У молитовному стоянні об’єдналася вся Україна. Моляться православні, католики, протестанти, юдеї та мусульмани. Моляться ті, що вважали себе невіруючими, адже, як відомо, на війні нема атеїстів. Моляться зі зброєю в руках і під час розвантажування гуманітарної допомоги, будування блокпостів і догляду дітей. Моляться у домівках та укриттях, запалюють стрітенські свічки, але не як певний оберіг чи ритуал, а як знак реальної присутності Бога серед нашого народу. Моляться за наших захисників, за Україну, за мир, за майбутнє дітей. Моляться в довірі до Бога й у вірі в його справедливість.

І в цьому молитовному стоянні з нами єднаються люди доброї волі в усьому світі. З нами молиться Папа, до неустанної молитви за мир закликає Вселенський патріарх Вартоломій. У телефонній розмові з Блаженнішим Епіфанієм він сказав, що його огорнув глибокий сум через кричуще порушення усіх стандартів міжнародної спільноти, запевнив у своїй солідарності в боротьбі за волю українського народу і висловив співчуття родинам невинних жертв.

Звідусіль надходять повідомлення про молитовну підтримку нашого народу предстоятелями інших Церков, про молитву керівників держав і пересічних громадян. Щодня чуємо звернення предстоятелів Українських Церков – Блаженнішого Епіфанія та Блаженнішого Святослава, їхні запевнення, що Церква з народом, що вона молиться і працює. Сотні капеланів зараз на передовій надають духовну опіку та підтримку українським воїнам.

Ба більше, навіть предстоятель УПЦ МП Онуфрій засудив у перший день війни вторгнення Росії та звернувся до Путіна із закликом припинити братовбивство, назвавши його повторенням Каїнового гріха. Єрархи цієї Церкви у своєму зверненні висловилися значно м’якше і закликали до переговорів, однак запевнили, що моляться за захисників України. До речі, 28 лютого Сумська єпархія УПЦ МП, на територію якої припав один із найстрашніших ударів російської армії, припинила молитовне поминання Московського патріарха Кирила. Священнослужителі єпархії обурені ганебною поведінкою очільника РПЦ, який не засудив російську агресію проти України, не засудив війну. Це рішення зумовлене і побажаннями мирян, які не воліють більше чути це ім’я у своїх храмах. 

Кожен молиться так, як уміє: хтось знаними з дитинства молитвами, хтось псалмами чи акафістами, хтось молитвами за воїнів, за Україну, а хтось своїми словами виливає почуття та уповання на Божу допомогу. Одні просять заступництва Богородиці, про яке в нашому народі та Церкві є багато свідчень з попередніх віків, другі звертаються до архангелів як небесного воїнства, треті – до вже визнаних святими наших співвітчизників. Є й такі, що благають про допомогу в скрутний час праведників та ісповідників, щодо яких ще триває канонізаційний процес. 

Кожна молитва буде вислухана, якщо вона від серця. Про це в ефірі «Живе ТБ» розповів львівський священник Лука Михайлович. Він переконаний, що молитва – це потужна невидима зброя, яка може зупинити ворога, охоронити наших воїнів, заступитися за тих, що зараз у небезпеці. 

«Я звичайна людина, тому відчуваю те ж саме, що й усі люди в Україні, – каже він. – Але я відчуваю і те, що Україна сьогодні стає місцем, де Бог являє свою велику силу, місцем Богоявлення – не в майбутньому, а тут і зараз. У ці дні, коли Україна стікає кров’ю і стає фронтом воєнних дій, я бачу інший фронт, який обіймає весь світ».

Єромонах Лука Михайлович – один із тих, що стоять у ці дні на молитовній сторожі, провадить безперервну молитву за українських воїнів і перемогу України, надихає на неї інших. Зокрема, розповів про молитовне стояння за Україну в усьому світі, на всіх континентах. Для прикладу, є один священник, який майже не виходить з храму в часі молитовного стояння на 12 тисяч Ісусових молитов. 

Отець Лука закликав до молитви не тільки особистої, але й спільної, бо вона має велику силу. У важкий час разом молитися легше. Безперервна молитва вірян дуже сильна. «Це духовна акумуляція, накопичення цієї сили – як збирання води в посудині», – пояснює він. 

Священник бере участь в ініціативі «Невсипущий псалтир», організував молитовну сторожу – безперервне читання акафістів до Архистратига Михаїла – очільника Божого воїнства. З його слів, архангели є частиною Божого об’явлення, їхні імена та сутності означають Божу перемогу й опіку. Це не придумані супергерої, вони є частиною нашої віри. Небесне воїнство боролося впродовж усієї історії. 

«Пам’ятаймо: там, де відступають людські аргументи і сила, втручається Бог! Бог має велику силу, він – всемогутній. І коли людина усім серцем своїм поєднана з цим джерелом життя, відбуваються чуда, яких ніхто не може пояснити. Стіймо твердо у вірі та будьмо певні, що ми можемо стати Давидом, який поборов Голіафа!» – наголошує священник.

«Де б ми не були – у храмах, в монастирях, удома, на роботі – тримаймо це безперестанне молитовне стояння, – закликає єромонах Лука. – Наші воїни б’ються як леви, їхні геройські вчинки – це щось неймовірне. Хто дає їм цю силу духу? Господь Бог і ангели святі, які є при них… Відбуваються дивовижні речі, свідоцтва Божої опіки, які лякають наших ворогів», – пояснює він.

Долучитися як до «Невсипущого псалтиря», так і до «Цілодобового Акафіста до Архистратига Михаїла і всіх небесних сил безплотних» може кожен, вибравши відповідний час, у який з дня на день зможе молитися. 

У соцмережах священники повідомляють про численні свідчення воїнів, які дякують за молитви, запевняють, що відчувають їхню силу, просять не припиняти молитовного фронту. 

Водночас фахівці з інформаційної безпеки застерігають від поширення закликів до молитви, які містять інформацію про важке становище наших воїнів чи іншу конкретику. Це інформаційні вкиди ворога, який хоче нас деморалізувати. Тож молімося, але будьмо пильні!

Церква з народом, Церква молиться, Церква працює. У багатьох храмах знову відкрилися чи активізувалися волонтерські ініціативи щодо допомоги війську, а також жінкам, дітям, людям поважного віку, які прибувають із територій, найбільше постраждалих від нападу Росії. 

Зокрема, волонтерський пункт збору медикаментів для війська і речей нагальної потреби, продуктів для біженців діє при Архикатедральному соборі Святого Юра. 

При Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла на повну працює «Ресурсний центр» допомоги захисникам України та їхнім сім’ям. Уже в перший день відкритого нападу Росії капелани отримали багато звернень від військовослужбовців про надання їхнім родинам прихистку у Львові. «Сьогодні ми намагаємося робити все можливе, аби вчасно зреагувати на всі прохання захисників України. Дякуємо усім парафіянам Гарнізонного храму, дякуємо усім, хто допомагає українським воїнам боронити нашу країну», – мовиться на фейсбук-сторінці храму. За ці кілька напружених днів тут змогли вирішити чимало нагальних питань і задовольнити потреби наших захисників та їхніх сімей. 

– Псалми – це пісні віруючих, які або хвалять Бога, або ж просять його про визволення та допомогу в ситуації війни або нещастя. Це молитва людей, які 2500 років тому переживали ситуації, подібні до нашої, і молилися до Бога, покладали всю надію на нього, вірили, що він вирве їх із «пащі лева», з «глибокої безодні» та інших нещасть. 

Можна молитися якимись обраними псалмами, а можна, і варто, читати увесь псалтир, бо там є великі скарби. Псалми є різні, висловлюють різні почуття, які переживає людина. Є псалми благання, а є псалми прокляття. До речі, останні до молитов не включаємо, ніколи. Ми ними не молимося, та саме вони останнім часом набули великої популярності. На моє переконання, не варто надмірно впадати у ці почуття. 

– Коли ми натрапляємо на такий псалом, який проклинає ворогів, читаємо: а щоб із ними сталося те і те, а щоб Бог їх вигубив, щоб із ними всі нещастя трапилися… Але завжди знайдемо в них і перекладання отої кари та остаточного суду над злим на Господа Бога. Він є Суддею. І це віра в його найвищу справедливість. Водночас важливо, читаючи псалми, не потрапити в пастку і не зрадити Євангеліє. Безперечно, в псалмах можна знайти формулювання, які у цій ситуації допоможуть вилити почуття та поєднати наш біль і євангельську любов. Ці псалми-прокляття – це гімн справедливості Божій. Людина в нещасті зводить погляд до неба з вірою у найвищого, непідкупного і справедливого Суддю.

– Читаючи Святе Письмо, будь-що, навіть якщо те читання несе нас далеко від того, що ми зараз переживаємо, ми торкаємося вічного. Вже дві тисячі років минуло відтоді, як був сформований цей канон, а деякі книги значно давніші. І його читають, ним моляться, над ним роздумують. Нам здається, як і кожному поколінню, що ми особливі, що ми зараз у центрі світу. І ця ситуація видається надзвичайною, абсолютно винятковою. Але якщо подивитися збоку, з точки зору вічності, у яку ми вписані, то ми торкаємося її якраз через Святе Письмо. Покоління приходить і відходить, сказано в Писанні, а Слово Боже триває навіки. І що ми б не читали зі Святого Письма, навіть найбанальніші речі, наприклад розповіді про життя патріархів, ці тексти нам про це нагадують. Це вічні проблеми, вічні людські ситуації, вічне візаві людини і Бога. Усе це виходить за межі нашого покоління та розуміння. І можливість торкнутися цього є великим багатством, яке допомагає визначити, ким ми є в стосунку до Бога. 

– Нехай читають псалми та Євангеліє, бо інакше можна легко загубитися, особливо в Старому Завіті та в складних посланнях святого Павла. Якщо людина починає з Євангелія, то дійсно знайдеться в тому Слові, а кожен псалом торкатиме якісь струни в душі. Неможливо, щоб він не промовляв до серця.

– Для апокаліптичних настроїв завжди є підстави. Порада всіх духівників, навіть у ситуаціях миру та спокою: коли пробуджуєшся вранці, подумай, що той день може бути для тебе останній, і спробуй прожити його відповідно, з думкою про Бога. А вишукувати якісь вказівки, робити якісь прогнози не варто. Загалом я б не радив сьогодні читати Апокаліпсис і шукати у ньому прогнози. Тим паче що цю книгу варто брати до рук людям, які уже мають християнську формацію, які не розгубляться, бо інакше це буде читання в голлівудський спосіб – якісь фокуси-покуси, чудеса, пророцтва, знаки, що ми живемо в кінці часів. Так, Апокаліпсис – про останні часи, але не треба це проєктувати конкретно на нас, наш час. Про пророцтва цієї книги можна говорити з людьми, які вже прочитали принаймні Євангеліє. 

– Я це абсолютно відкидаю, бо це спокушання Господа Бога. Святе Письмо – це записане Слово Боже. Це Бог говорить до нас. Щоб не вийшло так, що ми Богові кажемо, що він має нам сказати. Наче Бог мусить мені сказати, бо я висловив своє «замовлення». Бог не працює в службі надання послуг. Бога треба слухати. Треба читати його Слово, вслухатися в нього і нагромаджувати запитання, яких буде дуже багато. Варто звертатися до священників, до тих, що вивчають Слово Боже вже тривалий час, до науки Церкви. Інтерпретувати будь-який фрагмент Святого Письма можна у сто різних способів, але не може бути сто правильних відповідей. Має бути якийсь зовнішній авторитет. І ним є Церква. Не варто боятися ставити запитання, з’ясовувати. Усвідомлення того, що тобі щось незрозуміле, цілком нормальне, коли читаєш Святе Письмо. 

– Ця порада стосується передусім наших особистих взаємин. Аби уникнути ворожнечі з кимось, не входити в глибшу конфронтацію з кимось, краще підставити другу щоку. Однак це в жодному разі не стосується ситуації, коли б’ють твоїх близьких. Ісус не радить підставляти свою щоку, коли вдарили твою матір чи дитину. Тут треба боронитися, захищати тих, що можуть постраждати або вже страждають від нападу, треба протистояти злу. Це чітка і зрозуміла позиція християнина. Однак головне при цьому не втратити людяності, бо якщо ми озлобимося, то ворог, який зі злістю йде на нас, який хоче нас знищити, переможе. Важливо захистити своє серце, щоби злість, яку той ворог приніс, яку пробудив у нас, не полонила нас.

– Як я вже казав, читати псалми. Тоді ми побачимо, що людство не раз переживало те саме – ту саму злість, ту саму розгубленість, ту саму ненависть до свого ворога. Через псалми ми можемо солідаризуватися з тими поколіннями. Як бачимо, люди завжди звертали погляд до неба і віддавали себе під Божу опіку. Із Богом у людей завжди є майбутнє. Навіть якщо життя складається трагічно і треба пройти крізь випробування, навіть через смерть, з Богом завжди є ширший горизонт. Ширший, аніж наше існування, аніж те, що ми бачимо, відчуваємо. Бо коли ми співпереживаємо з Богом, то перспектива розширюється. Це і є той мир, який Ісус приносить навіть під час війни: «Мир мій даю вам». Цей мир виникає тоді, коли ми йдемо за Ісусом. А за ним не можна йти, не несучи хреста власних випробувань. Це парадокс, але в ньому і знаходимо мир.