За останні десятиліття українці з’їли понад 200 тис. тонн генетично модифікованих продуктів

Нині майже на всіх продуктах харчування можна побачити маркування “Без ГМО”. До того ж навіть там, де генетично модифікованих організмів просто не може бути. Наприклад, у воді. Серед науковців тривають запеклі дискусії: ГМО – це можливість збільшити врожайність й навіть урятувати країни, де катастрофічно не вистачає продуктів харчування, чи, навпаки, – джерело ще не вивченої небезпеки. Та, незважаючи на невизначеність у цих питаннях, людство за кілька десятиліть з’їло мільйони тонн генетично модифікованих продуктів. Американці спожили таких продуктів 600 млн тонн, європейці та росіяни – від 200 до 300 млн тонн, українці – приблизно стільки ж. У світі вирощують модифіковані сою, кукурудзу, бавовник, ріпак, кабачки, цукровий буряк, томати, солодкий перець тощо.

Небезпечні котлети

Упродовж шести місяців 2010 року в Державному науково-виробничому центрі стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (ДП “Укрметртестстандарт”) перевірили понад 1000 зразків продуктів,  ГМО виявили у 8% зразків. У 2009 році дослідили понад 2000 продуктів, з ГМО було 4% товарів. За даними ДП “Укр­метртестстандарт” ГМ-організми можуть бути у тій продукції, де використовують сою, соєвий білок (ковбасні вироби, напівфабрикати, дитяче харчування). Другий продукт, де може бути ГМО, – кукурудза, а, відповідно, й кукурудзяне борошно. Можна споживати  модифіковані організми навіть із кондитерськими виробами, зокрема з шоколадом, де використовують лецетин. Та його там є небагато, й, відповідно, значної небезпеки споживання модифікованих організмів немає.

Та все ж не всі продукти, які мають чи не мають позначки “Без ГМО”, насправді можуть містити модифіковані організми. Як пояснила Ольга Крижанівська, співробітник Української лабораторії якості і безпеки продукції агропромислового комплексу, під час прес-клубу журналістів Західної України у рамках інформаційно-освітньої програми “Сучасні біотехнології. Нові рослини”, генетично модифіковані організми  можуть бути тільки там, де є рослинний білок. Якщо ж його немає, то і ГМО бути не може.

У чому ж ймовірна небезпека ГМО? Як вважають у ДП “Укрметртестстандарт”, можливими наслідками вживання модифікованих організмів можуть бути алергічні прояви, безпосередня токсична дія. На здоров’я людини можуть впливати нові “незаплановані” білки, що з’являються в генетично модифікованих рослинах; і в організм можуть потрапляти гербіциди – більшість відомих трансгенних рослин стійкі до використання сільськогосподарських хімікатів і здатні їх акумулювати. 

– Найбільша проблема в тому, що ГМО дозволили використовувати, не провівши ґрунтовних досліджень, не вивчивши можливих впливів на здоров’я людини та природу, – говорить Володимир Семенович, начальник ДП “Укр­метртестстандарт”. – Є багато супе­речок: небезпечні вони чи ні. На сьогодні однозначно не доведено ні шкоду ГМО, ні їх безпеки. Деякі вчені доказують, що ГМО несуть ще не вивчені ризики, інші доводять, що такі продукти безпечні для людини. Але понад 90 відсотків науковців, які вивчають ці питання, працюють на провідні компанії.

З геном скорпіона

Та все ж генетики заспокоюють – не варто боятися продуктів, які містять генетично модифіковані організми. Вони пояснюють, що створення таких організмів – це та сама селекція, тільки значно пришвидшена і має значно більше можливостей.

– ГМО  займаються солідні фірми, і вони не дозволять собі випустити якийсь продукт, якщо будуть сумніви щодо його безпечності, – говорить Сергій Шульга заступник директора Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України. Що стосується ГМО – це суто психологічна ситуація. На сьогодні наукою доведено, що ГМО – це безпечно.

Щодо маркування продукції позначкою “Без ГМО”, на думку С. Шульги, це просто обдурювання споживачів. За його словами, щоб визначити, чи містить продукт модифіковані організми, потрібно провести дуже багато досліджень, які є недешевими (одне дослідження коштує від 600 до 1500 грн).

– Якщо прийняли такий закон, то треба маркувати або продукти, які виробили з ГМО, або які містять їх, але це повинен робити не кінцевий виробник. Має бути відстежений ланцюжок від початкової сировини і до кінцевої продукції, – говорить Сергій Шульга. – Найчастіше вживлюють гени скорпіона, щоб рослина була стійкою до посухи.

Соя + Е466 = м’ясо

Разом з тим В. Семенович додає, що ГМО не головна наша біда, адже ми споживаємо продукти, які можуть містити й інші небезпеки. Так, у нас досі діють “Медико-біологічні та санітарні норми якості продовольчої сировини та харчових продуктів” № 5061-89, затверджені у 1989 році, які вже давно не відповідають сучасним вимогам, оскільки значну кількість забруднювачів харчових продуктів (пестицидів, гормональних препаратів, антибіотиків, мікротоксинів тощо) не використовують понад 25 років. Тобто, у продуктах шукають те, чого бути не може, а ось ті складники, які у світі вважають небезпечними і чітко нормують, у нас не контролюють. Зокрема, йдеться про транс­ізомери (які використовують у кондитерських виробах), бензаспірен, вміст яких нормують у ЄС. Інші шкідливі речовини, які ми споживаємо майже щодня з продуктами харчування, – це штучні барвники. Жодної функціональної користі для продукту, а тим паче для споживача, вони не несуть, а ось шкоду їх, насамперед для дітей, англійські вчені довели. Зокрема, значну кількість барвників спеціалісти ДП “Укрметртестстандарт” виявили у цукатах.

– Наші виробники продуктів використовують харчові добавки, до складу яких входить карбоксиметилцелюлози натрієва сіль (Е466), яка є основним компонентом під час виробництва клею для шпалер, – продовжує Володимир Семенович. – У поєднанні з соєвим білком Е466 імітує м’ясо.

Ще одна біда нашого ринку – фальсифікація. За результатами перевірок підприємства, на українському ринку виявляють фальсифіковане згущене молоко, масло вершкове тощо. За словами В. Семеновича, у Євросоюзі масових фальсифікацій немає, бо там жорстке законодавство. Для українських виробників, які отримують надприбутки від реалізації фальсифікованої продукції, законодавством передбачені мізерні штрафи.

До того ж якості продуктів харчування та непродовольчих товарів майже не перевіряють. Державним структурам, які би мали проводити такі перевірки у лабораторних умовах,  з держбюджету уже кілька років не виділяють коштів.