Така кількість предметів, яку зараз вивчають учні українських шкіл, є складною для засвоєння, а тим паче в тих важких обставинах, у яких ми опинилися після двох років карантинних обмежень через ковід та року повномасштабного вторгнення, коли психологічне й розумове навантаження на дитину дуже велике. Про це заявив міністр освіти і науки Оксен Лісовий. 

«Це і про велику кількість предметів, і про навчання онлайн, і про додаткові заняття, щоб надолужити втрачене. Наприклад, у сьомому – дев’ятому класі діти зараз мають до 20 предметів. Таку кількість складно засвоїти і без стресу та онлайн-навчання (подекуди без гаджетів, адаптованих навчальних програм тощо). А в наших умовах – це на межі можливостей», – зазначає міністр.

Оксен Лісовий наголошує, що, зрештою, діти зосереджуються на тих предметах, які обирають для себе як пріоритетні. «Фактично питання стоїть не так про те, скільки має бути предметів, а як оптимізовані навчальні програми, яке навантаження отримують діти на уроках і під час домашнього опрацювання, в якій формі відбувається навчання», – зазначає він.

Тож Оксен Лісовий запросив громадськість до діалогу щодо створення можливостей для школярів здобути якісну освіту та розповісти про досвід навчання дітей у школах за кордоном. «Наша спільна мета – створити для дітей можливості здобути якісну, корисну та сучасну освіту. Тож давайте спілкуватися!» – закликав міністр освіти і науки.

Про те, що порушена проблема не тільки актуальна, а й для багатьох дуже болюча, свідчить як активність під дописом міністра – за три дні понад дві тисячі коментарів, так і емоційне обговорення цієї теми в повсякденному спілкуванні: у транспорті, за святковим столом, в очікуванні дитини біля школи... Дуже часто батьки переймаються тим, що їхній учень через брак часу втрачає інтерес до вивчення навіть тих предметів, які подобаються, а вчиться за інерцією, як і до позашкільних занять спортом, музикою, танцями тощо, позаяк після них ще потрібно виконати домашні завдання з п’яти-шести предметів, а отже, просидіти за підручниками до одинадцятої вечора, а то й довше.

«Скажу як мама семикласника і водночас викладачка в тій же школі. Кількість предметів і їхнє наповнення – непідйомні. Розумію важливість базових знань, що має давати середня школа. Але сучасна школа не про це. У сина 18 предметів. Маючи схильність до творчості, він ще відвідує художню школу. І навчання перетворюється на неймовірне навантаження. А враховуючи підлітковий вік, гормональні зміни, постійний стрес в умовах війни – це все на межі нервового зриву. Мені майже щодня доводиться розгрібати емоційні викиди, годинами проговорювати і розбирати всі тригерні ситуації. Це при тому, що син любить вчитися, в нього непогано це виходить. Програма однозначно потребує змін. Бо як вчителька я також, бачу, що навіть у найкраще підготовлених учнів сил немає. А якщо говорити про учнів із певними освітніми особливостями, то тут узагалі все дуже сумно. Матеріал йде за принципом трьох «з»: зазубрив, здав, забув. Бо для відпрацювання розуміння теми, напрацювання навички аналізувати й використовувати інформацію просто немає часу через перенасичення кожного предмету», – пише у своєму коментарі Юлія Фадєєва.

Водночас у багатьох коментарях мовиться, що річ не тільки в тому, що предметів багато, а що програми передбачають занадто глибоке, деталізоване теоретичне вивчення матеріалу без прикладного застосування. Пропонують запровадити рівні вивчення того чи того предмета: зменшити кількість тем для обов’язкового вивчення, а більше часу присвяти засвоєнню того, що допоможе розвиватися, стане в пригоді у житті, та водночас дати можливість дітям обирати предмети, до яких у них здібності та інтерес, для поглибленого вивчення.

«Якщо коротко, то предметів справді до біса. А найгірше, що кожен учитель – чи то фізкультури, чи образотворчого, чи мови, чи математики – вважає свій предмет найголовнішим. Дітей «катують» у школі! Їх не вчать життя, не вчать жити, їх виснажують здебільшого непотрібними знаннями. Кажу це як мама дев’ятикласника, у якої, попри вік, ще дуже свіжі спогади про свою школу. Тому в старшій школі, 9 – 11 (чи 12) класи, однозначно вибір предметів за пріоритетністю! Бо як би не реформували нашу освіту впродовж останніх 32 років, вона й досі відригує «совком», – пише Олена Ілинич.

А Тетяна Садовська розповідає, що її донька щодня нарікає, для чого вчити те чи те, і наголошує, що зміни дуже потрібні. Зокрема, пропонує, щоби програми мали за мету «сформувати потрібні навички для дитини – писати, рахувати, думати, творити, пізнавати, досліджувати, розуміти себе і світ. А не для «пакування» в голову тонни інформації, «бо так треба», невідомо чому і кому». Бо доба має 24 години, а дитина – обмежений обсяг сил і часу для навчання. Школа має допомогти будувати здорові стосунки, а менторська підтримка і робота психолога мали б працювати для дитини і допомагати вчителю, а не для системи.

«Підручники мають бути написані простою мовою – так, щоби навіть бабуся могла їх розуміти. Школа має бути комфортною і технологічною – там має бути світло, тепло, сучасно, чисто, мають бути новітні технології», – переконана вона.

«Підтримую такі кроки, учні однозначно навантажені як кількістю предметів, так і кількістю годин. При цьому, щоб мати добрий результат у навчанні, більшість із них окремо працюють з репетиторами. Який сенс таких навантажень та великих зусиль, щоб отримати добрі оцінки?» – запитує Василь Шулик.

Цікаво, що в коментарях не тільки критика та негативні моменти, а й пропозиції, як змінити ситуацію на краще. Батьки наголошують, що школа має бути україноцентричною, тобто мова, історія, література, право (для старших) мають бути в пріоритеті і обов’язковими для всіх. Часто пропонують об’єднати мову з літературою. Зарубіжну літературу пропонують долучити чи до блоку української, чи до історії, але суттєво зменшити кількість творів для вивчення, натомість послідовно і ґрунтовно дослідити кілька, аналізуючи як вчинки героїв і їх причини, так і історичне тло. У вивченні історії теж пропонують змінити підхід: менше дат, більше розуміння процесу, аналізу причин та наслідків.

Також батьки висловлюють думку, щоб зменшити кількість тем, зосередившись на найважливіших з точки зору практичного застосування, створити інтегровані курси, наприклад об’єднати в один базовий курс фізику, хімію та біологію, географію поєднати з історією, не розділяти математику на алгебру і геометрію. Змінити підхід до вивчення іноземної, бо сьогодні здебільшого використовують іноземні підручники, які батьки самі закуповують, але теми в них нецікаві учням (за нашими вчителі взагалі не хочуть працювати), тож репетитори мають заробіток.

Ще один спосіб вирішення проблеми – викладання парами, тобто щоб замість семи-восьми предметів на день школярі мали три пари, тоді й домашніх завдань буде менше, буде змога вивчити, обговорити й закріпити тему (звісно, за умови, що тем буде менше).

Водночас дехто з батьків переживає, що рівень освіти знизиться, якщо дітей не змушувати вивчати все, що нині є в програмі, що весь вільний час вони «сидітимуть» у гаджетах, що вони й без того втомлені, тому не треба додавати стресу черговою реформою. Однак на такі думки дуже багато відповідей як від батьків, так і від вчителів, і головний їхній меседж – важлива не кількість знань, а якість, а також те, чи робить така освіта дітей щасливішими та підвищує шанси стати успішним у житті.

Чимало коментаторів під дописом міністра розповідають про свій досвід навчання дітей за кордоном, адже за останній рік його через війну здобули багато українців, зазначають переваги освіти на новому місці, порівнюють ставлення дітей до освітнього процесу. 

«У Британії є предмет science, який поєднує біологію, фізику та хімію. Не знаю, як саме, але дитина з легкістю засвоює ті поняття, на які в українських книжках відводять сотні нудних сторінок. Це скорочує кількість предметів. А перед екзаменом за рік чи два діти обирають рівень: базовий або поглиблений для більшості предметів. Відповідно змінюється й кількість годин. Ну і домашніх завдань у рази менше, і виконують їх діти в спеціальних додатках, де є допомога, якщо ти забув тему. Тобто метою домашніх завдань є закріпити і ще раз повторити, а не навантажити додатково», – розповідає Ліля Козловська.

«Навчаючись у п’ятому класі в Німеччині, мій син встигав після школи відпочити, відвідати спортивне тренування і потім зробити одне-два домашні завдання з математики і мови. А в Україні після школи (кількість уроків на два-три більша) він ледве встигає піти на тренування, а потім сидить до опівночі, виконуючи домашні завдання з усіх предметів. Дитина на межі через таке навантаження і вже від спорту не отримує задоволення, знаючи, скільки його чекає «домашки» вдома. Можливо, наші діти й розумніші за закордонних ровесників, але точно нещасніші за них!» – наголошує Тарас Чопілко.

З власного досвіду теж можу сказати, що діти переважно не розуміють, для чого вивчають той чи той матеріал. Не кажу вже про біологію або географію, де багато термінів, теорії, чи про фізику або хімію, де передовсім важливо зацікавити й дати розуміння, діти не розуміють, навіщо їм знання про підмет і присудок! «Бо треба розібрати речення», – кажуть менші, старші вже знають про синтаксичний аналіз. Але як це працює на практиці, як допоможе правильно сформулювати думку, доступно її викласти, поставити розділові знаки, визначити головне і другорядне – намагаюся пояснити сама.

Те саме з математикою. В коментарях чимало запитань, для чого гуманітаріям математика як обов’язковий предмет на ЗНО, мовляв, це ламає багатьом долю. Як на мене, математика конче потрібна всім, однак питання в тому – яка математика. Математика формул, рівнянь, графіків без їх розуміння, а тим паче логарифмів – напевне, ні. Математика, яка вчить мислити, знайти найкоротший і найпростіший шлях розв’язання проблеми, побачити те, що можна спростити на початковому етапі, скласти бюджет, порахувати відсотки – звісно, так. Всі вчили в школі теорему Піфагора, а скільки дорослих зможе зробити розрахунок сходів? До речі, моя вчителька дуже часто на початку уроку відводила кілька хвилин, навіть у старших класах, на усну лічбу, просила не писати «твори» пояснень до задач за зразками в підручнику, а той, хто розв’язав задачу найкоротшим способом, обов’язково отримував додаткову п’ятірку. Завдяки їй я й сьогодні, через 30 років після закінчення школи, можу пояснити дітям те, що вони не зрозуміли на уроках.

Або ж трудове навчання (чи як воно нині називається). Це може бути інтегрований курс із залученням учителів різних предметів, а навіть деяких батьків. Старшокласники могли б робити впродовж року проєкти, наприклад з облаштування помешкання, в яких застосовувати б знання з фізики, математики, мистецтва і дизайну, інформатики, вибрали б найвідповідніші матеріали, порахували необхідну їх кількість, склали кошторис і за змоги пішли б на екскурсію в будмаркет. 

Тішить, що до обговорення активно долучилися вчителі. Багато з них згодні з тим, що програма дуже насичена і учні втрачають інтерес до навчання.

Зокрема, вчителька математики Ірина Осіпова вважає, що цей предмет потрібно вивчати з першого до останнього класу. Але важливо, щоб діти могли обирати рівень його опанування вже з сьомого-восьмого класу. Також потрібно змінити програму з математики: замінити частину застарілих тем на актуальні, без яких в сучасному світі важко зорієнтуватися. 

Петро Гречух вірить, що новий міністр і його команда вирішать, врешті-решт, наболіле питання: «Сьогоднішню програму реально «тягнуть» до 10% від загальної кількості учнів. Розумію, що складно, але, можливо, доцільно було б зробити профілізацію з сьомого-восьмого класу, зменшивши кількість предметів, які припадають на одного учня, і збільшивши кількість годин на їх викладання, що дозволить більш спокійно й поступово опрацьовувати шкільну програму. Я як учитель розумію, що деякі теми, які вивчають за теперішньою шкільною програмою, не згодяться учням ніколи! Тому напрямок розвантаження шкільних програм, як на мене, ближчий і реалізувати його буде легше та швидше. Маємо створити школу, в якій програму можуть і хочуть осягнути 75-90% дітей, а не так, як тепер. Частина з них перестають учитися в третьому-шостому класі просто через те, що не встигають за такою кількістю завдань і матеріалу, який потрібно засвоїти». 

Водночас чимало вчителів переживають, які предмети визнають неважливими, чи не залишаться вони без роботи. Звісно, багато залежить від того, як саме будуть реалізовані зміни. Чимало коментаторів певні, що вчителі, які люблять дітей, свою роботу і готові вчитися, змінюватися, завжди будуть затребувані й матимуть належну шану. А якщо діти вчитимуться не через необхідність скласти той чи той предмет і отримати добру оцінку, а справді квапитимуться до школи, бо там цікаво, то авторитет вчителя від цього тільки збільшиться. Зрештою, від поділу класів за рівнями вивчення того чи того предмету або впровадження інтегрованих практичних курсів кількість годин не зменшується, а, навпаки, може зрости. Тут уже питання до чиновників від освіти – де знайти на все це кошти: на достойні зарплати, нові підручники, курси для навчання, сучасне обладнання? Але саме вони нарешті порушили це питання, і хочеться вірити, що знайдуть спосіб та кошти на його вирішення. Бо, як відомо, хто хоче – шукає можливості, а хто не хоче – відмовки.

Єдине, чого хочеться побажати новому міністру, це достатньо часу (бо міністрів у нас змінюють доволі часто) і ресурсів, дієвої команди однодумців, щоби зміни ці вдалося реалізувати і повернути учням радість дитинства, навчання, пізнання.