Коли у Білорусі планують вибори, ще не відомо, однак Росія уже докладає чимало зусиль, аби усунути чинного президента дружньої їй країни або принаймні масимально марґіналізувати його участь у перегонах. Розпочинаються геополітичні ігри локального масштабу. Щоправда, наразі вони обмежуються фоновими тенденціями, але сумнів у тому, що усе це спонтанно, зринає лише у зовсім наївних.

Російський інформаційний простір ще з початку липня перейшов на формат “інформаційного кілерства” білоруського лідера. Причому основні докори базуються на фактах, давно відомих Кремлю, тож час старту пропагандистської атаки є ключовим елементом: невдовзі вибори нового глави Білорусі. Попри те, що більшість опозиціонерів не сумнівається, що чинний лідер нації володіє достатнім ресурсом, аби продовжити своє перебування на посаді ще на п’ять років, Росія може суттєво підкоригувати результати “демократії по-білоруськи”.

Несподіваною і для росіян, і для білорусів стала трансляція в ефірі “газпромівського” телеканалу НТВ фільму “Хрещений бацька”. Його автори звинувачують Лукашенку в прямій причетності до вбивств та викрадень опозиціонерів, побудові тоталітарного ладу, руйнуванні економіки… Повідомляється, що режим “бацьки” зведений на мільярдах російських рублів, наданих самою ж Москвою. Загальний сюжет розбавлений архівними інтерв’ю 90-х років зі зниклими опозиціонерами та їхніми родичами. Щось схоже промайнуло і на англомовному телеканалі “Russia Today”, де Лукашенку назвали “останнім диктатором Європи” і звинуватили в руйнації братніх відносин із РФ: “До останнього часу відносини між Москвою та Мінськом були дружніми. Однак створюється враження, що в голові Лукашенки щось переклинило… І тепер його головні союзники – номер один у списку його ворогів”.

Показане в телеефірі, в основному на НТВ, увесь тиждень було поживою для експертів та політологів. Білоруські опозиціонери заявили про необхідність розслідування показаних на російському ТБ випадків – для них це бодай примарний шанс змінити главу держави. Прес-аташе посольства Білорусі в Росії Віталій Сливка в ефірі радіо “Эхо Москвы” висловив сподівання, що стрічка не свідчить про офіційну позицію російських керівників, оскільки “висувати такі звинувачення на адресу глави держави – неприпустимо і злочинно. Це домисли, що не мають під собою ґрунту, і вирвані із контексту коментарі”. Щоправда, шквал негацій проти Лукашенки лише розпочався, а сам фільм часто слугував найкращим “доказом” потреби лояльнішого до Кремля глави Білорусі.

Минулої п’ятниці НТВ випустив в ефір продовження “документалістики”. У другій частині “Хрещеного бацьки” російські тележурналісти провели паралелі між Лукашенкою та Саакашвілі, вкотре озвучили компромат на лідера Білорусії та згадували непрості відносини між двома країнами. Останні тижні Лукашенка та Саакашвілі й справді часто обговорюють майбутнє на пострадянському просторі. Показовими є і заяви грузинського президента про користь об’єднання зусиль кількох пострадянських країн для протистояння тиску Москви та інтеграції до Євросоюзу. Усе це, зрозуміло, не може не зачіпати Росії.

Останній епізод грузинсько-білоруської співпраці – телеінтерв’ю Міхо, яке порівнюють із ударом у відповідь на “хрещених батьків”. Підстави до такого тлумачення таки існують, адже більша частина розмови стосувалась Росії. Настанова грузинського лідера щодо Росії давно відома, однак новим нюансом є помітна схожість риторики офіційного Мінська і Тбілісі.

Після недавньої чергової газової суперечки в органі комуністичної партії РФ – газеті “Правда” – опублікували статтю Лукашенки. Узагальнюючи останні конфлікти між Білоруссю та Москвою, він доходить висновку, що газова війна – “лише частина тієї недружньої політики, яка протягом останніх років планомірно проводилася проти Білорусі… Мета очевидна: “построїти” керівництво Білорусі, змусити піти на поступки, збиткуючи перед національними інтересами суверенної держави, отримати ласі шматки білоруської власності”. Це докорінно відрізняється від того, що говорив Лукашенка два роки тому під час зустрічі із Дмітрієм Мєдвєдєвим. Коментуючи події серпня 2008 року, лідер Білорусі тоді заявив: “Це була спокійна реакція, яка привела до того, що у регіоні встановився мир – і, як на мене, тепер надовго… Все було зроблено добре, дуже спокійно, мудро і красиво”.

Однак наближення небайдужих Кремлю виборів штовхає Лукашенку не лише до радикального перегляду “союзної” політики, а й загалом до реальнішого погляду на пострадянський простір. Наслідком може стати нова конфігурація сил у регіоні. Тим паче, якщо сусіди Кремля усвідомлять, що енергетичні яструби та інформаційні кілери Москви з часом можуть постукати у двері не лише Києва, Тбілісі та Мінська.