Кримські татари довели, що між ними й українцями – мінімум відмінностей

Вечір кримськотатарської культури у Львові, що відбувся в Музеї ідей, відкрив львів’янам горизонт звичаїв південних мешканців нашої країни. Понад 20 юних хлопців та дівчат подорожують Україною з єдиною метою – показати точки дотику української та кримськотатарської культури. Свій вечір вони зажди розпочинають із того, що вивішують над сценою стяг Криму – блакитне полотно з жовтим тризубом – символом монгольської династії Гіреїв…

– Думаю, це невипадково, що навіть кольори наших стягів однакові, –розповідає “Пошті” кримська татарка Еміне Мустафаєва. –  Сьогодні хочемо розказати якнайбільше про особливості своїх традицій. Зокрема, всі наші дівчата вдягнені у національні костюми, затягуючи на талію кушак – срібний пояс. Кожна кримська татарка має такий, його дарує батько, коли донька виходить заміж. На голові у нас мурама – біла тканина, яку тут плутають із фатою, насправді її у нас носять щодня. Навіть міста мають подібність: Львів настроєм нагадує мені Євпаторію, звідки я приїхала. Схожість є й у мові: сірник, килим, майдан – всі ці слова звучать однаково як тут, так і в Криму…

За кілька годин організатори встигли розтлумачити основні символи своїх свят та ознайомили з місцевою кухнею та естрадою. Гостей частували класичними наїдками східної кухні, серед яких м’ясо з картоплею, приготоване в казані на вогнищі. До домашніх смаколиків усім охочим пропонували горнятко кави, що, за переказами, є невід’ємною частиною денного раціону кримських татар. У часи війни кавові зерна в Криму були найбільшим дефіцитом. За кілограм сухого трунку доводилося сплачувати у 16 разів більше, ніж за кілограм масла, але ні у кого не виникало сумніву, що обирати. Секрет пріоритету в гостинності кримських татар, вони вважають, що залишити гостя незадоволеним – це найбільша ганьба. Усі розповіді про історію та побут татар супроводжувалися живим співом на мові різних діалектів Криму, а їх, до слова, нараховують як мінімум п’ять.

– Я співаю на степовому діалекті. Для того, аби виступити, півроку вчив слова. Степова мова складається здебільшого з приголосних, тому треба довго перелаштовувати язик, але це того вартує, – каже “Пошті” Арсен Екіров. – Цією мовою досі розмовляють наші дідусі та бабусі у степових регіонах, мій дідусь дуже пишається, що навчив мене так співати. Раніше кожен співак стартував із цієї пісні, зараз ця традиція відмирає...

Серед напівживих традицій – низка обрядів, зокрема весільних. Ще століття тому наречену південного берега вмивали “живою водою” з пелюсток троянд, а опісля розмальовували руки рудою та чорною хною. Кожен візерунок – своєрідний оберіг. Як от, гранат та турецький огірочок (бута), що є символом жіночності, на тілі жінки зображають і тюльпан – символ чоловіка, що символізує єдність подружньої пари. Усім охочим гостям свята ці орнаменти наносили на руки. Фарба декоративна, тому тримається три дні, справжній наречені малюнок наносять більш концентрованим розчином, який триматиметься три тижні, тобто увесь медовий місяць. За словами Олеся Дзиндри, директора Музею ідей, цю акцію планують зробити щорічною.