Існує три способи вказати владі на антидемократичність її дій (поза повстаннями та листуванням із органами держуправління). Перший – за допомогою опозиції. Спростовується він без зайвих проблем: опонент завжди бажає гіршого, аби на цьому фоні виглядати краще. Другий спосіб – розмови під час зустрічей із закордонними колегами (президенти, урядовці). Тут найчастіше все обмежується натяками або закулісними бесідами, а тому дізнатися, про що ж ішлося, можна лише зі слів ретрансляторів. А на цьому рівні нерідко (часто усвідомлено) спрацьовують похибки перекладу – дипломатична мова міжнародного спілкування наче й створена для того, аби кожен перекладав так, як це необхідно для внутрішніх потреб. Третій варіант – заяви позаурядових інституцій, головні з яких – міжнародні правозахисні організації. За таких умов намагання “усе пояснити” породжують падіння довіри.

Часті заяви опозиціонерів та гостей країни партія влади долає без особливих зусиль, попри те, що в країні людям із власними правами та свободами стає все більш тісно. Резолюція ПАРЄ (прийнята на початку жовтня), незважаючи на кілька жорстких положень, виглядає компромісним варіантом. Та й без цього про появу документа та його жорсткі норми вдало “заговорили” у потрібній манері.

Однак наприкінці минулого тижня з’явилася ще одна пересторога владі: 45 європейських правозахисних організацій закликали Україну “зупинити переслідування та тиск на правозахисників, журналістів та дослідників”. Лист-заклик відправлено Президентові Віктору Януковичу, спікеру Володимиру Литвину та очільнику МВС Анатолію Могильову.

“Ми, організації, що підписали це звернення, глибоко стурбовані збільшенням тиску на правозахисників, журналістів та дослідників в Україні та закликаємо українську владу поважати свої міжнародні зобов’язання у сфері прав людини”, – зазначається у повідомленні. Серед підписантів – Українська гельсінська спілка з прав людини, Article 19, Міжнародний ПЕН-клуб, Російський дослідницький центр з прав людини, Дім відкритого слова, Білоруський дім прав людини у вигнанні у Вільнюсі…

У заяві перелічено найбільш свіжі приклади переслідування та залякування громадян, які виконують свій професійний обов’язок. Зокрема, згадано затримання працівниками СБУ директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого, напад на журналіста та правозахисника Дементія Білого, обшук офісу вінницької правозахисної групи без відповідної санкції суду. Правозахисники вимагають дотримуватися положень Європейської конвенції про захист прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Декларації прав захисників ООН, а також провести незалежне розслідування описаних випадків. Копії листа відправлено також Комісару з прав людини (Страсбург), Спеціальному доповідачу ООН щодо ситуації з правозахисниками (Женева), Спеціальному доповідачу ООН щодо підтримки та захисту свободи вираження думок та поглядів (Женева), дипломатичним посольствам в Україні…

Який ефект це спричинить усередині країни, важко спрогнозувати, однак, зважаючи на імена підписантів, пройти непомітно за кордоном це не зможе. Нагадаємо, що своє слово щодо ситуації в Україні невдовзі планує сказати і Європарламент. 22 листопада там обговорюватимуть ситуацію, що склалася у нашій країні за останні місяці. Вочевидь, свої думки європосадовці формуватимуть не в останню чергу і на основі результатів місцевих виборів. Та є сумніви щодо конкретики документа.

Уже пролунали цікаві заяви щодо толерантності тексту документа: мовляв, якщо він міститиме жорсткі норми, це може вплинути на економічну співпрацю між ЄС та Україною. Додамо до цього перманентні переговори про утворення зони вільної торгівлі та підписання угоди про асоціацію… Жорсткість та чіткість формулювань сьогодні не вигідна – у країні йдуть реформи.