Вишеградська група є альянсом чотирьох центральноєвропейських держав – Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини – заснованим 1991 року. Первинну мету – сприяння інтеграції в НАТО та ЄС – пізніше замінили конкретнішими проектами на місцевому рівні та залученням до співпраці сусідних країн, серед яких пріо­ритетне місце посідає Україна. Діяльність Вишеграда є черговим прикладом того, що суспільст­во змінюєтся завдяки не тільки гучним політичним деклараціям, але й наполегливій та результативній роботі простих людей.

Вишеградська четвірка веде свій символічний історичний відлік із 1335 року, коли в угорському місті Вишеград, розташованому на березі Дунаю, угорський, чеський та польський королі домовилися про тісну політичну й торгову співпрацю і вічну дружбу. 1991 року, напередодні припинення чинності Варшавського договору, Вацлав Гавел, Лєх Валєнса та Йожеф Антал заснували Вишеградську трійку, яка після поділу Чехословаччини стала четвіркою (В4). Головною метою існування В4 у 1990-х та на початку 2000-х років була співраця заради інтеграції в євроатлантичні організації. Саме ця мета не дозволяла четвірці впроваджувати власний інтеграційний проект і зробити з В4 щось більше, ніж платформу для регулярних консультацій державних очільників. Крім того, що кожна країна зосереджувалася на власних викликах, ніхто не хотів, аби Вишеград в очах Європи став заміною членства в ЄС. Не треба забувати, що в Західній Європі далеко не всі тоді підтримували інтеграцію постсоціалістичних країн.

Відповідно, після успішного вступу до НАТО та ЄС усієї четвірки В4 була змушена переосмислити концепцію свого подальшого існування. Тож 2004 року в чеському місті Кромєжіш відбувся саміт, на якому члени В4 прийняли нову декларацію. Крім іншого, у документі передбачається активніша співпраця з не членами у так званому форматі В4+, головною ідеєю якої є передача інтеграційного досвіду та підтримка сусідів, які бажають інтеграції.

Еталоном Вишеградської співпраці є, безумовно, Міжнародний вишеградський фонд, заснований у 2000 році в Братиславі. Фонд є фактично єдиною інституцією В4. Нині директором є чех Пьотр Ваґнер, який у 2005 – 2009 роках працював у чеському посольстві у Києві та добре розуміє ситуацію в Україні. Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина щорічно вносять до Фонду рівно по 1,5 мільйона євро, разом виходить 6 мільйонів. Метою Фонду є поглиблення співраці у рамках четвірки та між членами В4 і східними й південними сусідами ЄС. Україна належить до пріоритетних партнерів. Із 2003 року українські студенти мають можливість отримувати стипендії для навчання в університетах країн В4. В минулому році таких було декілька десятків.

Успіх вишеградського проекту часто ставлять під сумнів. Мовляв, крім дрібних досягнень, реального зближення, наприклад, на рівні закордонної політики не відбулось. Так, четвірка щодо ЄС або України не виробила спільної позиції, й інтереси кожної держави наразі залишаються сильнішими, ніж спільні. Але сама Вишеградська декларація 2004 року визначає головною метою В4 посилення центральноєвропейської ідентичності завдяки конкретним проектам. Спільний проект словацького та українського села або навчання українських студентів у Празькому Карловому університеті насправді не менш важливі й результативні, ніж тепла зустріч на прем’єрському рівні та декларації про підтримку інтеграційних амбіцій.

До середини наступного року головувати у В4 буде Словаччина. Нова словацька прем’єрка Івета Радічова на саміті В4 в липні заявила, що має намір більше використовувати регіо­нальну співпрацю, головним чином, у протидії господарсь­кій кризі. Що ж стосується України, то від нових урядів Угорщини, Чехії та Словаччини й від нового польського президента можна очікувати політики, яка сприятиме спільним ініціативам й проектам, хоча навряд чи варто сподіватися збільшення фінансування.

Лукаш Міхаловіч