Франція та Британія підписали безпрецедентну угоду про співробітництво в оборонній сфері

Йдеться про два документи, присвячені налагодженню взаємодії між збройними силами двох країн, об’єднанню зусиль з розробки перспективних систем озброєнь і створенню загального центру для досліджень і випробувань ядерної зброї.

Преса цілком прогнозовано охрестила угоду “новою Антантою”. Певна аналогія з потужним блоком початку XX століття справді напрошується. Однак існує й величезна відмінність, причому мова навіть не про відсутність третього члена справжньої Антанти – Росії. Якщо той давній союз був продиктований винятково загрозою з боку спільного суперника – Німеччини – то цього разу головною причиною стали суто фінансові міркування. Експерти солідарні: в основі підписаних документів лежить бажання Британії та Франції зберегти статус глобальних гравців у ситуації, коли ресурсів для підтримки цього статусу в обох країн залишається усе менше.

Британія, наприклад, усього два тижні тому оголосила про значне скорочення своїх військових витрат. Крім звільнення 42 тисяч працівників міноборони, була також урізана програма відновлення балістичних ракет “Trident”. З двох діючих авіаносців один – “Арк Ройял” – буде списаний, а інший – “Ілластріз” – залишиться без авіаційної групи: уряд був змушений відмовитися від літаків вертикального зльоту й посадки “Harrier”, а устаткування для прийому палубних літаків корабель не має.

З огляду на це, угода із Францією про спільне використання авіаносців виглядає не тільки логічною, але і єдино можливою: поки королівським ВМС бракує власних авіаносців, британські літаки зможуть злітати з французького корабля “Шарль де Голль”. Для Франції вигода також очевидна: “Шарль де Голль” – єдиний авіаносець французького флоту, і його останній ремонт тривав майже два роки. Об’єднання авіаносців дозволить узгодити час бойових чергувань і експлуатаційних або ремонтних робіт.

Але найбільше галасу викликав пункт про спільне використання збройних сил. Напередодні підписання угоди мас-медіа дружно повідомляли про цілковите злиття британської та французької армій. Насправді ж мова лише про створення об’єднаного експедиційного корпусу чисельністю від 10 до 13 тисяч вояків. Окрема угода була присвячена створенню спільного ядерного центру. Тож розробка технологій у сфері ядерної зброї буде здійснюватися на британському об’єкті в Алдермастоні, у графстві Беркшир, а випробування – точніше, їхня симуляція – проходитимуть у французькому центрі ядерних досліджень “Вальдук”.

Документи підписано, але уявити, як все це працюватиме на практиці, досить складно. З одного боку, необхідність економії розуміють і в Лондоні, і в Парижі, де сповнені надій, що нові домовленості дозволять скоротити військові витрати, а обороноздатність двох держав від цього не тільки не постраждає, але навіть зросте. З іншого боку, якщо з об’єднаннями авіаносців усе більш-менш зрозуміло, то інші елементи не можуть не викликати запитань. Скажімо, поки що ні­хто не знає, як будуть реалізовуватися спільні бойові операції об’єднаного експедиційного корпусу. Адже під час ухвалення рішень про проведення спільних операцій правом вето володітимуть обидві країни. Тож цілком імовірна ситуація, коли домовитися про спільне використання експедиційного корпусу просто не вдасться. Не дуже зрозуміло також, наскільки плідним виявиться співробітництво в ядерній сфері, якщо ділитися секретною інформацією країни не збираються (це передбачено в угоді).

І все-таки “Антанта для бідних” не зовсім безнадійна, адже її поява обумовлена винятково приземленою метою – заощадити. А прагматизм, як відомо, запорука успіху.