям, а потім був виданий Чехословаччині, де його засудили до 20 років в'язниці. У 1955-му в результаті домовленості про повернення військовополонених Нюсслайн зміг повернутися до ФРН “як неамністований воєнний злочинець”. Однак це не перешкодило йому влаштуватися на роботу в міністерство закордонних справ Німеччини і вирушити на дипломатичну службу не куди-небудь, а до франкістської Іспанії.

Отож, у 2003 році за дорученням тодішнього міністра закордонних справ Йошки Фішера, відомого учасника руху молодіжного протесту 1968 року, історики почали рити землю чи, радше, архіви. В результаті з’явилося фундаментальне дослідження на 900 сторінок. Воно, фактично, ділиться на дві частини: перша стосується діяльності МЗС під час фашистської диктатури і його причетності до злочинів гітлерівського режиму; друга – діяльності дипломатів після війни. Один з головних висновків полягає у тому, що, з кадрової точки зору, між цими двома періодами істотної різниці немає: ті, хто віддано працював на Третій рейх і коїв злочини, після війни не менш віддано працювали на Федеративну республіку, намагаючись, щоб старі злочини не стали надбанням громадськості. Показово, що 40 відсотків співробітників нового МЗС, сформованого в 1951 році, становили колишні члени НСДАП. А керівник комісії, історик Екгарт Конце заявив, що німецьке МЗС за часів націонал-соціалізму було “злочинною організацією”. За його словами, дипломатична еліта тісно співпрацювала з НСДАП, зокрема в справі переслідування й знищення євреїв, і робила це не тільки через необхідність чи з примусу, а в багатьох випадках узагалі брала ініціативу в свої руки.

Судячи з усього, тепер шукати старі скелети будуть у шафах міністерства внутрішніх справ Німеччини. Вже зараз багато хто впевне­ний, що там їх знайдуть значно більше, ніж у дипломатичних сховках. Усе-таки специфіка у відомств різна. Поліцаї в усіх країнах однакові: спочатку затримають, а потім з’ясовують, чи винен.