Климентина Авдикович. Перша українська фабрика цукорків “Фортуна нова”. Львів: “Тріада плюс”, 2009 

“Перша українська фабрика цукорків “Фортуна нова” – продуцент популярних марок львівських кондитерських виробів у міжвоєнний період. Текст власниці підприємства  К. Авдикович (з дому Січинських) – це спогади про обставини заснування фабрики у Перемишлі, її перенесення до Львова, умови провадження бізнесу та ціни, про спробу перетворення підприємства у промисловий гігант за допомогою братів Шептицьких тощо. Оригінал зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонд Наукового товариства ім. Т.Шевченка) і становить машинопис на 29 аркушах паперу стандартного формату. Оригінальна назва – “Історія одної фабрики”.Ймовірно, К. Авдикович написала цей спогад на замовлення Наукового товариства ім. Т. Шевченка 1935р. А після окупації Галичини Червоною армією машинопис опинився в архіві.

Брошуру проілюстровано зразками реклами українських підприємств міжвоєнної доби. На обкладинці – сучасне фото вул. Олени Степанівни (за Польщі – Кордецького), де знаходилася “Фортуна нова”.Увазі  читачів “Пошти” пропонуємо частину тексту передмови до спогадів К. Авдикович авторства Ігоря Чорновола, який продовжує започатковані ним дослідження у нещодавно виданій книзі “100 видатних львів’ян” (Львів: Тріада-плюс, 2009).

Зауважимо, що текст спогаду К. Авдикович свого часу розпочала друкувати “Львівська газета” в рамках рубрики “Люди Львова” (1, 8, 15, 22 лютого 2008), проте публікація завершена не була. Тож у повному обсязі публікується вперше.

Ігор Чорновол

У своїх неопублікованих спогадах О. Барвінський якось бідкався про примітивність “просвітянської” концепції нації. “У нас, на жаль, недо­оцінювано діяльності в сім напрямку, – писав він, – і здавалося, якщо ми витворимо значне число світської інтеліґенції з підмогою ґімназій та університету, тоді можна буде вести независиму, принципіяльну політику і ми зможемо стати впливовим і міродатним чинником у краєвих і державних справах та зайняти поважне становище посеред інших культурних народів. Одначе серед цих успіхів таки проявлялися недомоги, бо наша освічена верства складалася майже виключно із споживачів, що перейшли т. зв. Brotstudium (“хлібні студії”), з людей, обмежених на сталі побори (плати, пенсії і т.д.), а майже не мала між собою людей уздібнених до витворчости (промисловців, фабрикантів, великих купців і т.п.). (…) Я бачив у ширшім світі, що взірцево й уміло ведене хліборобське господарство, ремесла різного роду і промисли, торгівля, розумно зорганізована, творять міцні підвалини до розвитку народного добробуту, що добре ведені щадниці, задаткові товариства для дешевого і легкодоступного кредиту дають спромогу під’єму широких народних верств до добробуту, а тим самим і до просвіти, незалежності й національної свідомости”.

Климентина народилася 7 липня 1884 р. у багатодітній сім’ї пароха Копичинець на Тернопіллі отця Миколи Січинського. Вона – рідна сестра Мирослава Січинського, який увійшов в історію як виконавець замаху на намісника Галичини графа Андрія Потоцького (1908). 12 серпня 1902 р. Климентина вийшла заміж за Ореста Авдиковича (1877 – 1918) – професора української ґімназії в Перемишлі й відомого свого часу письменника. Невдовзі народилися діти – Стефанія та Орест. Її спокійне і стабільне сімейне життя перервалося 1918 р., коли чоловік помер. “Doloris Sopitam recreant volnera viva animam” (біль від роз’ятрених ран збадьорює оспалу душу), – казали стародавні римляни. Відчайдушні спроби забезпечити себе і дітей матеріально були невдалими (Климентина закінчила учительську семінарію, викладала в Українському інституті для дівчат, а водночас працювала в кількох українських громадських установах Перемишля). Ще під час лікування свого чоловіка у Відні від якогось місцевого цукерника вона навчилася робити помадки. Тож у Перемишлі продала частину свого майна і спробувала продавати помадки власного виробництва. Справа вдалася: вже 1922 р. Климентина заснувала маленьке підприємство з виробництва помадок. “Треба було й назву фірмі придумати, – згадувала вона. – Я хотіла назвати її “Феліцітас” (латинське “щастя”), бо душевне щастя мені куди більше всміхалося, як матеріальні добра. Раділа думкою, що недавно сама журилася про шматок хліба для своїх дітей, а тепер даю працю й заробіток п’ятьом людям. У мріях бачила я сотні зайнятих робітників і гордість із приводу українського почину, бо тоді моя фабрика була одна з перших українських робітень у краю. Знайомі переконували мене й переконали, що нашим селянам, моїм майбутнім відбірникам, буде важко виговорити таке складне слово. Врешті-решт моя фабрика дістала назву “Фортуна” ... Я сама подивляла свою сміливість, коли почитала оголошення: Перша українська фабрика цукорків і помадок “Фортуна”.

Оскільки справи в її цукерняній робітні йшли добре, того ж року з метою більшого зиску вона перевезла підприємство до Львова. “Фортуна” розташувалася у зруйнованих війною приміщеннях Союзу збуту худоби на вулиці Павлінів (тепер – вулиці Ніжинська, князя К.Острозького, Стрілецька), 16. Водночас у будинку товариства “Просвіта” на Руській К. Авдикович винайняла приміщення для крамнички. Виконавчим директором “Фортуни” став Теофан Глинський, випускник Вищої школи закордонної торгівлі у Відні. З ним Климентина одружилася 1926 р.

Справи спочатку йшли добре й у Львові. Проте за якийсь час адміністратори Союзу збуту худоби почали вимагати повернути їм їхні приміщення. Оскільки К. Авдикович вклала істотні кошти в ремонт орендованих приміщень, вона завзято опиралася. Конфлікт вийшов на шпальти преси, Союз збуту худоби вдавався й до, як тепер би сказали, рейдерства, після чого “Фортуну” розпочала охороняти поліція.

У такій ситуації на допомогу К. Авдикович прийшов митрополит Андрей Шептицький. 24 травня вони уклали угоду про спільне підприємство “Фортуна нова”.Митрополит надав К. Авдикович позику та віддав в оренду власну нерухомість на вул. Кордецького, 21-23-25, (тепер – вул. Олени Степанівни, 23; за даними Ілька Лемка, зараз на цьому місці стоїть збудований у 1970-х п’ятиповерховий житловий будинок). Бізнес-леді інвестувала кошти в капітальний ремонт приміщення та закупівлю найновішого обладнання німецького виробництва. 1 листопада 1924 р. “Фортуна нова” запрацювала. Її проектна потужність – 5 тонн продукції щодня.

Митрополит інвестував у підприємство К. Авдикович 46 тис. доларів США (у приблизному співвідношенні до сьогоднішнього курсу – 600 тис.). Проте насамперед через брак технічного досвіду й недобросовісність найнятих інженерів ці інвестиції не окупилися, а “Фортуна нова” не стала промисловим гігантом. У 1925 р. митрополит призначив куратором фабрики свого брата Климентія, а 12 жовтня 1928 р. подарував К. Авдикович її борг.

Так, долаючи численні перепони, К. Авдикович поставила “Фортуну нову” на ноги. “Як і всі звичайні діти, я любив цукерки, – згадував про свої дитячі роки відомий педіатр Богдан Надрага. – Мені їх купували в українському магазині “Фортуна нова” на Руській, 20. Власницею крамниці була пані Авдиковичева, яка на вулиці Городоцькій мала свою фабрику солодощів. Дешевих цукерок не загортали, проте дорожчі пакували. Солодощі були надзвичайно смачні”.

К. Авдикович пильно добирала персонал фабрики: всі чи майже всі робітниці мали повну середню або й вищу освіту (втім, це пов’язано також із масовим безробіттям). Чимало інвестувала в рекламу (крім регулярних оголошень у пресі, видавалися ще календарики), робила презентації, шестеро торгових агентів шукали нові ринки збуту. Над дизайном продукції працювали художники М. Бутович, С. Гординський, Л. Левицький та ін., М. Бумба із Сколього виробляв дерев’яні коробки для помадок. Особливою популярністю користувався комплект шоколадок “Солодка історія України” із портретами українських монархів і гетьманів. Згодом, крім крамниці на Руській, відкрилися фірмові крамниці “Фортуни нової” на вулицях Пекарській, князя Лева Сапіги (нині – С.Бандери), у Стрию та Дрогобичі, склад на Руській, 20. Продукція “Фортуни нової” продавалася також у містечках Волині, Холмщини та Підляшшя, США. Климентина співпрацювала з багатьма іншими українськими підприємцями й купцями. Займалася також харитативною діяльністю. На Миколая забезпечувала українських школярів безплатними подарунками. Цікавилася жіночим рухом, матеріально підтримувала Союз українок, 1934 р. фінансувала Жіночий конгрес українок у Станіславові.

На час націоналізації підпри-ємства радянською владою у 1939 р. на фабриці працювало 110 осіб. “Фортуну нову” перетворили у Львівську кондитерську фабрику №3. Напередодні вступу до Львова Червоної армії у 1944 р. К. Авдикович переїхала до Відня (де, ймовірно, осів хтось з її численних родичів). Після смерті свого другого чоловіка якийсь час мешкала в Зальцбурзі. Згодом повернулася до столиці Австрії, де померла 10 жовтня 1965 р. на 82-му році життя.

Донька К. Авдикович Стефанія була дружиною відомого іспанського художника Фернандо Ґерассі, приятелювала із Сімоною де Бовуар і Жаном Полем Сартром; згодом мешкала у США, викладала в університеті у Філадельфії.

Залишається додати, що німецьке обладнання, закуплене Климентиною Авдикович 1924 р., працювало ще й у повоєнні роки. Нині Першу українську фабрику цукерок  “Фортуна нова” вважають попередницею кондитерської фабрики “Світоч”.

До теми

Десять заповідей “Фортуни нової”

Не будеш уживати інших цукорків і солодощів, тільки одинокої української фабрики “Фортуни нової”.

Не говори нічого злого на “Фортуну нову”, доки ти не покуштував усіх її виробів.

Не купуй цукорків “Фортуни нової” на кредит.

Не йди ніколи до панночки без цукорків “Фортуни нової”, якщо не хочеш собі її втратити.

Замість поздоровлення, вітайся зі знайомими запитом: “Чи Ви вживаєте постійно цукорків “Фортуни нової”?

Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами “Фортуни нової”.

У новорічних і святочних побажаннях пиши до кревних і знайомих: “Хай Вам буде солодко в житті, як на цукорках “Фортуни нової”.

Не частуй нікого чужими виробами солодощів, бо в них є дуже часто всяка погань – або тим самим не підривай нікому здоровля.

Дітям, внукам і правнукам залиши в заповіті, щоб вони не забували ніколи про “Фортуну нову” й радили її “всім і вся”.

Тям, що кожний українець без огляду на його партійну приналежність повинен належати до одної всеукраїнської партії Шанувальників виробів “Фортуни нової”.