Сидить москаль на прилавку, прищурює очі…
Так і знати: москалина вареників хоче.
Хоче бідний вареників, то й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому не вміє назвати.
Степан Руданський “Вареники-вареники!”

“Пацюк роззявив рота; подивився на вареники і ще більше роззявив рота. Тоді вареник вискочив з миски, шубовснув у сметану, перекинувся на другий бік, підскочив угору і якраз потрапив йому в рот. Пацюк з'їв і знову роззявив рота, і вареник таким самим способом помандрував знову. А його тільки й роботи було, що жувати та ковтати.

“Бач, яке диво!” –  подумав коваль, роззявляючи від здивування рота, і ту ж мить помітив, що вареник лізе і йому в рот і вже помастив губи сметаною”.

Напевно, багато хто ще з дитинства пам'ятає цю сцену з фільму “Вечори на хуторі біля Диканьки” – товстий Пацюк поглинає смачнючі вареники. Цей епізод настільки майстерно зіграний, що вареників хочеться відразу й багато. І смакові рецептори нагадають про вареники, які ліплять мама або бабуся, і бажання їх з’їсти стає ще сильнішим. Одне шкода – вареники не частий гість на столах, оскільки аби їх зробити, слід мати час і, найголовніше, натхнення. Звичайно, можна придбати готові напівфабрикати, проте здебільшого після того, як їх з’їси, настає розчарування, бо те, що продається в наших магазинах, важко порівняти з домашніми виробами. І незадоволених від якості фабричних вареників значно більше, ніж тих, хто отримує насолоду.

Якось, завітавши до торгового центру “King Cross Leopolis”, звернув увагу на цікавий стенд, на якому було написано “Вареники там” і намальована стрілка, що вказувала напрям. Відразу зацікавився, які саме там вареники є. Спершу подумалося про напівфабрикати, які у Львові продають у багатьох місцях. Ця думка відбила бажання йти за вказівником, проте коли вдруге побачив цю вивіску, цікавість таки взяла гору.

Вказівники привели мене не до магазину напівфабрикатів, а до невеличкого закладу, в якому власне можна поїсти вареників. Попри те, що в умовах торгового центру створити цікавий інтер’єр досить важко, саме зовнішній вигляд викликав якщо не здивування, то щиру посмішку. Насамперед впадає в очі дитячий (чи виготовлений під дитячий) малюнок, на якому написано “Я люблю вареники”. З цим, звичайно, важко посперечатися, оскільки людей, які не люблять цей, без сумніву, шедевр кулінарного мистецтва, значно менше за тих, хто мріє їсти пироги, як гоголівський Пацюк – аби самі залітали до рота.

Вибір вареників у закладі досить великий. Тут і традиційні з сиром, солодким сиром, картоплею, картоплею та капустою, з вишнями. І не дуже звичні вареники з м’ясом або з лівером. Єдиний недолік тутешніх вареників те, що  вони плавають у маслі і через деякий час трохи втрачають форму. А найголовніший позитив – кожен може вибрати не лише те, що хоче, а й скільки спроможний з’їсти. Адже в закладі немає стандартних порцій, а скільки і чого взяти вирішує сам клієнт. У цей момент розумієш, що можливість самообслуговування це не завжди погано. Адже на одну тарілку можна покласти відразу кілька абсолютно різних видів вареників. При цьому не доведеться довго і важко вираховувати, скільки за це треба заплатити – у закладі діє цікаве ноу-хау для Львова: 100 грамів страви коштує сім гривень, незалежно від того, що покласти на тарілку. На смак клієнта до вареників пропонують і такі обов’язкові атрибути, як сметана і масло. Окрім того, можна взяти свіжі овочі або спокуситися на квашену і свіжу капусту. Також на тарілку можна покласти сало, ковбасу, цілі зубчики часнику, гриби, оселедець, картоплю в мундирах та багато іншого. Наїстися можна досхочу.

Середній чек на двох обійдеться у 60-70 грн.