З першого вересня наші школярі знову навчатимуться у школі 11 років, а дітей після 5 років Верховна Рада зобов’язала відвідувати дитячі садки

Учні та батьки розгублені: радіти цьому чи сумувати? Запроваджуючи 12-річну систему освіти, державні мужі запевняли, що це – крок уперед, інтеграція до Європи, адже у більшості європейських країн прийнята 12-річна освіта. Тепер Верховна Рада зробила крок назад. “Ленінське танго” у прагненні зближення з Європою?

Міністр освіти та науки Дмитро Табачник переконує: якби депутати не ухвалили цей закон, то освіту чекала б катастрофа. Зокрема, протягом року довелося б запровадити 17 тисяч додаткових ставок учителів, з яких 8,5 тисячі – у сільській місцевості. А для цього немає достатньої кількості кадрів та ресурсів. Виникли б й інші проблеми – нестача шкільних приміщень, зростання бюджетних витрат на 12-й рік навчання, а також купівля шкільних автобусів тощо.

Як на мене, то найбільша “катастрофа” – то наша влада, яка квапливо ухвалює необдумані, невиважені закони, сама не знаючи, чого хоче, до чого прагне. До того ж змінюється дуже часто, а разом з нею – і закони. Одна –  вводить 12-річну систему навчання, не підготувавши для цього основи, матеріально-технічної бази. За задумом, така система передбачала, що у старших класах діти здобуватимуть профільну освіту, чого насправді не було. У більшості шкіл учні замість профільної освіти поглиблено вивчали деякі предмети. Врешті-решт виявилося, що нині держава не готова до продовження освітньої реформи: у бюджеті немає коштів. І все, що робилося досі, вже нікому не потрібне.

Нинішня влада з легкої руки міністра освіти та науки скасувала 12-річку і запровадила 11-річку, додавши до цього “букета” сюрпризів своє ноу-хау: тепер діти рік перед школою обов’язково повинні відвідувати дитячий садок. Катерина Самойлик, народний депутат, комуніст, один із авторів законопроекту, в коментарі заявила, що цей закон після підписання Президентом набуде чинності з 1 вересня цього року. Але як?

Може, нашим парламентарям варто спуститися з небес на землю? Хіба вони не знають, що у містах більшість дітей не відвідують дошкільних дитячих закладів тільки тому, що там фатально бракує місць. Аби у п’ять років син чи донька потрапили у садок, на чергу треба ставати відразу після народження дитини, без жодних гарантій, що місце для дитини у дошкільному закладі буде. Чи, може, нова влада за неповних два місяці, що залишилися до вересня, встигне збудувати і відкрити нові дитячі садочки, поверне у державну власність приватизовані? А в більшості сіл взагалі немає дитсадків. Як виконуватиметься там ця вимога закону?

Роз’яснень з цього приводу – нуль. Схоже, закон ухвалили, аби його не виконувати. А за змаганнями політиків різних політичних сил у тому, хто кого облиє більшим відром бруду, хто кого спритніше звинуватить у недбальстві, недалекоглядності, стоять діти, над якими гріх експериментувати. Про це наші можновладці, на жаль, чомусь забувають.

Юрій Ключковський,
народний депутат України, колишній начальник головного управління освіти Львівщини (1996 – 1998 роки):
– Це повернення до совєцьких часів, совєцької системи. На жаль, це робота теперішнього міністра освіти та науки, якого важко назвати міністром України. Справа в тому, що роки навчання, кількість годин і навчальних днів під час року в Україні значно менші, ніж у Європі. Я вже не кажу про програми, хоча в мене є питання, наскільки реальні до засвоєння ці програми і наскільки вони відповідають потребі. Коли запроваджували 12-річну систему освіти, передбачалося поліпшити якість викладання і насамперед природничого циклу, дати нормальний суспільний цикл, а не лише гуманітарний. І тепер, коли система 12-річної освіти підійшла до 9 класу, ми задкуємо, ламаємо все, що 9 років робилося. Як на мене, це таке достатньо нерозумне ренегатство і бажання бути схожим радше на Росію, ніж на Європу. Ви кажете, що перехід на нову систему тягне за собою додаткові витрати – слід видавати нові підручники, програми тощо? А давайте не будемо видавати нових підручників, а будемо користуватися радянськими, допотопними... І після цього ми хочемо сказати, що це освіта? Знаєте, після війни Японія, яка програла, спрямовувала на навчання своїх громадян у перші роки шалену кількість грошей, до 30% бюджету. Зате нині японці в науковому, технологічному відношенні найкращі у світі. Тому той, хто економить на освіті, обкрадає майбутнє нації. Не треба говорити про те, що у нас немає грошей на підручники. Давайте будемо економити на чиновниках і менше красти. Щодо обов’язкової дошкільної освіти, то я не знаю, як вони планують її впроваджувати. Можливо, вони будуть зараз інтенсивно витрачати гроші на будівництво дитячих садків? Але я ще раз хочу наголосити, що в Європі дошкільне навчання є, і, можливо, воно десь і набирає форми обов’язкового, але воно більш обов’язкове за традицією, ніж за законом, однак там створено умови для дітей на найвищому рівні. І дуже часто там дошкільні заклади інтегровані з початковими школами. Я бачив їх в Англії. І там дійсно дітям цікаво, а батьки можуть не турбуватися про їх  безпеку. Але якщо у нас нині недофінансовується навіть стаття харчування, то куди віддавати дітей в обов’язковому порядку? Малюкам у дошкільних закладах слід створити нормальні умови для ігор, мають бути відповідні забавки, забезпечити триразове харчування. Якщо розраховують на те, що батьки принесуть і куплять, то я думаю, що батькам дешевше буде це робити вдома.

Станіслав Ніколаєнко,
 екс-міністр освіти та науки:

– Якщо абстрактно сказати, що краще – 11 чи 12 років, то я скажу однозначно: 12-річка повинна була забезпечити більш якісну і глибшу освіту нашим дітям. Але те, що сьогодні влада і держава не готові до цього і особливо в останні два-три роки нічого не робили в цьому напрямку, то це вже об’єктивний останній крок у негативному ставленні Української держави до освіти. Сьогодні перехід на 12-річку – це  веління часу. Радянський Союз перший у світі перейшов на семирічку, якщо мені пам’ять не зраджує, у 1938 році. Тоді також казали: “Навіщо? Нехай корів пасуть”. Але держава сказала “Ні!”. Для розвитку держави треба, щоб люди були освічені. Після Великої Вітчизняної війни держава запровадила перша у світі 10-річку. І багато батьків кричало тоді: “Навіщо?”. Держава розуміла, що збільшення терміну  навчання на один рік дає приріст ВВП більше 10%. І це правильно.  А що в нас відбувається сьогодні? Ми не готові до такої системи навчання. Технічних засобів для навчання немає. Якщо в пустому класі голодний учень і напівголодний вчитель з одним підручником на трьох, то чи буде якість знань? За таких умов чи 12,  11 чи 10 років – підсумок буде один і той же. Тому хочу сказати, що перехід на 11-річну систему – це крок назад, але, на мою думку, він вимушений. Але ось що потрібно зробити.

1. Змінити ставлення держави і бізнесу до освіти. Для цього є закон про освіту, 30% валового продукту слід спрямовувати на освіту, а не 6 чи 6,5%, як зараз.

2. Бізнес повинен не тільки говорити, що некваліфікованих фахівців готують, а вкладати гроші в освіту. Для цього потрібно законодавчо його стимулювати, щоб він свій прибуток на вигідних умовах міг спрямовувати в школу, профтех­училище, ВНЗ.

3. Потрібно оновити зміст освіти. Не забивати по кожному предмету дітям голови знаннями , бо, як казали давньогрецькі вчені, дитяча голова – це не посудина, яку треба набити знаннями, а факел, який потрібно запалити. Тому Міносвіти, Академія педнаук, Національна академія наук повинні створити потужну інституцію і спільно відібрати необхідний зміст освіти, систему знань, яка формує розум. На жаль, у нас нині є багато псевдовчених, які понаписували підручники, програми з певних предметів, де все, що знали, туди впихнули. Якщо діти в початкових школах ще більш-менш нормально опановують предмети, то коли доходять до основної школи, ідуть на дно – вони не здатні опанувати стільки інформації.

4. Бідний учитель (доцент, професор, вихователь) ніколи не виховає щасливого українця. Тож треба підняти зарплату педагогам.

5. Потрібно переглянути систему виховної роботи, починаючи від сім’ї, школи. Без патріота громадянина України не буде.

Щодо обов’язкової дошкільної освіти, то Західна Україна найбільше постраждала від знищення дитячих садочків. Їх бракує. То на фіга ми таку владу тримаємо в Україні, яка не може ні організувати 12 років навчання, ні дитячими садочками забезпечити?

Лілія Григорович,
народний депутат України:

– Міністр освіти Табачник йде всупереч волі Президента Януковича і всупереч позиції України. Устами Президента було сказано, що Україна євроінтегрується, – і перед Європою, і під час візиту держсекретаря пані Клінтон. Зокрема, і через європеїзацію української освіти. Міністр Табачник запроваджує систему освіти, притаманну тільки Росії та Білорусі. Таким чином діє всупереч і українській національній стратегії і волі того Президента, який призначив його на посаду міністра.  Міністр Табачник підрахував, що 12-річка обійдеться у 4 – 4,5 млрд грн. Ми підрахували кошти на садки. Якщо взяти до уваги, що у селах садків майже немає, а в містах частина приватизована, перепрофільована і дуже часто черги треба займати, коли тільки дитина народилася, щоб у 3 – 4 рочки потрапити  у садочок, то на це потрібно тих самих 3,5 – 4 млрд грн. Що зекономив Табачник? Нічого. Рішення про обов’язкову дошкільну освіту – антиконституційне, і ми будемо оскаржувати його у Конституційному Суді. У Конституції записано про обов’язковість шкільної освіти, а про обов’язковість дошкільної освіти не написано ніде. Дії пана Табачника йдуть усупереч не тільки національним інтересам, але й усупереч національній Конституції. Чи будуть гроші на перевидання підручників, створення нових програм? Нехай Контрольно-ревізійне управляння разом з Рахунковою палатою тепер питає у Табачника. У той час, коли Микола Азаров говорить про економію, Табачник кидає Україну у величезні гуманітарні збитки. Йдеться не про 4 млрд грн, які потрібно на садочки, зміну програм, я кажу про втрату інтелекту, європейських перспектив тощо.

Ігор Корнієнко,
голова Асоціації практикуючих психологів Львівщини:

– Наша освіта нагадує маятник, який відхиляється то в один, то в інший бік. Експерименти, які проводять в освіті, негативно позначаються на школярах, викликають у них відчуття нестабільності. Вони не знають, що їх чекає завтра. А відчуття нестабільності є одним із базових відчуттів людини, воно провокує невпевненість у собі, в навколишньому світі, а це, своєю чергою, може призвести до депресії, субдепресивних станів. Це один момент. Але є ще інший. На 11-річну систему навчання переходять вже з 1 вересня. Я дуже сумніваюся, що за такий короткий термін встигнуть затвердити нові програми, плани, хіба в МОН робитимуть подвиги. Найбільше постраждають діти, які вчилися за 12-річною системою. Тобто, той матеріал, який був розтягнутий на 12 років, тепер просто спресують. Це призведе до великого перевантаження учнів – фізичного і психологічного, що може знову ж таки негативно датися взнаки на здоров’ї дитини. Все залежить від психотипу школяра, стану нервової системи. Учні із міцною нервовою системою, можливо, вийдуть із цього без якихось наслідків. А в тих, у кого нервова система не надто сильна, перевантаження може призвести до виникнення неврозів, невротичності, може бути реакція агресії, спрямована як на навколишніх (учителів, батьків, однокласників), так і автоагресія.