У суботу в Іспанії відбулася наймасштабніша за останні тридцять років політична демонстрація каталонців. Понад мільйон громадян із червоно-жовтими прапорами вийшли на вулиці Барселони, аби нагадати про вимогу незалежності. За повідомленням іспанського часопису “El Pais”, такої кількості демонстрантів Барселона не бачила із часів диктатури Франсиско Франко. Учасники акції заявили, що мітинг є початком становлення незалежності Каталонії, яка, крім загальновизнаної мови, має низку й інших національних символів. Аби довести, що вимога суверенітету не є політичною грою, місцеві політики кілька разів проводили неофіційні опитування населення. Підсумки кожного з них, заявляють тамтешні владоможці, дають підстави говорити про сподівання на сепарацію від Мадрида. Проте Національна влада, щоразу відмовляючись визнати ці результати, вказує на те, що за офіційним опитуванням, ідею повної незалежності підтримують не більше двадцяти відсотків каталонців.

Бажання відділитись у Барселоні (столиці Каталонії) плекають віддавна. Сепаратистські тенденції (як радикальні, так і “м’які”) особливо активізувались після того, як 30 вересня 2005 року регіональний парламент прийняв Статут Каталонії – своєрідну місцеву конституцію. Текст документа містить формулювання про окрему націю, а також норми про значне розширення самостійності у податковій та судовій системах. Документ через кілька днів винесли на обговорення у загальнодержавному парламенті й ухвалили у першому читанні. Тоді 146 депутатів від опозиційної Народної партії проголосували проти, заявивши, що “відстань, яка розділяє статут і його відповідність конституції, настільки велика, що переговори не можливі”.

Головні пункти, які зазнали нищівної критики, – формулювання про окрему націю та можливість власноруч ділити місцеві податки. За повідомленням іноземної преси, сьогодні Каталонія наповнює загальноіспанський бюджет на 25%, тому, у випадку її відділення, ситуація у бідніших регіонах може різко погіршитися.

2006-го британська “The Independed” повідомляла, що прем’єр-міністр Іспанії Хосе Луїс Родрігес Сапантеро та лідер каталонської партії “Convergencia i Unio” Артур Мас таки домовились про значне розширення самостійності північно-східної автономії. Зокрема, вони зійшлись у найвагоміших пунктах: визнанні каталонців окремою нацією та можливістю розпоряджатись власними податками. Згодом ця домовленість таки подолала опозиційний рубіж у парламенті, а ще через деякий на місцевому референдумі її підтримали каталонці.
Опозиціонери із Народної партії у відповідь звернулися до Конституційного суду з вимогою переглянути низку положень на відповідність конституції. Суд дещо скоригував статут Каталонії, вилучивши звідти наболілі вимоги, серед яких і особлива національна ідентифікація.

Визнання незалежності будь-якого з регіонів Іспанії потребуватиме чималих змін конституції. Зокрема, у другій статті основного закону Іспанії наголошено на принципі “непорушної єдності іспанської нації, загальної та неподільної вітчизни”. Саме на цю норму часто й посилаються  критики  сепаратистів. Однак кількість аргументів на користь відокремлення щоразу більшає. Ще у 2005 році черговою цеглиною у розбудові власної державності каталонців стало створення для місцевих інтернет-ресурсів окремого домену “.cat”. Тоді некомерційна компанія ICANN вирішила, що культура та мова каталонців настільки унікальні, що заслуговують окремої адреси. Акценти каталонців на власній унікальності зрозумілі, адже з 1939-го до 1975 року (час диктатури Франсиско Франко) використання каталонської мови у побуті та видання нею книг було забороненим, а свій статус автономії Каталонія отримала 1979 року.

Очевидно, що після прецеденту Косова та наслідків російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року сепаратистські настрої у Європі значно посилились.