Останній тиждень і так неспокійний Таїланд нагадував розбурханий вулик, чиїм медом спробував поласувати нахаба-ведмідь. Столицю країни заполонили десятки тисяч демонстрантів у червоних сорочках – традиційній уніформі прихильників прем’єра у вигнанні Таксіна Чінавата. Вимоги в них фундаментальні – від розпуску парламенту до скасування чинної конституції.

Джерела нинішнього протистояння сягають 2006 року, коли у країні стався військовий заколот. Сама по собі ця подія нібито не стала для Таїланду чимось надзвичайним – це був уже 18-й за ліком переворот з часу запровадження у 1932 році конституційної монархії. Однак відмінність від попередніх заколотів таки існувала й полягала вона в персоні, що втратила в 2006 році владу. Мова про тодішнього прем’єра Таксіна Чінавата. Геніальний бізнесмен, який здобув освіту в США, Таксін зайнявся підприємництвом у 1987 році й до середини 1990-х посів почесний 18-й рядок у списку найбагатших людей світу.

Ставши 2001 року прем’єр-міністром, Таксін швидко завоював нечувану популярність серед простого люду, передусім селян. Різке зниження цін на медичні страховки, відстрочки виплат за фермерськими кредитами, інші пільги забезпечили прем’єрові шалені симпатії значної частини населення. Таксіну вдалося стати єдиним главою уряду Таїланду, який виконував свої обов’язки до кінця встановленого строку. На виборах 2005 року він знову здобув перемогу. Однак нечувана досі популярність глави уряду почала серйозно дратувати формального главу держави – короля Пхуміпона Адульядета. Таїландські монархи традиційно мають дуже серйозний вплив на армійську верхівку. Пхуміпон наскаржився генералам – ті не забарилися і відсторонили Таксіна від влади. Офіційним приводом стало те, що прем’єр “забув” заплатити мільйонні податки після продажу своєї потужної телекомунікаційної компанії. Проти забудька порушили купу кримінальних справ, від гріха подалі той чкурнув за кордон.

Кілька років Таксін сидів тихо, як миша, аж раптом навесні 2009 року прем’єр-вигнанець закликав своїх численних послідовників до революції та повалення чинного уряду. Країна опинилася за крок від громадянської війни, однак після того, як армія рішуче взялася за зброю, “червоні сорочки” розважливо вступилися.

Натомість баталії розгорілися в залах судових засідань. Після однієї з апеляцій екс-прем’єр навіть повернувся до Таїланду, однак після нової серії обвинувачень був змушений терміново чкурнути за кордон. Його позбавили таїландського паспорта та оголосили в міжнародний розшук через Інтерпол. Зрештою, в лютому 2010 року Верховний суд країни вирішив конфіскувати в колишнього прем’єра активи на суму 1,4 мільярда доларів – як нажиті завдяки зловживанню службовим становищем. Судячи з усього, саме цей “удар карбованцем” (чи точніше – батом, саме так називається національна валюта) й став безпосередньою причиною нинішніх заворушень.

На заклик усе ще популярного в країні вигнанця до столиці потягнулися вервечки автівок та автобусів з людьми у червоних сорочках. На вулицях Бангкока збиралося від 100 до 250 тисяч демонстрантів за раз. Для забезпечення порядку уряд стягнув майже 50 тисяч вояків і поліцейських.

У неділю, 14 березня, “червоні” оточили розташовану в Бангкоку військову частину, де влаштував свою тимчасову резиденцію чинний прем’єр-міністр Апхісіт Ветчачіва. “Червоні сорочки” висунули ультиматум – негайний розпуск парламенту й оголошення загальних виборів. Прем’єр відмовився, строк ультиматуму продовжили – прем’єр заявив про готовність до переговорів із представниками опозиції, але в “конструктивному” руслі. Це було вже 15 березня, коли центр Бангкока виявився майже повністю блокованим, а десятки держав відрадили своїх громадян відвідувати столицю Таїланду.

У вівторок організатори протестів продемонстрували наявність чималого креативу: демонстранти організували збір крові від  добровільних донорів. Пізніше майже 500 її літрів розлили перед головним входом до будинку уряду. Символічна акція повинна була змусити чиновників йти на роботу, заляпавши черевики “жертовною” кров’ю демонстрантів. Отож, перша кров у Бангкоку вже пролилася. Наразі символічна. Побачимо, чи дійде до справжньої.