48-річний львів’янин проміняв блага цивілізації на глухий хутір і  облаштовує там своє життя

Між двома замками

Кілька років тому львів’янин Зеновій Леус купив хату в селі Загірці  Бродівського району,  що недалеко від Олеська і села Підгірці з його знаменитим замком. Хоча, слово “село” тут не зовсім доречне. У Загірцях – 30 хат, й то не у всіх люди живуть. Такий собі середній хутір, що загубився у мальовничій місцевості.

…Минаючи Олеський замок, села Ожидів, Янгелівку, виходжу з  маршрутки біля зупинки, яку місцеві мешканці прозвали “Бочка”, й далі йду польовою дорогою до хутора. Господар обійстя, що мене цікавить, не зустрічає, бо не має часу, але “веде” мене по мобільному. Це єдине благо цивілізації, яким він користується. Отож, за його вказівкою піднімаюся польовою дорогою вгору, далі  йду полем, де з одного боку достигає овес, а з другого зеленіють і квітнуть трави. З пагорба відкривається чудова панорама Підгорецького замку. А далі – лісосмуга. Ростуть ясени за селом край  дороги – все, як у пісні. Між цими ясенами виглядає садиба. Її господар ще раз детально пояснює, який рів подолати, щоб не замочитися після дощу, привітно  махає рукою і запрошує на подвір’я. Оскільки до обійстя добиралася з тилу, то встигла  оглянути величенький садок. Біля хати, яку Зеновій купив п’ять років тому, – 109 соток землі, й в основному це сад, в якому росте багато горіхів, яблунь, слив, вишень. Поряд  із старим садом господар заклав новий. Через величезне подвір’я, яке огороджене  добротними, з тесаного каменю хлівами, тече струмочок. На подвір’ї пасеться кілька маленьких кізочок. Не встигла “поспілкуватися” з ними, як дві бешкетниці тут же опинилися на льоху, ще дві – на ґанку. “Вони й до хати заходять, – каже, усміхаючись, Зеновій. – Але це ще не все моє господарство. Зараз у мене дев’ять кіз”. А ще я застала на  подвір’ї великого собаку – західносибірську лайку. “Це – Вейсі”, – знайомить нас господар.

Що примусило людину в розквіті сил, з вищою інженерною освітою, покинути усі блага цивілізації і поселитися у глиняно-солом’яній хатині, якій близько 100 років, і яка далеко-далеко від міського шуму? Про це й ведемо мову в тій глинобитній  хатині. Вона лише зовні виглядає малою, а в середині – дві величезні кімнати, кухня, сіни, ґанок. А також – масивна піч, яку можна запалювати і з кімнати, і з кухні. Спеціальним комином вона з’єднана з меншою пічкою у вітальні. Піч справді вражає: вона  й хату обігріває, і хліб у ній печуть, і їсти готують. А щоб ця  їжа була теплою – зберігають у двох брайтурах.

Зеновій каже, що втомився від життя у місті. У неспокійні 90-ті мав власний бізнес, непогано “крутився”, але різні життєві обставини примусили все покинути. Кілька років перед кризою працював ріелтором в компанії з нерухомості, й уже тоді уважно перечитував оголошення, що стосувалися продажу ось таких хат. Шукав, щоб і місце було гарне, і недорого коштувало. Вибір випав на Загірці, що за 80 км від Львова. Відстань немала, але є багато переваг, які  відчуваєш відразу, щойно виходиш з душної міської маршрутки. Найперше –  чисте повітря, яке  вдихаєш на повні легені, чудова природа, якої біля міста не знайдеш. І ще – особлива замкова атмосфера, бо й Олеський замок, і Підгорецький уже самі собою ніби переносять в іншу епоху. В будні Зеновій порається по господарству сам, а на вихідні приїжджає дружина. Леуси мріють трохи краще облаштувати цю хату, добудувати ванну, але це буде згодом.

Наразі чоловік, який багато років прожив на дев’ятому поверсі  багатоповерхівки, кардинально міняє свій устрій життя. Зеновій каже, що зробив це свідомо. У чомусь посприяло те, що зараз  знайти добру роботу в місті після сорока майже неможливо. “Та я й не хочу працювати на когось, бо вже багато років працював сам на себе, – каже співрозмовник. – Планую тут розпочати власний бізнес. Уже зараз можу надавати послуги із зеленого туризму: приймати відпочивальників і поїти їх свіжим козячим молоком, є ще й інші плани”.
У власну справу переростає їхнє спільне з дружиною хобі – собаківництво. Від лайки Вейсі цьогоріч чекають потомство. А ще  в подружжя Леусів є справжня красуня – ньюфаундленд Бусінка. Зеновій каже, що таких породистих собак в Україні мало: всього 500-600, а тому є гарні перспективи щодо розмноження. Бусінка – справжня розумниця і має титули та нагороди з різних виставок: юна чемпіонка України, юна чемпіонка Білорусі, просто чемпіонка України і Білорусі, гранд-чемпіонка… Цуценятка від такої мами коштують в середньому біля 1000 доларів в Україні, за кордоном – удвічі більше… Собакам на сільському просторі набагато краще, ніж у Львові, та й потомство буде здоровіше. Зеновій годинами може розповідати про своїх красунь, бо читає багато спеціалізованої літератури.

Кіз завів для того, аби собаки мали свіже молоко, й козівництво – теж перспективний бізнес. Сьогодні літр козячого молока у Львові  коштує 10 грн. Хороша коза зааннеської породи дає в середньому п’ять і більше літрів на день. Недавно Зеновій придбав таку красуню на Закарпатті, й каже, що спеціалізуватиметься лише на такій породі  кіз. Нинішнє козівництво в навколишніх селах –  ніяке. Люди тримають кіз, які дають по літрі-два молока, а все тому, що нанівець зведена племінна робота. Зеновій планує серйозно зайнятися племінною справою й хоче, щоб відгукнулися люди, які займаються козівництвом (тел. у редакції).

– Я зараз живу спокійним, розміреним життям, насолоджуюсь природою, – каже співрозмовник. – Телевізора не вмикаю взагалі, радіо – дуже рідко. Встаю зранку, виганяю пасти кіз, тоді готую щось їсти собі  і собакам, решту дня пораюсь по господарству. Багато часу забирає догляд за садом.

Зеновій повисаджував різні саджанці: малини, смородини, ожини, винограду, абрикоси на спеціальній грядці, де вони проростають, а потім буде розсаджувати по всьому саду.  

У злагоді зі собою, і з Богом

Справді, біля первозданної природи, джерел свіжої води людина почувається щасливішою, ближчою до Творця. Духовне життя для Зеновія – не красиві слова. Років десять тому, коли нам усім присвоювали ідентифікаційні номери, чоловік від цього відмовився. Навіть відстоював своє право в суді і зараз має запис у паспорті, що він з релігійних мотивів відмовився від ідентифікаційного номера. Потім ще виступав адвокатом кількох сотень людей, які теж не хотіли прийняти цей, як вони вважають,  передвісник “печаті Антихриста”. Зеновій твердо переконаний, що це зло, й тепер держава має змогу здійснювати тотальний конт­роль за людиною. Усіх переводять на зарплатні картки, все більше і більше використовують віртуальні гроші – безготівкові, й за допомогою цього легко визначити, що ти купив у супермаркеті, де ти пив каву вчора ввечері, де і яку книжку придбав. На підставі цього можна повністю слідкувати за доходами і витратами людини, ще й знати, чим вона цікавиться… Це пресингує вільну людину, вважає Зеновій, яка є вінцем Божого творіння, і теж було вагомим аргументом для того, щоб змінити уклад життя. Як буде далі, коли він серйозно займеться бізнесом – не знає.

…Я покидала цей затишний райський  куточок о дев’ятій вечора. Ми йшли до київської траси пшеничним полем і насолоджувалися заходом сонця. Це було якесь дивне марево, спалах, гра світла, як на Івана Купала. Як давно, заклопотана буднями мегаполісу, я не бачила заходу сонця, коли його промені купаються у крапельках вечірньої роси.